Саме цього дня, 47 років тому, кияни завоювали престижний європейський трофей – Суперкубок Європи, перемігши у двох матчах чинного володаря Кубка чемпіонів, мюнхенську «Баварію».
Історія Суперкубка Європи бере початок у 1972-му році. Турнір був заснований нідерландською газетою De Telegraaf. Щоправда, перший розіграш, між «Аяксом» та «Глазго Рейнджерс», мав неофіційний статус і проводився не під егідою УЄФА, оскільки європейський футбольний союз на рік дискваліфікував шотландський клуб із єврокубків за неналежну поведінку його вболівальників у фіналі Кубка Кубків. Рік по тому трофей розігрували «Мілан» і «Аякс», потім у турнірі була пауза, оскільки «Баварія» і «Магдебург» не змогли домовитися про дати проведення матчів.
І ось у 1975-му, після перемоги у фіналі Кубка Кубків над угорським «Ференцварошем» (3:0), на титул найсильнішої команди на європейському континенті претендувало київське «Динамо». Суперник був дуже грізним – мюнхенська «Баварія», яка у фіналі Кубка європейських чемпіонів обіграла «Лідс Юнайтед» (2:0) і в такий спосіб відстояла трофей, мала у своєму складі чемпіонів світу та Європи і була беззаперечним фаворитом протистояння з «Динамо».
Однак у першому матчі, який відбувся 9 вересня в Мюнхені, динамівці доволі несподівано здобули перемогу. Єдиний гол у матчі на 66-й хвилині забив майбутній володар «Золотого м'яча – 1975» Олег Блохін. Цей гол, найвідоміший серед безлічі м'ячів знаменитого бомбардира, згодом будуть називати «голом століття». Прийнявши м'яч на своїй половині поля, Блохін сміливо пішов поодинці на ворота суперників, обігравши на своєму шляху всю оборону баварців на чолі з легендарним Францом Беккенбауером.
До слова, ту гру радянське телебачення чомусь не транслювало – про хід подій на мюнхенському «Олімпіаштадіоні» вболівальники дізнавалися зі слів коментатора хокейного матчу, який показували у прямому ефірі. А «гол століття» у виконанні Блохіна, яким захоплювалася вся Європа, любителі футболу в СРСР побачили лише наступного дня в програмі «Час».
Перед матчем-відповіддю в Києві ажіотаж був неймовірним. Охочих подивитися поєдинок наживо було набагато більше, ніж міг вмістити 100-тисячний київський Центральний стадіон (згодом - «Республіканський», НСК «Олімпійський»). Спорткомітет отримав понад 500 тисяч заявок, зокрема колективних. Ціни на квитки були вищими, ніж звичайні, при цьому багато любителів футболу просили щасливих володарів перепродати їм квиток за будь-які гроші.
Київ ретельно готували до свята футболу – біля стадіону і по дорозі на тренувальну базу динамівців, куди також навідалися гості з ФРН, постелили новий асфальт, центр міста прикрасили. Повсюдно, у всіх кіосках «Союздруку» продавалися пам'ятні значки «Суперкубок УЄФА».
По-особливому готували до майбутнього матчу і футболістів. Мова не лише про тренування і теоретичні установки Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Перед грою представники ЦК КПРС нагадали динамівцям, що на футбольному полі від них чекають тільки перемоги, адже в 1975-му країна відзначала 30-річчя перемоги над фашистською Німеччиною, і в таку дату неможна було схибити. До того ж на матч були запрошені ветерани війни.
За день до гри динамівці, яких заздалегідь відвезли на базу готуватися до майбутнього матчу, дізналися, що до Києва не прилетів зоряний бомбардир бундесмашини Герд Мюллер. Утім, іменитих футболістів у складі мюнхенців вистачало: Маєр, Шварценбек, Беккенбауер, Румменніге і компанія, де кожне прізвище – особистість у світовому футболі. Одним словом, «Баварія» прибула до Києва з твердим наміром завоювати головний футбольний трофей Європи – саме так тоді називали Суперкубок УЄФА.
Але на футбольному полі, як і в Мюнхені, усе знову пішло за сценарієм Валерія Лобановського. Причому після першої зустрічі в Мюнхені це вже не було несподіванкою - «Динамо» прогриміло на всю Європу, і гра київської команди для багатьох встигла стати еталоном нового стилю. У матчі-відповіді, за підтримки понад ста тисяч глядачів (ще тисяч п'ять помістилося в проходах між секторами) кияни з перших хвилин були куди швидшими і винахідливішими в атаці, створювали більше гострих моментів, і один із них втілився в логічний гол незадовго до кінця першого тайму. І знову відзначився Олег Блохін. Отримавши зручний пас із глибини поля, форвард киян розвинув швидкість, обійшов свого персонального опікуна Шварценбека і, увійшовши до штрафного, сильно пробив у нижній кут.
На перерву динамівці пішли, ведучи в один м'яч, хоча рахунок до цього часу міг бути набагато більшим: голкіпер баварців Зепп Маєр здійснив за перший тайм 11 сейвів.
Однак уже на початку другого тайму кияни зробили свою перевагу в рахунку комфортною. Шварценбек знов не вгнався за прудконогим Блохіним і порушив правила на підступах до штрафного майданчика мюнхенців. Поки гості вибудовували стінку з гравців, біля м'яча було четверо динамівців, серед яких визнані майстри виконання стандартів – Володимир Мунтян та Леонід Буряк. Раптово швидкий і різкий розгін зробив Блохін – і м'яч після його удару кулею влетів у ворота Маєра. Після другого м'яча вже ніхто не сумнівався в тріумфі киян.
Декілька курйозних моментів сталося після гри, уже під час церемонії нагородження. Їхнім винуватцем став президент УЄФА Артеміо Франкі. По-перше, він прибув на гру без медалей для тріумфаторів, заявивши, що його валіза загубився в аеропорту по дорозі з Риму під час пересадки у Відні. Тож медалі динамівці отримали не відразу після гри. Крім того, пан Франкі, спустившись із ложі для почесних гостей на церемонію нагородження, не зміг підняти трофей і вручити його капітану киян Михайлу Фоменку (перша версія Суперкубка була майже втричі важчою за нинішню). І тоді він жестом запросив динамівців до столу, аби ті самі взяли високу чашу із золота і срібла. Трофей піднімали троє динамівців – компанію Михайлу Фоменку склали Анатолій Коньков і Володимир Веремєєв.
Після повернення нових королів Європи на батьківщину Суперкубок виставили на теперішній Європейській площі у вітрині Агентства друку «Новини», захистивши куленепробивним склом. А за рік його передали новому тріумфатору – бельгійському «Андерлехту», який став останнім володарем першої версії трофея і досі зберігає величезну чашу у своєму клубному музеї.
«Кияни по праву стали володарями цього чудесного трофея, оскільки були сильнішими за нас. Відсутність у складі «Баварії» кількох провідних виконавців не є виправданням. Що ж стосується Блохіна, то ми б глибоко запустили руку до клубної каси, аби придбати його. Я був би щасливий, якби такий футболіст грав у моїй команді» - заявив після матчу головний тренер «Баварії» Деттмар Крамер, якого в Німеччині називали Наполеоном.
«В особі «Баєрна» ми зустрілися з одним із найсильніших клубів Європи. Незважаючи на поразку, «Баєрн» таким і залишається. Гості показали гру високого класу. Ми згодні з паном Крамером у тому, що сьогодні наша команда зіграла краще. Але і його підопічні виглядали гідно. Гра склалася цікаво, і це – заслуга обох колективів» - скромно прокоментував історичну перемогу Валерій Лобановський.
Суперкубок Європи - 1975. Матч-відповідь
«Динамо» (Київ, СРСР) - «Баварія» (Мюнхен, ФРН) - 2:0 (3:0 за сумою двох зустрічей)
6 жовтня 1975 року. Київ. Центральний стадіон. 102 000 глядачів.
Арбітр - Доган Бабачан (Туреччина)
«Динамо»: Рудаков, Коньков, Зуєв, Фоменко (к), Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Буряк, Веремєєв, Блохін.
Тренер - Валерій Лобановський.
«Баварія»: Маєр, Хорсман, Дюрнбергер (Хансен, 70), Шварценбек, Беккенбауер (к), Рот, Вундер, Шустер (Торстенссон, 78), Вайс, Румменіге, Каппельман.
Тренер - Деттмар Крамер.
Голи: Блохін (40, 53)
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
