Україна перемогла Уельс за усіма статтями. Статистично. За якістю гри і моментів, і це підтверджують як безпристрасні цифри, так і закордонні оглядачі. Але не за результатом, який у таких матчах вирішує все. Помилкою буде сказати, що Бейл, Девіс, Мур, Джеймс і особливо Хеннесі не заслужили цю путівку в Катар. Разом з партнерами, які компенсували огріхи старанням, вони були гідними успіху. Перед нами постав суперник з британським характером, який у своєму (й нашому класичному!) стилі розумно і спритно витискав максимум, поступаючись супернику в багатьох компонентах, крім віри в себе, бійцівського духу і незламної психологічної стійкості.
Валлійці чекали свого другого шансу на Мундіаль довжелезні 64 роки – ні в кого на світі не було більшої паузи. Це менша країна, зі скромнішими здобутками та кадровим потенціалом, а хтозна, що там буде після епохи Бейла? Тому можна привітати команду, яка вже 9 років не програє домашні матчі, якщо першою забиває гол. Заслужили своєю важкою працею. Як і ми, хто навпаки при Петракову в офіційних поєдинках досі завжди забивали першими, що приносило мінімум нічию. Може, тому цього разу програли? Шкода, що путівка була лише одна. Гіркота обставин цієї поразки не дає спокою вже другий день. Тим паче, коли навіть такі легендарні судді, як Марк Клаттенбург, стають на наш захист.
Ми – чемпіони з трагічно абсурдних поразок там, де більшість факторів за нас і треба просто нормально підставити кляту ногу, яка чомусь відмовляється слухатися під тиском моменту. А тут ще й АВТОГОЛова Ярмоленка. Як почали зі скасовного шедевру Зінченка, який поспішив пробити зі штрафного без свистка, так і продовжували весь бій. Трагічним та абсурдним був і момент з непризначенням пенальті. Так, Аллен не хотів цього і не бачив опонента. Так, хтось може сказати, що Ярмола хитрував, вибігаючи з-за спини і занадто красиво падаючи. Але удар по ногах, чорт забирай, це завжди удар по ногах! Такий же, як у Маліновського на гольовий стандарт. Який також, звісно ж, не хотів. Арбітри і за менші речі свистять фоли за межами штрафного майданчика.
«З якого дива це не пенальті для України? Матеу Лаос дискредитує себе. Вчергове в його житті», – спікер Польського футбольного союзу виклав повтор моменту, який начебто розглядали на VAR.
Головна претензія до іспанського судді Матеу Лаоса в його впертості (завищене его такого собі шоумена, який полюбляє перетягувати ковдру головного героя на себе, іноді не дозволяє спуститися на землю, згадати про помічників і припустити, що кожен може помилятися). Або відсутності волі його ж асистентів, які сиділи за моніторами VAR. Коли в головного судді є повтори, а він навіть не дивиться... Сам усе знаю, ніхто мене не переконає, бо найкраще бачив, і взагалі хай кожен позаздрить моїй супервпевненості у своїх рішеннях? Десь ми таке бачили та чули.
Ну, чи це ще страх арбітрів за моніторами спробувати дати чіткіший і сміливіший сигнал для свого ексцентричного боса: «Синьйоре, тут може помилочка затесатися». Оця повна відсутність самокритики на такому рівні, де захмарно висока ціна помилки, зумовила обурення і в іноземних ЗМІ, і в суддівському середовищі. Традиційно для останніх місяців чи не найбільше підтримки українцям виявили поляки та англійці. Хоча не тільки вони.
«Пенальті, який Матеу Лаос призначив для України, – просто скандальний!» – популярний венесуельський журналіст Фернандо Петрочеллі.
Легенда польського футболу Збігнєв Бонєк: «Абсолютно щиро, мені дуже шкода Україну».
Журналіст порталу Meczyki вважає, що це найбільший скандал, який безпосередньо вплинув на долю путівки на Чемпіонат світу, після руки французького нападника Тьєррі Анрі у 2009 році, яка не пустила далі Ірландію. Мачєй Лучак співчуває Україні не лише через ті звірства, які чинять рашисти на нашій землі вже понад 100 днів, а й через елегантний стиль збірної. Він розгледів у команді Петракова ознаки дуже цікавої і красивої гри попереду.
Речник Польського футбольного союзу шкодує українців, іронічно називаючи Лаоса «висококласним фахівцем для УЄФА та ФІФА, найбільшим невдахою серед суддів, які обслуговують міжнародні матчі».
Автори ще кількох ЗМІ наголошують, що Україна зіграла дуже добре, спокійно могла обіграти Уельс, хоч той і показав велике серце. Нам завадила дуже погана ефективність при відверто кращій грі. Це була поразка «за власним бажанням, з дурнуватим автоголом». Українські хлопці самі винесли посереднього запасного воротаря Бернлі в герої матчу. Імовірність перемоги нашої збірної, яку наближали якісні гольові моменти, суто по грі становила аж 81%. Впевнена перемога з різницею у 2 голи була б найбільш справедливим результатом, оцінюючи за тим, хто чим займався на полі.
Якісніші команди програють тим, хто менше створює. За таку непередбачуваність любимо футбол. Така варіативність не раз допомагала нам самим витягувати щасливий квиток, тому заслуг Уельсу не варто принижувати, як і переоцінювати себе (працювати і працювати над реалізацією і ментальним аспектом). Однак з безвідповідальністю суддівства теж треба щось робити. Легендарний Марк Клаттенбург, який судив фінали таких турнірів, як Олімпійські ігри 2012, Суперкубок УЄФА 2014, Ліга чемпіонів 2016, Євро-2016, у своїй колонці для Daily Mail висловлює впевненість:
«Лаос розбив серця українцям, які виправдано апелювали до рефері. Це був чіткий фол Джо Аллена проти Андрія Ярмоленка. Суддя змінив би рішення, якби підійшов до моніторів VAR. Однак Матеу Лаос не отримав такого шансу, його не скерували до моніторів помічники. Я не можу зрозуміти, чому VAR не виправив однозначно помилкове початкове рішення арбітра».
Лаос просто обожнює спалахи камер чи таки відчував вину (зрештою, багато суперечливих епізодів у другому таймі іспанець трактував на користь України, що дуже дратувало стадіон у Кардіффі)? Рідко коли можна побачити суддю, який так підтримує футболіста після матчу...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
