Тренерську кар'єру Олега Володимировича не можна оцінити настільки ж однозначно, як ігрову, але тим цікавіше її аналізувати. Спеціально до ювілею Олега Блохіна Football.ua пропонує читачам згадати усі основні моменти його тренерського шляху та відповісти на питання – чи була, все ж таки, успішною ця кар'єра?
Зазначимо, що цей текст вже публікувався на нашому сайті рік тому.
У наймолодшого покоління українських футбольних вболівальників, не без допомоги журналістів, сформувалися чіткі асоціації з тренерською кар'єрою Олега Блохіна – біляші, «камон плей», «будемо розбиратися» і, звісно, найгірший результат Динамо в історії чемпіонатів України. Однак, період Блохіна в Динамо – це лише 1,5 роки із майже 24-річної тренерської кар'єри Олега Володимировича. Тому судити про його тренерські здібності і досягнення лише за цим періодом, здається доволі несправедливим.
Football.ua пропонує підійти до цього питання більш глобально та проаналізувати весь тренерський шлях легенди українського футболу, щоб спробувати хоча б частково зрозуміти, який він – тренер Олег Блохін?
Завдяки видатній футбольній кар'єрі, тренерський шлях Блохіну вдалося почати одразу ж на найвищому рівні – 37-річний тренер-початківець був запрошений до іменитого Олімпіакоса. Сезон-1989/1990 видався для «червоно-білих» неоднозначним – у чемпіонаті команда посіла лише четверте місце, що було провалом, натомість Олімпіакос виграв Кубок Греції. Проте завдання перед молодим тренером було очевидним – повернути Олімпіакос на вершину турнірної таблиці чемпіонату.
Для досягнення амбітної мети до команди були запрошені Олег Протасов та Геннадій Литовченко, добре знайомі Блохіну з чемпіонату СРСР. Для грецького футболу тих років запрошення гравців такого рівня, у розквіті сил (обом було по 26 років), та ще й вигравши конкуренцію у західноєвропейських клубів – було непересічною подією. Грецька преса одразу ж надала Блохіну прізвисько «Цар» і почала писати, що тепер Олімпіакос перетвориться на «міні-Динамо».
Прогрес команди справді був очевидним, але все склалося не так райдужно, як очікувала преса. Підопічним Блохіна вдалося нав'язати боротьбу за чемпіонство і до середини чемпіонату залишилося фактично два реальні претенденти та титул – Панатінаїкос та Олімпіакос. У розпал сезону, 13 січня 1991 року, «червоно-білі» прибули в гості до споконвічних суперників — АЕК. Атмосфера принципового протистояння була ще більш напруженою ніж зазвичай, через антиурядові протести, що спалахнули в Греції на початку січня 1991 року.
Перші зіткнення вболівальників сталися ще в місті перед початком матчу, на трибунах же ситуація вийшла з-під контролю в самому кінці поєдинку (за рахунку 2:1 на користь Олімпіакоса), коли хтось кинув на трибуну шашку зі сльозогінним газом. Після цього на стадіоні почався хаос, люди почали розбігатися, президент АЕК у вкрай різкій формі щось пояснював керівнику охорони стадіону. Суддя, звичайно ж, вивів команди з поля. Можливо, в наші часи господарям дали б технічну поразку (і чесно кажучи, це було б правильно), але тоді було ухвалено рішення переграти матч у іншому місті. 6 лютого АЕК мінімально переміг, причому єдиний гол був забитий у доданий до другого тайму час. У ті роки Блохін ще не був «фартовим».
За словами самого Олега Володимировича, вибігання вболівальників на поле та супутні штрафи були у Греції тих років нормальним явищем. Через це не один «домашній» матч Олімпіакосу доводилося грати в інших містах. Гарячим того сезону видалося і друге дербі з АЕК. Олімпіакос вдома спокійно виграв 3:1, проте вже після завершення матчу, коли команди залишали поле, в футболістів з трибун полетіло каміння.
Один із каменів потрапив у голову головного тренера АЕК Душана Баєвича, і він впав непритомним. Іронія долі полягала в тому, що каміння кидали фани АЕК, незадоволені суддівством – і потрапили у свого ж тренера… Блохін залишився на полі, поки не спорожніють трибуни над виходом, а на післяматчевій прес-конференції заявив, що те, що сталося у Піреї, – продовження заворушень, що почалися взимку в Неа-Філаделфії (район Афін, де знаходиться домашня арена АЕК).
В таких умовах Блохіну довелося провести свій перший сезон в якості головного тренера. У підсумку Олімпіакос посів друге місце, поступившись Панатінаїкосу 8 очок (тоді ще нараховувалося 2 очки за перемогу). Чи міг Олімпіакос стати чемпіоном, якби хтось не кинув шашку зі сльозогінним газом на трибуни в січні 1991-го? Тепер про це можна лише гадати, але факт залишається фактом – Блохіну вдалося підняти команду на два рядки вище, однак у Кубку Олімпіакос провалився, вилетівши вже у другому раунді.
Перед стартом наступного сезону в Олімпіакос уже не приходили зіркові легіонери, на трансферному ринку клуб обійшовся місцевими футболістами. Грецькі ЗМІ стверджували, що у фінансовому плані Олімпіакос в ті часи не відзначався стабільністю, періоди достатку змінювалися періодами безгрошів'я і передбачити це було неможливо. Сам Блохін згодом розповідав про ще одну проблему – президент Олімпіакоса володів місцевою газетою, яка регулярно вказувала тренеру, кого ставити до складу. І якщо стартові 11 не збігалися з думкою газети, Блохіну доводилося пояснювати свій вибір перед вболівальниками…
Тим не менш, в сезоні-1991/1992 Олімпіакос знову вступив у чемпіонську гонку, але, на жаль, знову задовольнявся лише сріблом. Якщо роком раніше відрив від першого місця становив 8 очок, то тепер лише 3. Натомість команді Блохіна вдалося реабілітуватися в Кубку Греції, вигравши трофей. До того ж, на шляху до трофею Олімпіакос спершу обіграв у чвертьфіналі чинних чемпіонів Панатінаікос, а у вирішальних матчах (фінали тоді були двоматчеві) – традиційно міцний ПАОК. У Салоніках матч завершився внічию 1:1, а у Піреї команда Блохіна здобула впевнену перемогу – 2:0. Так Блохін завоював перший трофей в якості головного тренера.
Цікаво виглядають суддівські призначення у тих поєдинках – матч у Салоніках судив рефері з Піреї, а матч у Піреї – відповідно суддя із Салоніки. Перед стартом наступного сезону до Олімпіакоса перейшли два… австралійці, а також бразилець Даніел Батіста з АЕК – той самий, який у лютому 1991-го забив єдиний м'яч Олімпіакосу у переграванні.
Новий сезон розпочався знову дуже непогано, Олімпіакос був на вершині таблиці, претендуючи на чемпіонство, проте ще більш примітними стали виступи команди Блохіна в єврокубках. У 116 Кубку Кубків Олімпіакосу випало зіграти з одеським Чорноморцем Віктора Прокопенка. Перший матч у Піреї закінчився сенсацією – одесити зуміли мінімально перемогти завдяки єдиному голу Юрія Сака. В Одесі ж Олімпіакос довів свою перевагу у класі та не залишив шансів одеситам – 3:0. Примітно, що два з трьох м'ячів забили українці – Литовченко та Протасов.
Але ще більш пам'ятним вийшло наступне протистояння, в якому команда Блохіна обіграла французький Монако. Тренером монегасків у той період був Арсен Венгер, а у складі команди виступали такі гравці, як Юрій Джоркаєфф, Юрген Клінсманн, Ліліан Тюрам, Емманюель Петі. У Франції команда Блохіна здобула мінімальну перемогу, а домашній поєдинок вдалося звести до нульової нічиєї.
У чвертьфіналі Олімпіакос мав зіграти проти Атлетико, однак, на цей матч команда вийшла вже з іншим головним тренером... Блохіна звільнили в січні 1993-го року після нічиєї в чемпіонаті з Едесаікосом. Виглядає на те, що це було, як люблять говорити деякі президенти українських клубів, емоційне рішення керівництва клубу.
Команда не опустилася нижче свого рівня, більше того, зробила міні-сенсацію в Кубку Кубків. Тривала також боротьба і в Кубку Греції. Помилковість цього звільнення можна довести простим фактом – Олімпіакос не завойовував трофеїв 3 роки до приходу Блохіна до клубу та ще 4 роки після його звільнення. Тому період Блохіна в Олімпіакосі можна оцінити позитивно – у непростих умовах його команда прогресувала та показувала результат.
Блохін не залишився надовго без футболу – вже у лютому 1993-го його було призначено тренером ПАОК. У другій частині сезону українцеві вдалося втримати команду на п'ятому рядку – говорити про вищі місця не доводилося, оскільки перша четвірка ще у першому колі серйозно відірвалася від решти команд. Наступного сезону Блохін пропрацював із ПАОК лише півроку – у лютому 1994-го він залишив клуб.
На той час команда покинула Кубок, поступившись по пенальті Панатіаїкосу в третьому раунді після двох нульових нічиїх. У чемпіонаті явного провалу теж не було — ПАОК знаходився на тих же позиціях, що й раніше, а закінчив той сезон на тому ж п'ятому місці. Грецькі журналісти пишуть, що Блохін зумів змінити менталітет команди, зробивши її футбол більш агресивним та привабливим. Так чи інакше, дати однозначну оцінку періоду Блохіна в ПАОК важко.
Наступна зупинка – Іонікос. І це однозначно один із найуспішніших періодів у тренерській кар'єрі Блохіна. Іонікос на той момент завоював собі репутацію команди-ліфта, яка була вищою за рівень команд нижчого дивізіону, але не дотягувала до рівня Суперліги. Блохін був призначений по ходу сезону-1994/1995 і зумів проявити себе як кризовий менеджер, зайнявши з командою рятівне 15-е місце.
Але справжні успіхи почалися далі – наступного сезону Іонікос, замість традиційної боротьби за виживання несподівано зайняв восьмий рядок, по ходу сезону обігравши вдома Панатінаїкос, який того сезону став чемпіоном і зігравши в гостьову нічию з колишнім клубом Блохіна, Олімпіакосом. Місцеві журналісти називають той Іонікос «напівголовним героєм» грецького футболу тих років. У наступному сезоні Іонікос продовжив свою тріумфальну ходу, закріпившись у середині турнірної таблиці і вийшовши до чвертьфіналу Кубка, обігравши по ходу турніру клуб ОФІ (який став бронзовим призером того чемпіонату) з непристойним рахунком 7:2.
Однак, у лютому 1997 року Блохін залишає клуб після двох з лишком прекрасних років в Іонікосі. Щоб зрозуміти, значимість того періоду в історії клубу, скажемо лише, що після того, як Блохіну вдалося зберегти Іонікос у вищому дивізіоні в 1995, наступний виліт команди стався аж у 2011 році. Втім, незважаючи на те, що Блохін покинув клуб, головні його успіхи з Іонікосом були ще попереду.
У серпні ж 1998 року, після півторарічної перерви в кар'єрі, Блохіна вдруге призначають на пост головного тренера ПАОК. Призначають, щоб… звільнити за місяць. Блохін провів лише сім матчів на чолі команди, один раз вигравши, тричі зігравши внічию та тричі програвши. Звичайно, можна звинуватити Блохіна в невдалому старті роботи з ПАОК, але зазвичай тренерам дається хоча б півроку і одне трансферне вікно, щоб почати будувати команду під себе. Тому, знову, не наважимося оцінювати період роботи в ПАОК.
У листопаді 1998 року Блохіна запрошує АЕК. Команда на той час вилетіла з Кубка УЄФА і принизливо вибула з першого ж раунду Кубка Греції, що стало приводом для звільнення попереднього тренера. Українцю слід було врятувати сезон – і йому це вдалося.
За Блохіна АЕК зумів взяти срібні медалі, тим самим забезпечивши команді участь у Лізі чемпіонів на наступний сезон. Проте після закінчення сезону Олег Володимирович залишив клуб. Недовгий період Блохіна в АЕК можна оцінити позитивно — можливо, теоретичні шанси завоювати чемпіонство й були, але все ж таки, дивлячись на ситуацію реалістично — Блохін вичавив з команди максимальний можливий результат.
У міжсезоння 1999-го року Блохін повернувся до клубу, де його цінували та любили – в Іонікос. Повернувся, щоб продовжити творити історію. У першому ж сезоні після повернення Блохін виводить скромний клуб, який ще кілька років тому був «командою-ліфтом», у фінал Кубка Греції. Звичайно, тут можна говорити про фарт – протягом турніру, Іонікосу в раундах на виліт не траплялися грецькі гранди. Проте вихід у фінал і досі залишається єдиним в історії скромного клубу (у вирішальному матчі команда поступилася 0:3 АЕКу).
У чемпіонаті теж все йшло непогано – команда не боролася за виживання, а сезон-2000/2001 взагалі закінчила на шостому місці. Блохін спокійно відпрацював в Іонікосі три роки і влітку 2002 покинув клуб, бажаючи повернутися в український футбол. Два періоди Олега Блохіна в Іонікос можна оцінити виключно відмінно. Український тренер увійшов до історії скромного грецького клубу не менш міцно, ніж футболіст Блохін — до історії радянського футболу.
Таким чином, за 12-річну тренерську кар'єру Блохіна в Греції можна з натяжкою назвати лише один невдалий період – другий прихід до ПАОКу. Але й то, це був, скоріше, незрозумілий період, ніж невдалий. Загалом тренер Олег Блохін або виводив свої команди на більш високий рівень (Олімпіакос 1992, Іонікос 1996 і 2000) або просто виконував поставлені цілі, зберігаючи команди на їх рівні (Іонікос 1995, АЕК 1998).
Що було далі – ви добре пам'ятаєте. Призначення до збірної України, заява про те, що збірна вийде у фінальну частину ЧС з першого місця у групі та фантастичний період 2004-2006. Оцінку цьому періоду дає сама історія – адже досі (через 16 років!) вихід до чвертьфіналу ЧС залишається найкращим досягненням в історії збірної України, а Блохін відповідно – найкращим тренером у її історії (так, був вихід в чвертьфінал ЧЄ-2020, але збірна тоді зайняла третє місце в групі, тому формально, саме ЧС-2006 залишається найуспішнішим турніром для нашої збірної).
Відбір до ЧЄ-2008, безперечно, був провальним. Але по-перше, збірна тоді увійшла в період зміни поколінь, що болісно для будь-якої команди, а по-друге, в одній групі з нашою збірною грали чинні чемпіон та віце-чемпіон світу (схожу ситуацію тепер ми матимемо у відборі до ЧЄ-2024, де Україні доведеться зіграти з чинним чемпіоном і віце-чемпіоном Європи…).
Неповний рік роботи Блохіна у ФК Москва оцінювати важко, не знаючи всіх підводних каменів, з якими зустрівся тренер в цьому клубі. Блохін очолив команду, яка зайняла попереднього сезону четверте місце. Але вже під час роботи у ФК Москва, команду почали залишати провідні футболісти, а невдовзі після звільнення Блохіна, клуб взагалі припинив своє існування через брак фінансування.
У сезоні-2009/2010 Блохіна було призначено спортивним директором одеського Чорноморця. Головним тренером став його друг та асистент у збірній України та ФК Москва Андрій Баль. Цей дивний експеримент закінчилася провалом – Чорноморець за підсумками сезону залишив УПЛ, а Баль та Блохін залишили Одесу. Це був вельми незрозумілий період і в кар'єрі Блохіна, і в історії Чорноморця, але ми говоримо про оцінку Блохіна як тренера, а не як спортивного директора, тому цей період опустимо.
Повернення Блохіна до збірної України відбулося за досить дивних та незвичайних обставин. Результат участі на домашньому чемпіонаті Європи, звичайно, не можна порівнювати з успіхом на ЧС-2006. Але й провалом його назвати, безумовно, не можна – Україна виконала завдання-мінімум. І якби Кашшаї зарахував той самий гол Девіча – ще невідомо, чим би все закінчилося. Можна відчувати різні емоції згадуючи не надто гарний відхід Блохіна зі збірної заради Динамо, але оцінюючи результат його другого періоду у збірній, можна дати лише позитивну оцінку.
Далі почалися ті самі 1,5 роки в Динамо, за якими зараз люблять оцінювати тренера Олега Блохіна. Їх ми аналізувати не будемо, цей період об'єктивно провальний і про нього вже сказано більш ніж достатньо.
Отож, якщо максимально критично оцінювати роботу тренера Олега Блохіна, можемо виділити такі провальні періоди його кар'єри – ПАОК 1998 року (місяць), ФК Москва (11 місяців), Динамо (1,5 роки).
З іншого боку, виділимо найвдаліші періоди кар'єри Олега Володимировича – Олімпіакос 1992-1993 (незважаючи на звільнення, прохід Монако, записуємо в успіхи), Іонікос 1995-1997 та 1999-2000, збірна України 2004-2002.
Що з перерахованого вище переважує – вирішувати вам.
Завданням цього матеріалу було показати, що тренерська кар'єра Олега Блохіна була дуже багатою, цікавою та насиченою та оцінювати її потрібно цілісно, виходячи з усіх провалів та досягнень. Втім, вкотре переглядаючи на Youtube серію пенальті у матчі зі Швейцарією у 2006 році, кожен український уболівальник має привід просто сказати Олегу Блохіну: «Дякую!». А ми залишимо її тут.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
