Топ-5 головних тренерів в історії луганської «Зорі»

Футбол України 10 Вересня, 22:41 297
Топ-5 головних тренерів в історії луганської «Зорі»
Круглодаття радянського футбольного революціонера Германа Зоніна – привід для блогера sport.ua пройтися злато-бронзовими сторінками луганського футболу, пригадати найвидатніших тренерів в історії «Зорі» й розташувати їх за ранжиром.

9 вересня виповнюється 95 років Герману Зоніну – людині, яка створила справжню гучну-гучнесеньку сенсацію в футбольному житті колишнього СРСР. У 1972 р. під його орудою «Зоря», що репрезентувала не столичне місто, піднялася на вищий щабель союзного футбольного п’єдесталу. Вогнедишний футбольний сезон тоді вийшов! Вперше провінція втерла носа чванькуватим столичанам! Надалі таке виходило лише в «Зеніта» й «Дніпра», інші чемпіони СРСР мали прописку або в столиці великої країни, або в столицях союзних республік. Зонін, безперечно, перший у списку головних тренерів луганців усіх часів, адже чемпіонська висота не підкорилася більше нікому з них. Проте в різночасся луганський колектив очолювали видатні футбольні особистості, які так само заслуговують на місце в книзі слави чорно-білих. Даруйте за суб’єктивізм, але до моєї версії топ-5 не потрапили такі знані фахівці як Всеволод Блінков, Євген Пестов та Юрій Захаров (їх стараннями «Зоря» двічі поспіль у половині 1970-х рр. грала у фіналах Кубка колишнього СРСР), Йожеф Сабо (його тренерський дебют у другій половині 1970-х рр. припав саме на «Зорю»), Анатолій Куксов (очолював луганців на початку 1990-х рр. у перехідний – від радянського до українського – період), Анатолій Волобуєв (більшою мірою виявив свої тренерські здібності в алчевській «Сталі»), Анатолій Чанцев (стояв у керма команди в непростий період кінця 2000-х – початку 2010-х рр. після смерті почесного президента «Зорі» Валерія Букаєва) та Юрій Коваль (свого часу вивів команду у вищу українську лігу). Менше з тим, список все одно вийшов представницький!

1. Герман Зонін (народився в 1926 р.)

У Германа Семеновича вийшло неможливе: зробити зухвалих провінціалів чемпіонами великої країни, попри шалену конкуренцію. Вже в нашочасся, розкриваючи секрети того давнезного успіху, Зонін визначив як основний чинник створення колективу однодумців. «Я розробив нову методику тренувань, яку в мене надалі багато в чому позичив Валерій Лобановський», – стверджує Герман Семенович. Не сперечатимуся. Скажу лише, що «Зоря»-72, як писала тоді московська преса, обіграла всіх за новою методикою, а всі інші працювали по-старому. Зонін культивував, що називається розвиток глибинного зору в хлопців, сповідував колективний відбір, застосовував зміну тактик впродовж матчу. Навіть бразильці не цуралися знімати на камеру тренування Зоніна!

І ще один секрет. У своїй книжці «Все життя – футбол!» Зонін наголошує: «Зоря» грала по-чесному!» «Хіба чесна гра – це та валіза, яку беруть із собою, вирушаючи за чемпіонством?» – запитає цинічний сучасник. Ой, складно відповісти на це запитання, і, певно, утримаюсь від одповіту. Скажу лише, що в своїй книжці Зонін не заперечує договірного характеру матчу між «Зорею» та київським «Динамо» в епілозі сезону-1972 вже після здобуття луганцями «золота».

У постчемпіонський сезон-73 «Зоря» вступала вже без Германа Семеновича на чолі команди (той поїхав до Північної Пальміри прищеплювати модерний футбол тамтешньому «Зеніту»). Квапливе та нераціональне рішення? Не можу стверджувати. Хай там як, а в футбольному тоді ще Ворошиловграді по тому почалася певна тренерська руханина, однак в елітний чемпіонський клуб «Зоря» ввійшла вже назавжди!

2. Юрій Вернидуб (народився в 1966 р.)

2010-ті рр. «Зорі» – справжній період ренесансу луганського футболу. Основний архітектор цієї епохи відродження – Юрій Вернидуб. І річ навіть не в тім, що чорно-білі сягнули українського п’єдесталу, вийшли до фіналу Кубка України й стали стабільними учасниками єврокубків. Справжнім досягненням Юрія Миколайовича стало те, що його вихованці дістали почесне прізвисько «мужики» від вболівальницької спільноти – за вміння не здаватися навіть за найскладніших обставин, нав’язувати й не без успіху боротьбу куди грошовитішим клубам із потужних ліг, завзяття та наполегливість на футбольному полі. Й ще: саме за каденції Вернидуба зросла кількість уболівальників «Зорі» по всій Україні, попри війну, переїзд до іншого міста й амбітні наміри конкурентів.

3. Віктор Скрипник (народився в 1969 р.)

Чинний тренер луганського (запорізького) колективу нагромадив чималий футбольний досвід у німецькій бундеслізі. У складі «Вердера» як гравець він ставав і чемпіоном країни, й пару разів здіймав над головою Кубок Німеччини. Понад десяток років працював тренером у системі бременського клубу, зокрема й пару років очолював першу команду. Як тренер дізнав смаку чемпіонства в чемпіонаті Латвії. Додайте до того особисті призи: тренер сезону в бундеслізі за версією transfermarkt.de й тренер року в Латвії! Із таким бекграундом цілком можна розраховувати й на тренерські успіхи в Україні. Дві бронзи (щоразу й «срібло» було вельми близьким) національного чемпіонату з чорно-білими, вихід у фінал розіграшу Кубка України – вірю, що цей список здобутків Скрипника із «Зорею» не остаточний. Та й у наших широтах він став кращим тренером найсильнішої ліги країни – в 2020 р.

4. Вадим Добіжа (народився в 1941 р.)

Вадим Дмитрович Добіжа чотири рази заступав на посаду головного тренера «Зорі»: на початку та наприкінці 1980-х рр. та на межі століть.

У 1986 р. очолювана ним «Зоря» виграла українську зону 2-ї союзної ліги, випередивши такі амбітні колективи як сімферопольська «Таврія», київський СКА, криворізький «Кривбас» тощо. У тодішній «Зорі» розпочинав Сергій Юран, виокремлювалися Тімерлан Гусейнов, Олег Волотек, Юрій Ярошенко, Володимир Зінченко. Багато в чому визначальною тоді стала домашня звитяга луганців над армійцями з берегів Дніпра. 15 000 глядачів на «Авангарді» вітали успіх своїх улюбленців із рахунком 2:1 (один із голів, до речі, на рахунку Юрана). А київська команда тоді мала потужних гравців у складі: Бориса Деркача, Сергія Художилова, Нурітдіна Амрієва, Олександра Хапсаліса, Сергія Свистуна, Бориса Тропанця тощо. Неабияка заслуга Добіжі у вихованні цілої низки видатних футболістів під час роботи в Луганському спортінтернаті. Він допомагав розкрити талант Сергій Андреєва, Олександра Бережного, Олександра Заварова, Сергія Семака, Сергія Погодіна тощо. Вадим Дмитрович має неабияку чесноту – вміння сумлінно відшліфовувати різнограння перспективної молоді. Відтак і на виході часто-густо спостерігався високий результат.

5. Костянтин Бєсков (1920–2006)

Один із метрів радянської тренерської школи на зорі свого шляху до тренерських висот, даруйте за словогру, долучився до розбудови «Зорі» (саме в ті часи «Трудові резерви», власне, зазнали ребрендингу й стали виступати під звичною сучасним уболівальникам назвою). У половині 1960-х рр. упродовж одного сезону він очолював луганську команду (це був відгук на прохання Андрія Старостіна) й зумів підняти її з турнірних низовиськ нагору в першій союзній лізі (в другій групі класу «А», висловлюючись тогочасною мовою), зупинившись у підсумку в 5-очковій відстані від жаданої вершини й заклавши міцні підвалини майбутнього сходження луганців-ворошиловградців на союзні вершини.

Бєсков тоді перебував у статусі чинного віцечемпіона Європи як тренер і водночас щойно звільненого з високої посади фахівця. Московський авторитет оговорив іно одну умову: в Луганськ він приходить лише на рік, маючи на меті поставити гру, а далі – сфера відповідальності наступників. І хоч перебіжним було відрядження Костянтина Івановича до українського міста, та свою справу він зробив. Команда перейшла на 2-разові тренування (під бадьору музику!), всі ланцюги перетворилися на єдиний механізм, 44-річний на ту пору старший тренер особисто брав участь у тренуваннях. І результат копіткої роботи в міжсезоння дався взнаки на старті: в перших 7-ми турах луганці жодного разу не програвали, натомість здобули п’ять перемог. 4–3–3 в 1965 р. виглядало по-новаторському, й в атаці «Зоря» брала своє не через швидкість виконавців, а через вміле маневрування, несподіване залучення півзахисників до атакувальних намагань. Московські автори книжки про Бєскова в серії ЖЗЛ Володимир Галєдін та Олексій Щукін виснують: «За великим рахунком тоді, в 65-му, і починалася справжня історія «Зорі». Перебільшення, що відгонить столичним снобізмом? Одразу не відповім, але це твердження має, так би мовити, право на міркування. В усякому разі прищеплення Бєсковим «Зорі» психології переможців відбулося, а попередники «мужиків» позбулися лякливості під час ігор із майстровитішими опонентами. А Бєсков уперше та чи не востаннє в своїй кар’єрі покинув команду по-доброму під акомпанемент щирих слів вдячності.

***

Нинішня «Зоря» входить до недовгого (якщо не сказати закороткого!) списку кращих українських команд. Чи вийдуть амбіції колективу на новий щабель? Незрідка луганців критикують: мовляв, про Лігу чемпіонів у них і думка не зринала, хіба це діло! Так здебільшого кажуть такі собі люди двох облич. Звісно, мрії про найкращий клубний турнір світу просто не можуть не ходити головами вболівальників, тренерів і гравців клубу. Проте для цього слід мати якісно вищий рівень фінансування, позбутися чехарди складу (а то щоразу перед стартом сезону в симпатиків чорно-білих мулько на душі: скільки лідерів команди змінять прописку?). Й дуже-дуже бажано грати в рідному місті. Українському місті!

Олексій РИЖКОВ