Олександр Зубков повернувся до «Шахтаря». Зважаючи на те, як в Угорщині з ним попрощалися, це навіть добре, що тепер вінґер удома. Хоча до появи одного вусатого тренера вихованець «гірників» справедливо вважався лідером «Ференцвароша». Показово, що у активі хлопця 110 матчів, 19 голів та 23 асисти, підкріплені трьома чемпіонствами і кубком.
Насправді дуже красномовне досягнення — небагатьом українцям вдалося виграти бодай щось, виступаючи за кордоном. Тож ми, надихнувшись послужним списком Сашка, пригадуємо й інших наших співвітчизників, які тріумфували в іноземній першості.
Але для об’єктивності насамперед розповімо про тих, хто показав себе у топових лігах — оглянемо топ-п’ятнадцять згідно актуального рейтингу УЄФА.
- Олег Лужний («Арсенал»)
Сезон: 2001/02
Олег Лужний став частиною чемпіонської ходи «Арсенала» у 2002-му. Попри те, що фулбек провів у турнірі лише 1352 хвилини, ніхто і близько не сумнівався у його професіоналізмі і, відповідно, праві на титул.
- Олександр Зінченко («Манчестер Сіті»)
Сезон: 2017/18, 2018/19, 2020/21, 2021/22
Представляючи кольори «Сіті», Олександр Зінченко зібрав усі внутрішні нагороди, серед яких одразу чотири золоті медалі АПЛ. Універсал так і не став залізобетонним гравцем основи (інакше б не був проданий до «Арсенала»), однак все ж виконав не останню роль під керівництвом Пепа Ґвардіоли.
«Сіті» мав (і досі має) проблему з лівим флангом оборони і Олександр допоміг її частково вирішити. Часом взагалі здавалося, що Зінченко — природжений фулбек і не має ніякого відношення до лінії півзахисту. Втім, усе змінюється — зовсім недавно Зіна переїхав до Лондона, щоб написати нову історію. Побачимо, якою вона буде.
- Дмитро Чигринський («Барселона»/АЕК)
Сезон в «Барселоні»: 2009/10
Сезон у АЕКу: 2017/18
Дмитро Чигринський вважається одним із найпровальніших трансферів в історії «Барселони». Зі слів колишніх одноклубників, центрбеку не вистачило характеру для боротьби за місце у складі, тож по завершенні сезону 2009/10 попрямував назад до «Шахтаря». Втім, факт залишається фактом — «Чигрі» хоч і перетворився на локальний мем, та має в активі Прімеру.
А от у Греції справи склалися набагато краще — Дмитро хоч і не поправив здоров’я, однак його рівня вистачило, щоб зарекомендувати себе у АЕКу. В 2018-му «жовто-чорні» здійснили сенсацію у Суперлізі і Чигринський був одним із основних творців успіху — наприклад, забив надважливий м’яч «Олімпіакосу».
- Андрій Шевченко («Мілан»)
Сезон: 2003/04
Андрій Шевченко не потребує зайвих коментарів — це легенда, яка здобула все, про що можна тільки мріяти. Водночас Скудетто-2004 є єдиним серед розсипу командних та індивідуальних призів українця. Зате яким — нападник відвантажив у Серії А 24 голи, очолив бомбардирський список, повернув «россонері» на п’єдестал після чотирирічної перерви і суттєво збільшив шанси на «Золотий м’яч». Власне кажучи, він й отримав його у грудні.
- Олексій Михайличенко («Сампдорія»/«Рейнджерс»)
Сезон в «Сампдорії»: 1990/91
Сезон в «Рейнджерс»: 1991/92, 1992/93, 1993/94, 1994/95, 1995/96
Олексій Михайличенко, як і більшість легіонерів, що першими покинули Радянський Союз, не зумів одразу закріпитися у Європі. Якщо у наших широтах півзахисник був беззаперечною зіркою, то на Апеннінах довелося доводити свій рівень. Може здатися, що все непогано — Олексій вразив ворота «Мілана» у Суперкубку, зафіксував прийнятну статистику, як для дебюту (39 матчів, 4 голи, 1 асист) і був винагороджений Скудетто. Проте сам же визнав, що «Сампдорія» стала клубом, де він не розкрив талант.
А ось у Шотландії Михайличенко сподобався — принаймні, з 1991-го по 1994-й плеймейкер виглядав надпереконливо, збираючи трофей за трофеєм. У подальшому зіткнувся з травмами, віддав місце Браяну Лаудрупу, в 1996-му повісив бутси на цвях.
- Віктор Скрипник («Вердер»)
Сезон: 2003/04
Скрипник впритул асоціюється з «Вердером», оскільки за 8 років гравецької кар’єри (і 12 — тренерської) став у Бремені повністю своїм. У 2004-му 33-річний фулбек переважно сидів на лаві запасних, готуючись до пенсії — головними дійовими особами, що завоювали «салатницю», були Андреас Рейнке, Валер'ян Ісмаель, Франк Бауманн, Жоан Міку, Іван Класніч і, звісно ж, Аїлтон. Але які претензії до Скрипника? За сукупністю він є повноправним чемпіоном.
- Олег Ящук («Андерлехт»)
Сезон: 1999/00, 2000/01, 2003/04, 2005/06
«Андерлехті» Олега Ящука переслідували травми, які не дали розкритися у всій красі. Та бельгійці були зачудовані невтомністю українця — він боровся сам з собою, з суперником і у такому режимі протягнув десять років. 42 м’ячі в 165 поєдинках — не надто багато, однак критикувати Ящука ніхто не візьметься. Тим паче у «Серкль Брюґґе» тернополянин дійшов до сотні, хоч і не претендував на медаль найвищого ґатунку.
- Сергій Серебренников («Брюґґе»)
Сезон: 2002/03
Сергій Серебренников більше запам’ятався у «Серклі», де сформував зв’язку з Ящуком. Що стосується «Брюґґе», то у розіграші 2002/03 вінґер виступив неоднозначно — 29 зустрічей та 1 гол (постраждав «Жерміналь Беєрсхот»). Мало, та достатньо, щоб вважати себе причетним до тріумфу фландрійців.
- Руслан Маліновський («Генк»)
Сезон: 2018/19
Руслан Маліновський пройшов з «Генком» Крим, Рим та мідні труби — порвав «хрести», отримав шанс, скористався ним і доріс до статусу лідера. Свій чемпіонський рік Руслан точно вкарбує у пам’яті, адже продемонстрував у Про-лізі блискучий перформанс — 13 голів та 12 результативних передач у 37 зустрічах. Опісля ж був вигідно проданий до «Аталанти».
- Едуард Соболь («Брюґґе»)
Сезон: 2019/20, 2020/21, 2021/22
До «Брюґґе» Едуард Соболь ризикував розчинитися у орендах і повторити долю умовного Богдана Бутка. Тому для багатьох стало несподіванкою, що бельгійці викупили контракт у «Шахтаря». Наголосимо, що «чорно-сині» обережно працюють на трансферному ринку, а Соболю на момент повноцінного переходу виповнилося майже 26 років.
Тим не менш, Едуард повністю виправдав очікування — сьогодні він є важливою опцією в обоймі «Брюґґе», стабільно бере участь у Лізі чемпіонів і викликається до лав збірної України.
- Євген Шахов (ПАОК)
Сезон: 2018/19
відходу з «Дніпра» Євген Шахов неочікувано вигулькнув у ПАОКу. Хоча тут немає про що шкодувати — півзахисник зробив ім’я у Греції та порадував приємною статистикою (117 матчів, 21 гол, 7 результативних передач). У 2019-му разом з «чорно-білими» звично включився у боротьбу за чемпіонство і, що важливо, допоміг команді витримати фінішну дистанцію — у 5 заключних турах Суперліги організував 4 голи. Справжній молодець, який і нині сприймається зіркою — після повернення з Італії Шахов знадобився АЕКу.
- Сергій Ребров («Фенербахче»)
Сезон: 2003/04
Свого часу Сергій Станіславович не знайшов спільну мову з Гленном Годдлом і виявився непотрібним «Тоттенгему». Тож у 2002-му послідувала півторарічна оренда у «Фенербахче», де Ребров також залишив спірний бекґраунд — 4 м’ячі та 6 асистів у 39 матчах. Гравець не радував стабільністю, поступово загубився на тлі ефективніших бразильця Вашингтона та П’єра ван Гойдонка, а під кінець перебування у Туреччині взагалі виходив на 10-15 хвилин.
Хто ще?
Тарас Качараба освоївся в Чехії і прогресує в празькій «Славії» — його чемпіонство (2021/22) було лише питанням часу.
В Ізраїлі своє щастя знайшли Іван Гецко, Роман Пець та Сергій Кандауров. Виконавці стали ключовими персонажами на своїх позиціях, суттєво прокачали «Маккабі» із Хайфи і в 1994-му фінішували на першій сходинці.
Також похвалимо Сергія Третяка («Бейтар»), Віктора Мороза («Маккабі» Тель-Авів), Дениса Онищенка («Хапоель» Тель-Авів) та Андрія Пилявського, який теж був запрошений «Маккабі» з Хайфи.
У Швеції другу молодість пережив Вадим Євтушенко. Це саме той випадок, коли один футболіст — половина команди. Колишній «динамівець» зробив різницю на просторах Аллсвенскану і в 1992-му витягнув АІК на перше місце. Прикметно, що до Євтушенка шведи не були настільки високо цілих 55 років.
В Болгарії разом з «Лудоґорцем» домінував Ігор Пластун – у екс-гравця Оболоні та Карпат три чемпіонства.
В Угорщині ціла плеяда переможців. Окрім вищезгаданого Зубкова віддамо належне Данилу Ігнатенку, Івану Пертряку та Ігорю Харатіну — всі троє виконали різний об’єм роботи, але розкрилися під орудою Сергія Реброва.
Не забуваймо про стару гвардію — в середині 90-х феєрив ексфорвард «Кривбаса» Ігор Ніченко. Після переїзду в Угорщину уродженець Херсона вразив результативністю та пішов на підвищення до «фраді», де в 1996-му здобув не лише «золото», а й став найкращим голеадором ліги (18). Ще одне чемпіонство було взяте у «Дунауйвароші» — в кампанії 1999/00 Ніченко допоміг перервати гегемонію столичних грандів. У 2009-му клуб збанкрутів і зник, однак Ігоря Григоровича і сенсацію більш ніж 20-річної давнини все ще пам’ятають.
У Польщі непогано вписався Артем Шабанов. На відміну від Назарія Русина захисник котувався тренером «Леґії» Чеславом Міхневичем і в першому ж матчі потрапив до символічної збірної туру Екстракляси. Каші не зіпсував, єдине, що розчарувало — травма, через яку Артем пропустив кінцівку чемпіонату 2020/21.
Едерінсола Есеола не переконав в Україні, проте в Казахстані його носили на руках. Центрфорвард розривав у 2019-му (настільки, що забив найбільше у КПЛ), через рік був менш разючим, але це не применшує його заслуги.
У Словаччині відмітився Артем Сухоцький. У братиславському «Словані» фулбек взяв участь у півсотні зустрічей і в 2019-му напрацював на «золото». А Руслан Любарський в кінці 90-х навідався до «Кошице» — туди він приїхав з празької «Спарти», де також виграв лігу.
У «Шерифі» зручно — колектив домінує в Молдові. Олександр Бичков, Олександр Харковщенко, Юрій Букель, Дмитро Пархоменко, Олег Гуменюк, Артем Блізніченко — всіх не оминуло свято у Тирасполі. Зате Андрій Телесненко представляв інтереси іншого гранду — «Зімбру», з яким тричі переміг у Національному дивізіоні.
Володимир Мельник, Роман Дебелко, Володимир Баєнко, В’ячеслав Шарпар (всі — «Рига») залишили слід у Латвії, Сергій Вакуленко («Арарат»), Антон Братков («Пюнік»), Дмитро Ховбоша («Алашкерт») — у Вірменії. Сергій Усольцев, Роман Смішко, Андрій Маркович запам’яталися в Естонії, Олександр Азацький, Володимир Коробка — у Грузії.
Звісно, усіх охопити неможливо. Ми вказали тих, хто зробив відчутний внесок, або допоміг на певному етапі, внаслідок чого команда добилася відчутного прогресу. Адже є футболісти, яким не дуже пощастило — наприклад, Олег Кузнєцов. Хоч він і засмутив «Селтік», граючи за «Рейнджерс», але за 4 роки не провів і 40 матчів — травми, травми і ще раз травми. Схожа доля спіткала Євгена Хачеріді — він, як і Шахов, є чемпіоном Греції, однак тривалий час провів на лікарняному і частіше грав у ЛЧ, ніж Суперлізі.
Андрій Лунін («Реал» Мадрид), Денис Бойко («Бешикташ»), Артем Довбик («Мідтьюлланн»), Андрій Демченко («Аякс»), Назарій Русин («Леґія»), Антон Каніболоцький («Карабах»), Денис Дедечко («Астана»), Андрій Пархоменко, Артем Гордієнко («Шериф») теж швидше були (чи ще є) статистами, аніж реальними тріумфаторами.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
