Після футболу олімпійський чемпіон Сергій Фокін залишився жити в Німеччині, оформив німецьке громадянство. Кілька років стояв на біржі праці, відправився вчитися в професійне училище на токаря. Останні 20 років працює на заводі «Фольксваген», збирає шасі для автомобілів цього відомого концерну. Коли автор цих рядків ввечері набрав німецький мобільний Сергія і пояснив суть дзвінка, відповідь Фокіна обеззброїла: «Давайте краще завтра, зараз на роботу збираюся». «Виходьте в нічну зміну?», - здивувався я. «Так, на 10 годину на роботу. Давайте, будь ласка, завтра!».
Соцпакет по-німецьки
- Завжди працюєте в нічну зміну, Сергій? - питаю Фокіна наступного дня.
- Ні, у мене змінний графік на роботі. Тиждень виходжу в нічну зміну. Потім тиждень в денну - в СРСР так друга зміна називалася. Далі - в ранкову. Такий цикл.
- В ранкову зміну коли потрібно бути на роботі?
- О 6 ранку повинен бути на робочому місці. Встаю в 4:30. В 5:30 вже на роботі. Зміна закінчується в 14:00. Приймаю душ і в 14:30 виходжу з цеху. Денна зміна - з 14 до 22:00, нічна - з 22:00 до 6:00. Звичайно, іноді важко перебудовуватися. Організм протестує. Але все це терпимо. Працюю переважно 5 раз в тиждень - з понеділка по п'ятницю. Іноді виходжу і по суботах - коли є термінові замовлення. Збираю шасі для машин.
- У фізичному плані важка робота?
- Доопрацювати до 65 років буде нелегко. У Німеччині підвищили віковий ценз виходу на пенсію до 67 років. Але я під цю статтю не потрапляю - вийду на пенсію в 65. Якщо серйозно, то на роботі іноді потрібно щось взяти вручну, укласти на лінію. Але в більшості за тебе все роблять машини. Працюю в концерні «Фольксваген» з 2003 року. Щоб влаштуватися на завод, довелося переучуватися. Два роки навчався в професійному технічному училищі. Але це не зовсім те, що на пострадянському просторі мають на увазі під ПТУ. Там була і молодь, і учні старші за мене. Два рази на тиждень в училище викладали теорію. Три дні проходили практику на заводі. Вивчився, влаштувався на роботу.
- Вчилися, тому що на допомогу з безробіття не можна було прожити?
- Прожити можна. Але дуже скромно - щомісяця отримував 400 євро. Плюс оплачувалася оренда квартири і комунальні послуги.
- Психологічно було важко після збірної СРСР йти простим робітником на завод?
- Нелегко. Можна було роками сидіти і чекати футбольних пропозицій. Але зашив свою гордість в одне місце. Аргумент був один - я чоловік і повинен забезпечувати сім'ю. Хоча тут є нюанси. Наприклад, в ЦСКА ми самі собі бутси чистили і прали форму. Пам'ятаю, якось всією командою скинулися на пральну машину - щоб вручну речі не прати. А на заводі ходжу в добротної спецодязі. Фірма видає шість комплектів майок і футболок, три комплекти брюк. В кінці тижня робочий одяг кидаю в спеціальний ящик. Потім забираю – чистим. Хочеш на роботі перекусити - будь ласка, стоять автомати з булочками, канапками, морозивом, кавою і чаєм. Плюс повний соцпакет - 30 днів відпустки, медична страховка. Причому застрахований не тільки я, але і дружина. Таких умов в ЦСКА не було.
- Ви якось сказали, що отримуєте на своїй нинішній роботі хорошу зарплату і у вас є впевненість в завтрашньому дні. А хороша зарплата для Німеччини - це скільки?
- Дивлячись для кого. Футболісти бундесліги отримують одні гроші. Банкіри - інші. Але ті німці, які заробляють 2,5 тисячі євро на місяць, живуть цілком пристойно.
- Заводчани знають, що ви - олімпійський чемпіон?
- Звичайно. Колеги по цеху називають мене Профі. У нас і заводська футбольна команда є. Граємо на рівні підприємств. При цьому на моє футбольне минуле ніхто не дивиться - в команді всі рівні. Іноді виступаю в турнірах, де беруть участь колишні професійні футболісти. Мій Айнтрахт зустрічається з такими командами як Боруссія Дортмунд або Ганновер. Для мене такі ігри ще й невелике фінансова підмога - отримую по 100-200 євро за участь в турнірі.
Розмова з Лобановським
- Ви починали свою ігрову кар'єру в киргизької Алге. У Європі можна уявити суддівство, яке було у другій союзній лізі в середньоазіатських зонах?
- Зараз про це можна вже з гумором згадувати. Алгу постійно тасували по зонам - то в казахську відправлять, то в узбецьку. Ми там на голову сильніше за всіх були. Але вийти в першу лігу було нереально. Коли грали в гостях, нас регулярно «вбивали». Керівництво команди намагалося знімати матчі на відеокамеру - щоб після кричущих випадків суддівського свавілля плівку в суддівську колегію відправляти. Але і цю перешкоду наші суперники обходили. До сих пір пам'ятаю гру в Самарканді проти місцевого Динамо. За 10 хвилин до кінця гри ведемо 2:0. І в цей момент на всьому стадіоні вимикають світло. Впевнений, зробили це, щоб камерою не знімали - вона доісторична ще була, без підключення до електромережі не працювала. Суддя за 10 хвилин швиденько дав три пенальті. Матч закінчився 3:2 на користь господарів.
- Олімпійським чемпіонів ви стали, зігравши в Сеулі одну гру. Сильно переживали за партнерів по команді, сидячи на лавці запасних?
- Куди більше, ніж якщо б сам виходив на поле. До того моменту від травми не оговтався - запалення сідничного нерва було. Анатолій Бищовец мене і Вадика Тищенко з Дніпра взяв в Корею за нашу гру у відбірковому циклі. Так і сказав, що ми заслужили це право. Випустив мене на заміну, коли в чвертьфіналі у Австралії 3:0 вигравали. Я йому за таке людське ставлення до сих пір вдячний.
- Через два роки на чемпіонат світу в Італію ви поїхали, але за збірну так і не зіграли. Хоча Лобановський хотів вас випустити на гру з Аргентиною. Чи не шкодували потім, що відмовилися зіграти проти команди Дієго Марадони?
- У мене проблеми зі здоров'ям виникли ще на зборі в Новогорську. Мучили страшні болі в хребті. Розумів, що це мій останній шанс зіграти на чемпіонаті світу. Приховав від Валерія Васильовича. Але біль так і не пішла. На першу гру групового турніру з Румунією Лобановський зробив ставку на своїх перевірених хлопців. Румунам програли 0:2. Перед матчем з чинними чемпіонами світу аргентинцями Валерій Васильович вирішив трохи перетасувати склад. Викликав мене за дві години до гри і сказав, що збирається випустити в старті. Запитав, чи готовий. У мене коліна трохи підкосилися. Відразу про свої проблеми зі здоров'ям розповів. Лобановський спочатку не повірив. Запитав, чи не змовилися ми.
- Мав на увазі питання по преміальним, яке стало предметом спору між футболістами і радянським спорткомітетом?
- Ні, це питання тут було ні до чого. Хоча ситуація така була. Спорткомітет пообіцяв нам премії за вихід у фінальну стадію, за матчі на чемпіонаті світу. Потім вони чомусь відмовилися їх виплачувати. Довелося Лобановському брати справу в свої руки і, по-моєму, все обіцяне нам виплачував український спорткомітет.
Я ж після того випадку за збірну не виступав. Але на Лобановського не ображаюся - все-таки підвів його. Зараз розумію, що він дуже професійно ставився до справи. Вимагав беззаперечного підпорядкування. На той час це було нормально.
Штраф і операція
- Чому ви поїхали з ЦСКА в скромний Айнтрахт з Брауншвейга? Не було більш привабливих пропозицій?
- Ніби були. Але ЦСКА їх блокував, не хотів мене відпускати. Коли про це дізнався, зрозумів, що потрібно самому проявити ініціативу. Анатолій Коробочка допоміг. Він в НДР служив, зв'язки залишилися. Познайомив мене з агентом, який і запропонував підписати контракт з Айнтрахтом. Команда з багатою історією - в 1967 році ставала чемпіоном країни. Мовляв, зараз знаходиться в скрутному становищі, потрібно допомогти залишитися в другій бундеслізі. А потім, з часом, і на більш серйозні завдання може замахнутися. Мене ці доводи переконали. Ось тільки замість виходу в елітний дивізіон ми в третю регіональну лігу вилетіли.
- У Айнтрахті ви грали разом з українцями Ігорем Бєлановим і Віктором Пасулько. Володар Золотого м'яча -1986 тоді вже помітно здав?
- Кар'єра Ігоря вже пройшла свій пік. Але німці прекрасно пам'ятали його і по діям українця на поле швидко ставало зрозуміло, що Бєланов ще недавно був класним нападаючим.
- Історію з вашим попаданням в цивільний суд згадаєте?
- Цю історію німецька преса роздула. Мовляв, іноземець побив німця. Айнтрахт зустрічався з Атласом з Дельменхорста. Гра була бойова, проти одного німця весь час грав. Він мене постійно провокував. Вже на останніх хвилинах матчу ми знову з ним зіткнулися. Німець, падаючи, вчепився мені в майку. Я різко відмахнувся. Не кулаком - відкритою долонею. Не знаю, як вийшло, але вибив німцеві пару зубів.
- Він за це подав позов до суду?
- Так. Спочатку в спортивний. Там винесли вердикт - обопільна неспортивна поведінка. Німець не вгамувався, подав до цивільного суду. Газети почали про цей інцидент писати. Своя політика пішла - повторюся, типу легіонер наваляти їх громадянину. Цивільний суд оштрафував мене на 25 тисяч марок. Було дуже неприємно. Я постраждав подвійно - долоню об його зуби сильно роздер. Не знаю, що там за мікроби в щелепи німця були, але у мене зараження пішло. Довелося ще операцію на руці робити.
Особиста справа
Фокін Сергій Олександрович. Захисник. Заслужений майстер спорту СРСР.
Народився 26 липня 1961 року в Ульяновську. Через рік сім'я переїхала в Фрунзе (зараз Бішкек), Киргизія.
Виступав за команди: Алга Фрунзе (1978-1983), ЦСКА Москва (1984-1992), Айнтрахт Брауншвейг, Німеччина (1992-2000).
За збірну СРСР провів 3 матчі. За олімпійську збірну СРСР зіграв 4 матчі.
Досягнення: Чемпіон СРСР (1991). Володар Кубка СРСР (1991). Олімпійський чемпіон (1988).
З 2003 року збирає шасі на заводі «Фольксваген».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
