Дві думки після матчу «Динамо» - «Дніпро-1»

Динамо Київ 29 Серпня, 11:11 4069
Дві думки після матчу «Динамо» - «Дніпро-1»
«Динамо» програло СК «Дніпро-1» в номінальному домашньому поєдинку (0:3).

Американські гірки Сарапія та якість Піхальонка – команда Кучера таки претендент?

Вихованець київського Динамо 6 років тому пройшов школу U-19, але дуже швидко був списаний на вихід. Едуард Сарапій пережив емоційні хвилі в останні 10 днів. Як, зрештою, увесь СК Дніпро-1 та його вболівальники. Спочатку екс-динамівець заробив прикру червону картку в єврокубковому матчі проти АЕК Ларнака. Сталося це на 5 компенсованій до першої гри хвилині. Але вже через півтора тижня 23-річний центрбек став героєм. Знову на останніх хвилинах, тільки тепер першого тайму, Сарапій уявив себе Дибалою і поклав неймовірну красу. Ножицями у падінні, вриваючись з-за спини традиційного сонного Бєсєдіна. УПЛ, це ти взагалі, крихітко?

СК трохи постраждав у глибшій обороні, а потім почав колоти все нахабніше і сміливіше. Відзначаємо роль Піхальонка з його пасом. Такої якості у Динамо сьогодні й близько не було. Коли треба віддавав на партнерів, а в потрібний момент увірвався у стилі Буяльського і добив суперника. А Довбик і легіонери! Скільки сил вони віддали у ривках, тиску на суперника, спробах намацати слабкі місця оборони. Артем не забив, але свій ключовий внесок у третє взяття воріт зробив.

Такого захмарного бажання не було помітно в жодного динамівця. Як і Кривбас проти Шахтаря, СК Дніпро-1 виграв боротьбу в битві з фаворитом. Тільки до цього характеру та бойовитості додав атакувапьну якість. Чим не претендент на місця у кваліфікації ЛЧ? Хоча підловити на слабкощах, перемогти фаворита у грі другим номером – далеко не те саме, що впоратися із закритим аутсайдером чи навіть середняком. Тому дніпровським фанатам також не треба впадати в зайву ейфорію.

Динамо виглядало, як у 1 спарингу міжсезоння, невже все настільки зле?

Безумовно, Кучер вразив свого вчителя, з яким пропрацював безліч сезонів у Шахтарі. Але цього успіху дніпрян не було б без ігрової катастрофи киян. Ми ж бачили, що СК відчуває колосальні проблеми з добротними командами типу кіпріотів. Ось і сьогодні могли пропустити на стандарті. Гра пішла б за зовсім іншим сценарієм. Однак насправді жахає, наскільки мало створює Динамо попереду. Якщо Київ у таких умовах ще й пропускає першим, починаються нездоланні проблеми. Ми звикли до тієї скромної активності попереду в обох матчах проти Бенфіки, але щоб перенести все це на рідну першість? Тут уже відмазок не буде.

М'яч до передньої лінії діставався вкрай рідко. Сидорчук не встигав покривати гравців у своєму штрафному, захисники теж дивилися один на одного, куди завгодно але тільки не за суперниками. Бєсєдін розчаровував біля обох воріт. Уже навіть Луческу про це прямим текстом сказав. Але ж винуватий в усьому Микита Кравченко, бо кілька разів загальмував атаки пасом назад? Після замін у перерви стало тільки гірше. Правий захисник Динамо старанно працював і створив найкращий момент для киян у першому таймі. Але пішов з поля все одно саме він.

А всі, хто сьогодні провалилися, отримають черговий шанс проявити себе у всій красі? Вони ж так грають не перший і не другий матч. Якось різко Київ розгубив усю свою форму. Ніби знову міжсезоння, а старт сезону УПЛ – насправді тільки спаринг. Де, звісно ж, рахунок не має значення. А грається під навантаженнями. І які ще в нас там виправдання за списком... Цього разу додаткове бонусне – пара місяців без побачень з рідними. Ага, скажіть це нашим воїнам, які по півроку ще менше бачаться зі своїми сім'ями.

Хоча насправді Динамо не так безнадійне. Бо просто не можна бути аж настільки провальними. І психологія тут дійсно працює. Можливо, пішли якісь недобрі внутрішні процеси. А якщо без конспірології, то банально – після погромів від Бенфіки в одні ворота дуже важко. Тільки почали вірити у свою щасливу зірку, як зіткнулися з трохи вищим рівнем, до якого так і не доросли. Чекали, що принаймні в реаліях УПЛ, де відчутно впав загальний рівень, все повернеться.

А виявилося, що за відсутності особливих резервів виліт одного Циганкова – вже неймовірна втрата. Адже й так ліве крило обрізане. Нападника теж по суті нема. В обороні далеко від ідеалу. Однак жити без Віктора через якийсь рік буде новою реальністю. Як і без Забарного та знову травмованого Попова. І варто починати вчитися цьому вже зараз, а не молитися лише на повернення чи збереження лідерів.