Національна збірна України поступово завершує підготовку до півфінального матчу плей-офф кваліфікації на ЧС-2022 проти Шотландії. Перебуваючи в непростих умовах, керівництву українського футболу та головному тренеру «синьо-жовтих» Олександру Петракову вдалося організувати збір національної команди у Словенії, а також провести три товариські поєдинки – проти менхенгладбахської «Боруссії» (2:1), «Емполі» (3:1) та «Рієки» (1:1).
Той факт, що Україна у трьох іграх не програвала, звичайно ж, певною мірою додає ентузіазму напередодні ключової баталії із Шотландією, а потім, сподіваємось, і з Уельсом. Проте є в нинішній ситуації і своя «ложка дьогтю» - зокрема босам УАФ так і не вдалося погодити для «синьо-жовтих» ще як мінімум один спаринг напередодні двобою з британцями. Спершу були розмови про дві гри проти неназваних африканських збірних, потім з'явилися чутки про ймовірний спаринг проти ДР Конго, але в результаті технічні моменти та рішення головного тренера призвели до повної відмови від проведення товариських ігор у строк до 1 червня, коли Україна і має зіграти із Шотландією.
Саме рішення Петракова стало ключовим в останньому аспекті, на чому тренер збірної, по суті, акцентував увагу, поспілкувавшись із прес-службою.
«Була можливість зіграти з двома клубами Сегунди, але я вважаю, що спаринг з цими командами, за всієї поваги до них, не дав би нам користі, та й їхати тепер у гарячу Іспанію, коли грати потрібно на Туманному Альбіоні, плюс переїзд туди-сюди – це все виснажує… Була пропозиція від збірної Литви зіграти матч у них, проте на штучному полі, що нам могло завадити. Мальта готова була зіграти, але 27-28 травня, а це надто пізно для нас з огляду на відновлення перед поєдинком у Шотландії. Виник ще варіант з Венесуелою, але я вже на той час прийняв рішення, що краще провести двосторонню гру, в якій майже всі наші виконавці отримають по 90 хвилин навантаження, чого неможливо досягти в контрольному матчі. Тобто варіанти були, але з тих чи інших причин вони нам не підійшли. Це моє рішення як головного тренера», – заявив Петраков.
Тим самим наставник збірної вже вкотре виступив головним прикриттям для свого роботодавця – УАФ. Якщо дуель із Шотландією складеться невдало, то ключовим винуватцем для переважної більшості буде саме він – Олександр Васильович Петраков. Але такий вже він за своєю природою, і змінюватись у 64 роки, як неодноразово зізнавався сам, не планує.
Давайте пригадаємо, що Петраков із самого початку приходив у збірну, втілюючи в реальність таку собі тактику громовідводу. Після вкрай невдалого старту «синьо-жовтих» у відбірному циклі на ЧС-2022, і несподіваного відходу Андрія Шевченка з посади головного тренера команди, викликаного «раптовим» та «непередбачуваним» закінченням терміну дії контракту, УАФ та його керівництво опинилися у вкрай делікатному положенні. Запросити якогось топового фахівця у ситуації, що склалася, організації так і не вдалося, а підставити плече Андрію Павелку погодився саме той, кого раніше УАФ певною мірою недооцінювала, навіть незважаючи на перемогу з юнацькою збірною на чемпіонаті світу U-20 у Польщі в 2019 році.
Зокрема, не варто забувати як мінімум два цікаві епізоди з колишніх відносин Петракова та босів УАФ. Після перемоги юнацької збірної України на чемпіонаті світу у Польщі з'явилися чутки про те, що Олександра Васильовича ще до старту турніру хотіли прибрати, замінивши на іншого спеціаліста. Але, якщо до такого роду інформації цілком варто ставитися із часткою скепсису, то те, що сталося в грудні 2019-го на церемонії «Футбольні зірки України», не викликало сумнівів у тому, що Петраков виявився ображеним на УАФ. І було за що, адже тоді Тренером року визнали не його, а Андрія Шевченка, який зумів вивести національну збірну до фінальної частини Євро-2020. Останнє переважило титул, здобутий Петраковим, і для Олександра Васильовича буквально «на колінці» було винайдено спеціальну номінацію – «Кращий тренер молодіжних команд». Наставник, прийнявши нагороду, недвозначно висловився тоді на адресу організаторів – читай, УАФ: «Приємно, що отримав цю нагороду. Приємно, що вигадали її в останній момент».
Здавалося б, після того епізоду Петракову варто було б забути про якесь серйозне «підвищення», але шанс попрацювати на топ-рівні йому таки представився. Нехай, і в якості виконувача обов'язків. І де-факто з «пістолетом біля скроні», тобто без права на помилку. Але Петраков витяг збірну України до плей-офф, фактично виступивши громовідводом для УАФ. Тренер узяв всю відповідальність на себе, й вирішив завдання, попутно домігшись повноцінного контракту.
Не можна не згадати і досить пікантну ситуацію, коли Петраков раптово «зарубався» із одним з лідерів збірної Русланом Маліновським, не викликавши того на важливі поєдинки з Фінляндією та Боснією. Тоді вітчизняні журналісти та вболівальники кілька тижнів «перемивали кістки» головному тренеру національної команди, але Петраков все витримав, взявши тягар відповідальності на себе, і повернувши Руслана в команду через півтора місяці. Тодішня ситуація зайвий раз довела, що у Маліновського справді був спад, ймовірно, пов'язаний із якимось психологічним надломом, а тому жорстке рішення тренера збірної цілком могло посприяти поверненню хавбека «до тями».
В результаті напередодні ключових поєдинків Петраков кілька разів виступав у ролі громовідводу спочатку для УАФ, а згодом і для більшості своїх підопічних. Напевно, наставник діяв свідомо, розуміючи, що ризикує всім у своїй кар'єрі. Але ризик – штука благородна, і Олександру Васильовичу щоразу вдавалося отримати більше, аніж він гіпотетично міг втратити. Тренер буквально притягував до себе всю критику преси та вболівальників, що дозволяло функціонерам розслабитись, а футболістам спокійно готуватися до вирішення завдань на полі. Коли збірна вийшла у плей-офф, про роль Петракова знову говорили вкрай скромно – мовляв, десь пощастило, десь треба подякувати Франції, що не кинула грати, незважаючи на відсутність спортивних амбіцій… Як би там не було, а Олександр Васильович і таке вже проходив – після тієї ж таки перемоги на юнацькому чемпіонаті світу, де зірками були Сікан, Булеца, Супряга, Бондар, Лунін, Конопля та інші, але тільки не він, визнаний лише «Найкращим тренером молодіжних команд».
Є підозра, що Петраков просто звик чинити саме так: десь надто суворо, десь надмірно розкуто, а десь і зовсім, здавалося б, нерозумно. Але досі ця тактика громовідводу приносила йому успіх, а збірній України – результат. З чого б Олександру Васильовичу змінюватися в черговий ключовий момент, особливо коли всередині команди і так вистачає напруги? Він знову, наче губка, вбирає у себе весь негатив і критику, сподіваючись, що в потрібний момент йому знову воздасться за терпимість та рішучість по заслугам.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
