- Єдине, що я можу зробити у своєму становищі, “у заручниках” дітей – це збирати кошти. Мені багато хто довіряє, я відкрита завжди, я й займалася цим раніше. У нас вдалося зібрати більше ніж 100 000 грн. І ще Андрій мені з футболки перерахував гроші, сказав: “Можеш розпоряджатися, я тобі довіряю. Я знаю, що ти зробиш правильний вибір”. Я допомагала фонду, який мені порадила Катя Осадча – вона для мене теж приклад, вона розумниця, теж багато чого робить.
Мій напрямок – це діти та мами з дітьми. Це те, що мені близько, те, що мені боляче. Дуже багато хто писав мені з проханням допомогти зібрати на форму, на зброю – я чемно відмовляюся. Не моє це – збирати на зброю. Я взагалі проти війни. Я розумію, це треба, але є, хто цим займається. Мені ближче допомогти дітям та жінкам – це куди тягнеться моє серце. Я займаюся, чим можу.
Звичайно, якби я була там, я б у бій рвалася. Андрій каже: “Я впевнений, що ти ще зі зброєю стояла б на передовій”. Але я далеко, і єдине, що я можу зробити, – це фінансово допомогти.
- Навіть могла б бути зі зброєю у руках?
- Так, я дуже добре стріляю – у мене батько військовий та мисливець. Мені здається, якби треба було, то змогла б. Я не з боязкого десятка. Якби треба було захистити своїх, повір, кулю в лоб пустила б не замислюючись. Якби була пряма загроза мені та моїй сім'ї. Ось таких ось тварюк, які приходять, ґвалтують, убивають і грабують – для мене це просто нелюд, це не людина переді мною. Якщо він таке робить, то шкодувати нема чого. Хоча це великий гріх, я б за нього все життя каялася, але тут інша ситуація”, - сказала Юлія.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
