Столична команда залізничників представляє клуб зі значною історією – за століття роботи звідси вийшло багато гравців (від братів Балакіних і Товаровського – до Саші Яковенка та Ярмоленка), та й у наші часи Локомотив продовжує готувати здібних гравців, якими активно цікавляться клуби УПЛ. Вершиною клубної піраміди в київському Локомотиві є перша клубна доросла команда, яка прогресує в чемпіонаті України серед аматорів. Її очолює наймолодший тренер у змаганнях, вона має в складі низку футболістів, які вважаються напрочуд перспективними, а за успішні результати в матчах проти фаворитів сезону Локомотив уже назвали «грозою авторитетів».
Довідка «УФ»
Локомотив (Київ) – на третьому місці східної Групи 2, йдучи в зоні плей-офф.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» головний тренер ФК Локомотив (Київ) Валерій Гаврилов розповів про роботу на майбутнє клубу залізничників, власний статус наймолодшого та сподівання на поточний і наступний сезон.
«Навіть аутсайдери в ААФУ можуть виставити на гру футболістів із досвідом УПЛ»
‒ Передовсім – про поточний момент. Де Локомотив проводить збори та як їх собі розпланував?
‒ Займаємося від 16 січня, спершу – тижневий втягувальний збір, далі в планах низка контрольних матчів, можливо, в рамках Меморіалів Щанова та Кирсанова. Загалом, зимову підготовку розписали на 10 тижнів – відповідно до всіх норм і правил для команд серйозного змагального рівня.
‒ Награний восени склад вдається зберегти?
‒ Десь на 70% - так, але будуть певні ротації. Є інтерес до наших гравців з боку професіональних клубів. Є гравці, які зайняті на основних роботах – а Локомотив має насичений навчально-тренувальний процес і готується переходити на вищий рівень, тож дехто з хлопців може сконцентруватися на звичайному житті, не покидати аматорський футбол. У багатьох постане цього року такий складний вибір. Втім, підтверджена втрата на сьогодні лише одна – наш нападник Сергієнко прибув у Штурм (Іванків) і вже бере участь з новою командою в Меморіалі Макарова.
‒ Локомотив уже брав участь в змаганнях під егідою ААФУ, а ви не встигли через початок повномасштабної фази війни, який не дав дограти сезон 2021/22. Які ваші враження від чемпіонату та Кубка України серед аматорів?
‒ Рівень досить хороший. Моє особисте враження – чемпіонат України серед аматорів (особливо в Групі 2, в якій я дивився більшість матчів) цілком можна порівняти з Другою лігою ПФЛ України. Ми самі, аналізуючи кожного суперника, дивувалися, яких тільки гравців не побачиш у нашому чемпіонаті. І кожен раз, вирушаючи на виїзд, ніхто не може бути впевненим у позитивному результаті.
Більше того, кадровий потенціал лідерів аматорського футболу – колосальний: у Штурмі, Дружбі та інших провідних командах грають колишні збірники, гравці з досвідом УПЛ і закордонних вищих дивізіонів. Та, що там!.. Зірка – ніби на останньому місці, а нам як важко було грати в Кропивницькому, де господарі виставили Чичикова та Загальського, але ми все ж виграли. Так що всі команди, включаючи кропивничан, у другому колі можуть серйозно додасти.
‒ При цьому Локомотив зажив слави «грози авторитетів», досягнувши нічиєї з Дружбою та перегравши Штурм. За середнім віком ваша команда в трійці наймолодших у групі, як вдавалося здобувати очки з такими досвідченими суперниками, та ще й не пропускати в більшості матчів сезону?
‒ У нас є певні принципи, за якими ведемо навчально-тренувальну роботу та формуємо тактику. В цьому плані наша підготовка, можливо, навіть не відповідає звичаям аматорського футболу, тому що ми даємо хлопцям заняття за стандартами професіональних клубів.
У нас було кілька напрацьованих схем, які ми міняли залежно від суперника. До когось готувалися зіграти з двома опорниками, до когось – з одним. Дивлячись на ігрові якості та задатки гравців, міняли їм місце, перекваліфіковували.
«Багато наших гравців переходили в Динамо, Шахтар, Дніпро – тож було вирішено заявити в ААФУ власну першу клубну команду»
‒ Як комплектували нинішній склад, адже від Локомотива зразка сезону 2021/22 мало що залишилося?
‒ Річ у тім, що минулого сезону Локомотив задіяв власних вихованців 18-20 років. Багато вихованців нашого клубу в юному віці запрошувалися в Динамо, Шахтар, Колос, Дніпро-1, Арсенал і інші клуби УПЛ. Хтось пробився в вищий дивізіон, хтось – ні. Якраз ті хлопці, які не змогли перейти з U-19 в дорослий футбол, минулого року грали за Локомотив. Дещо в них виходило, напевно, тому що багато хто з них мені не дістався – їх запросили вітчизняні та зарубіжні професіональні клуби.
Ми ж зіткнулися з такою проблемою, що гравців у Києві нібито багато, проте команд з нашої області та вимушених переселенців значно більше, і є в столиці певний дефіцит якісних футболістів. От ми й провели велику селекційну роботу, переглянувши в тому числі іногородніх кандидатів, і зібрали ту команду, яка грає зараз.
Середній вік гравців нашої команди не дуже зріс, але завдяки новачкам, які вже пограли в Першій-Другій лігах чи юнацькій першості УПЛ, Локомотив значно додав. Хотів би підкреслити: прогрес команди став можливим завдяки спільній роботі всіх у клубі – керівництва, тренерського штабу та самих гравців. Я вдячний їм, що вони повірили в мої ідеї і зіграли так, що змогли приємно здивувати навіть фахівців.
‒ Другий сезон поспіль Локомотив грає на всеукраїнському рівні. Які завдання ставляться перед першою клубною командою?
‒ Наше керівництво створило хороші умови для підготовки юних футболістів, але в якийсь момент усіх найкращих розбирали провідні клуби, включаючи Шахтар, Динамо, Дніпро. Тож було зроблено висновок – наша вертикаль не завершена, потрібна головна команда, яка з часом доросте до професіонального рівня.
Локомотив прогресує – якщо минулого року наш клуб, сформувавши команду навколо юнацького складу (першість ДЮФЛУ U19), був серед аутсайдерів, то зараз – серед лідерів. Напевно, результати підтверджують правильність обраного клубом напрямку розвитку.
‒ Інколи у вас номінальні нападники грали в захисті, а півзахисники перекваліфіковувалися в оборонців. Вимушений чи плановий захід?
‒ Поясню на прикладі нашого провідного правого захисника Шулипи. Він – гравець швидкий, вибуховий. Звісно, раніше грав у середній лінії, та за своїми задатками має все, щоб добре проявити себе на будь-якій фланговій позиції. От у нас він і грав у захисті. Що, до слова, ніяк не обмежувало його потенціал – Шулипа постійно долучався до атак.
У нас взагалі нема прив’язки до конкретної позиції: є схема, і вона передбачає, що кожен гравець може зіграти на різних позиціях, за потреби закриє різні зони, а також підстрахує товаришів у будь-якій зоні в різних ігрових ситуаціях.
«Я займався у Шабельникова та Рудакова»
‒ Ви – наймолодший головний тренер в чемпіонаті. Розкажіть, як ішли до того, щоб у 30-річному віці очолювати команду чемпіонату України?
‒ Я сам вихованець київського Динамо. Мої перші тренери – Євген Рудаков і Валерій Шабельников. Якщо Євген Васильович, на правах легенди футболу, у нас виконував, так би мовити, керівні та представницькі функції, то Валерій Володимирович дуже багато працював з нами над тактикою та технікою, пояснював різні тонкощі футболу, та й взагалі був тренером-новатором, який багато рацпропозицій вніс щодо функціонування всієї академії Динамо. У них я був досить малим, та вони фундамент певний мені заклали.
З мого покоління вийшло чимало хороших футболістів, зокрема Мякушко та Калитвинцев-молодший, які багато пограли в УПЛ. Я ж на професіональному рівні не грав – у моєму резюме виступи за аматорські Локомотив (Київ), Любомир (Ставище), Колос (Чорнобай), Прогрес (Остапівка, Варвинський район), Ниву (Бузова) та Стальпрофіль (Буча). Грав на позиції центрального півзахисника, а в пізні роки – в захисті.
‒ Могли б зараз із бузівчанами лідирувати в Другій лізі, чому натомість зосередилися на тренерській роботі?
‒ Починати професіональну кар’єру на 30-му році життя – це вже запізно. Дійсно, я теж стояв перед вибором – чи в пізньому віці піти десь в Другу лігу, чи займатися футболом як аматор і тренер. Ще в Прогресі я починав тренерську роботу, а коли Нива йшла в професіонали, все зважив і вирішив зосередитися на Локомотиві. Якраз на той час я вже знав, що мені дадуть команду.
‒ Напевно, мрія кожного тренера – мати готових майстерних футболістів, як у Ниви, Штурма чи Дружби. Ви ж працюєте, переважно, з маловідомою молоддю.
‒ До слова, в Прогресі в мене було кілька досвідченіших гравців – Мохамед Доу, Саша Боровик, Паша Нагорний. Хтось із школою Динамо, хтось пограв у Першій-Другій лігах. Нічого, знайшли спільну мову, нормально співпрацювали. Тому вік і послужний список мають не таке велике значення, як бажання футболіста та готовність розвиватися.
‒ Бути наймолодшим головним тренером непросто?
‒ Бувають дійсно моменти, коли треба себе, так би мовити, поставити. Знайти порозуміння з колективом, переконатися, що ми всі однодумці. Мені, дійсно, бувало важко, проте радий, що в Локомотиві в мене повірили і гравці довірилися мені. Хоча по очах я бачив, особливо в досвідчених гравців, певне здивування, коли вони бачили наші тактичні заняття чи тренувальний процес. Але якщо через кілька місяців гравець бачить різницю, позитивну динаміку в розвитку, це також проходить.
Врешті-решт, у мене були такі хороші тренери, як Рудаков і Шабельников. Я дещо теж побачив як гравець, адже й на аматорському рівні трапляються яскраві особистості – тренери й одноклубники. Так що до сольної роботи я пройшов свій шлях.
«У Локомотиві певний час грав і тренувався навіть Ярмоленко»
‒ Яка історія футбольного клубу Локомотив?
‒ Ще в 1919 році було засновано футбольний клуб залізничників як частину спортивного клубу. Свого часу навіть у Вищій лізі чемпіонату СРСР кияни-залізничники грали. Знаю, що багато відомих футболістів так чи інакше пройшли Локомотив – від героїв довоєнних часів до зірок нинішнього дня. Хтось приходив уже досвідченим, хтось, навпаки, в юнацькому віці тут займався. Наприклад, Андрій Ярмоленко – один із найкращих гравців в історії України. Він теж сезон-другий провів у академії Локомотива.
‒ У столиці в багатьох футбольних клубів, як не дивно, виникає гостра проблема з інфраструктурою та організацією роботи. А як у вас?
‒ Локомотив має давню, проте доглянуту й оновлену інфраструктуру. Стадіон Локомотив неподалік центрального залізничного вокзалу має штучне покриття – до початку повномасштабних бойових дій його збиралися перестеляти, проте, віримо, вже після перемоги це вдасться зробити. У нас є також два невеликих майданчики з синтетичною травою. Є власні спортзал, тренажерний зал, сауна та навіть власний гуртожиток, куди можна поселити іногородніх гравців.
Отже, у Локомотива така інфраструктура, якій навіть професіональні клуби зараз позаздрили б. Плюс це столичний клуб із великою історією та дуже авторитетними спонсорами.
‒ За назвою здогадуюсь, та все ж – а хто підтримує ФК Локомотив (Київ)?
‒ Ми дуже вдячні голові правління АТ «Укрзалізниця» Олександру Миколайовичу Камишіну та директору нашого футбольного клубу Олександру Олександровичу Єгорову. Вони постійно присутні на всіх наших домашніх матчах, дивляться виїзні. В них є правильне розуміння футболу, а коли в керівництві люди, не чужі грі, тоді є можливість планомірно розвиватися.
В наші часи «Укрзалізниця» дуже багато робить для фронту, оборони нашої держави, вивезенню людей у безпечні місця. При цьому приділяє увагу й футболу, всі ці роки підтримуючи клуб. Завдяки цьому тисячі юних футболістів отримали путівку в спорт.
‒ Ваша команда суто номінально прив’язана до залізничників чи має міцні зв’язки з трудовим колективом?
‒ Ми дійсно команда залізничників. На першість міста Києва у нас грає клубна команда, то там Локомотив представлений юними вихованцями та діючими співробітниками «УЗ». Звісно, турнірного результату від них не вимагається – команда йде десь у нижній частині таблиці чемпіонату Києва, проте вона виконує свою соціальну функцію – дає юним футболістам ігрову практику, а залізничникам – можливість пограти в футбол, відпочити душею, розвивати свій організм заняттями спортом.
‒ Ви згадали таке гучне ім’я, як Андрій Ярмоленко. Дійсно, багато майбутніх збірників, гравців УПЛ пройшли так чи інакше Локомотив. А повертати їх збираєтеся?
‒ Ми стежимо за нашими вихованцями і в випадку, якщо вони залишаються без ігрової практики чи без контракту, то їх підтримуємо, даємо можливість з нами тренуватися й грати на місто чи на першість країни. Звісно, чим вище підійматиметься перша клубна команда – тим більше вихованців Локомотива з іменем ми будемо розглядати для посилення. Зараз, наприклад, у нас на радарі 19-річний півзахисник Олег Козішкурт, який після нашої академії перейшов у Шахтар, а в складі ФК Маріуполь встиг навіть дебютувати в УПЛ. Ми раді дати хлопцям другий шанс себе проявити. Це наші локомотивівці, вони охоче повертаються в рідний клуб.
Локомотив (Київ)
• Рік заснування: 1919
• Кольори клубу: червоний; зелений; білий
• Стадіон: «Локомотив» м. Київ (вміщує 1631 глядачів)
• Керівництво та тренерський штаб
Директор клубу: Єгоров Олександр Олександрович
Головний тренер: Гаврилов Валерій Юрійович
Тренери: Деркач Андрій Володимирович; Турчин Олександр Вікторович
Директор спортивного комплексу: Дмитренко Петро Андрійович
Адміністратор: Єрмоленко Павло Валентинович
• Досягнення:
Чемпіон міста Києва сезону 2016/17 (доросла команда).
Чемпіон міста Києва сезону 2018/19 (команда U-21).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
