Завершились усі провідні європейські чемпіонати. З двома маленькими виключеннями: у Німеччині та Італії ще доведеться зіграти по одному матчу для остаточного визначення тих, хто вилітає. І якщо Штутгарту для продовження прописки в БЛ.1 потрібно сьогодні лише не поступитися Гамбургу з великим рахунком, то італійська битва за виживання відбудеться в неділю, наступного дня після фіналу ЛЧ, і в ній має шанс взяти участь український футболіст.
Як ми вже відзначали взимку, сезон, що минає, став найпредставнішим для українців у клубах “великої п’ятірки”. Ні, формальний рекорд тримає сезон 2016/17, в якому одразу 10 наших співвітчизників представляли клуби елітних ліг Старого Світу. Але тоді, наприклад, Брюхов та Березовський зовсім не грали у чемпіонаті (за Кальярі та Дармштадт відповідно), а Юрченко, Олійник, Бойко та Зозуля провели на полях топ-ліг лічені хвилини.
Інша справа зараз! Одразу шестеро наших мали регулярну практику. А один-єдиний Коваленко, нехай і був аж ніяк не основним у Спеції, все одно встиг в одну особу назбирати приблизно стільки хвилин, скільки вся шістка осіб із попереднього абзацу.
Ось із великими перемогами – єврокубковими трофеями та чемпіонськими титулами – цього разу, на жаль, не склалося. Зінченко, який встиг чотири рази взяти золото з Ман Сіті, для Арсенала “золотим талісманом” не став. Лунін отримав більше ігрової практики, ніж у попередні мадридські сезони, але його клуб і за чемпіонство не боровся, і з півфіналу Ліги чемпіонів вилетів зі свистом.
Однак почнемо ми зі старої старенької Англії, яку наші футбольні співвітчизники намірилися нахабно окупувати – вперше в одному чемпіонаті могли зіграти відразу четверо українців! Щоправда, за фактом таки зіграли троє.
Англія Медальна колекція, незолота середина та такі різні порятунки
Починаємо, звичайно, з Олександра Зінченка. На жаль, його Арсенал, хоч і довго лідирував, не витягнув кінцівку і досить покірно дозволив Городянам, що додали на фініші, захистити титул. Проте в індивідуальному плані український універсал зробив очевидний крок уперед.
За п’ять років під керівництвом Гвардіоли у жодному з чемпіонатів Олександр не провів більше 20 матчів. Причому, як правило, його середній показник був близько 70 хвилин за гру – що, з урахуванням явної нелюбові тренера до замін (особливо ранніх), дозволяє натягувати на найуспішнішого українського легіонера сучасності статус основного, навіть із приставкою “напів”, із неабияким скрипом.
Артета ж його брав під основу, категорично та беззастережно. І Зінченко почав виправдовувати аванси одразу. Асист у першому ж матчі. 33 поєдинки за сезон, з них 27 у чемпіонаті (і лише один не в основі). І це ще з урахуванням травм, які зпоганили нашому герою неабияку частину осені. А також кінець весни – на жаль, із середини травня Олександр на лікарняному та найближчі матчі збірної також пропустить.
Але загалом сезон оцінюємо позитивно: тверда основа, статус одного з лідерів (не дарма його різні портали та ресурси включали у всілякі символічні збірні). Нарешті, три результативні дії, включаючи гол-красень Астон Віллі – між іншим, він був визнаний найкращим для Арсеналу в лютому.
І “на закуску” – срібло після золота. Формальний крок назад для гравця. І розчарування для вболівальників Канонірів – хоча, запропонуй їм хтось впевнене друге місце до початку чемпіонату, відмовлятися ніхто не став. Лондонський клуб повернувся (причому з ноги) до Ліги чемпіонів уперше за сім років. І український футболіст доклав цього успіху чимало зусиль.
Щодо Челсі та Михайла Мудрика, то стартові півсезону у великому чемпіонаті для українського таланта видалися максимально важкими. Бездумна кадрова та трансферна політика, нетерплячість та недосвідченість нового керівництва… Та що ми вам розповідаємо, ви й самі все спостерігали у найкращому вигляді. Рекордно низбкі результати для Синіх за бісову купу років. І, чесно, слабкий перфоманс екс-гравця Шахтаря з рекордним цінником.
Мудрику довіряли і Поттер, і Лемпард. Ну а як тут не ставити на полі 70 мільйонів (без бонусів!) під суворим поглядом Боелі, що серйозно витратився? Але довіра, не підкріплена результатом, швидко зникала. Підсумок: 15 матчів в АПЛ. Із них сім в основі. Лише один – повністю. Загалом 43 хвилини на полі. Дві гольові передачі – проти Лестера та Брентфорда. Жовта картка. Все…
Звичайно, були і скасовані голи, і асисти, що не трапилися, круті епізоди швидкісного дриблінгу та інші елементи мудриківських умінь. Але все це – на тлі критики, що стрімко зростає, і навіть глузувань. А Михайло ще й привід давав для невдоволення не найзрілішою поведінкою поза футбольним полем… Загалом, минулі чотири місяці, за рідкісним винятком – геть з очей, із серця геть. Як і весь цей паршивий сезон – для всіх “синіх сердець”.
Попереду – нове перезавантаження імені Почеттіно. Настає чергова порція кадрових пертурбацій. Мудрика прямо зараз вони не торкнуться – футболіст із таким цінником, та й з урахуванням усіх виданих авансів, зобов’язаний отримати новий шанс. Але, звісно, попітніти доведеться знатно. І якщо до найближчої осені Михайло не переконає тренера і босів у власній придатності та готовності до гри на цьому рівні – то його подальші англійські перспективи можна буде ставити під сумнів.
Але поки що це робити передчасно. Бажаємо співвітчизнику удачі. Для того, щоб сяяти в найбагатшій (а, можливо, й найсильнішій) лізі, у нього все є. Так видається.
Стабільне місце в основному складі – так само, як і Зінченко, на лівому фланзі оборони – мав другий за стажем “вартовий” Прем’єр-ліги з українським паспортом. Сезон у Віталія Миколенка і всього Евертона вийшов дуже непростим, але за підсумком успішним.
Іриски багато мучилися і страждали за Лемпарда. Чимало болю на них чекало і за Дайча, але все-таки з новим тренером перемагати аутсайдер став частіше. Не маючи видимих явних переваг перед конкурентами (крім тренерського досвіду виживання і, можливо, кадрового підбору в обороні), Евертон все-таки на зубах вигриз кілька таких необхідних залікових пунктів. А врятувався, за класикою, в останньому турі – залишитися в Прем’єр-лізі дозволив гол Дукуре, наприкінці півгодини гри забитий у ворота Борнмута.
На жаль, саме порятунок відбувався без участі Віталія – три фінішні тури він пропустив через пошкодження. Але підсумкові цифри промовисті: 34 матчі у чемпіонаті з 38 можливих. З них 29 – з перших хвилин (плюс ще один проти МЮ у Кубку ліги). З них 27 – від дзвінка до дзвінка. На жаль, без результативних дій. Але, зважаючи на стабільну тренерську довіру і навіть відсутність реальних конкурентів (без нього Дайч навіть перекроював схему на 3-4-3), вже можна констатувати: колишній динамівець у топ-чемпіонаті цілком прижився.
У тому самому матчі останнього туру на Гудісон парку брав участь Ілля Забарний. Молодому захиснику довелося складніше, ніж Миколенку роком раніше. Не встигнувши з’явитися у Борнмуті, українець отримав травму. Вперше потрапив до заявки лише першого квітня. Дебютував в АПЛ через три дні. Аж до 13 травня мав у своєму активі аж 27 хвилин у складі Вишень. Натомість три останні тури (ті самі, що через травму пропустив Віталій) Забарний відіграв без замін!
Втім, тут важлива ремарка. На той момент команда Гері О’Ніла фактично убезпечила себе від вильоту – випереджала 18-е місце на 9 очок. Тому могла собі дозволити в іграх, що залишилися, валяти дурня. З українським новачком у складі та іншими експериментами. Команда програвала та пропускала, Забарний грав не без огріхів. Але йому лише 20, він на самому початку шляху.
Віримо, що там же – на початку славного та успішного шляху – 19-річний Єгор Ярмолюк. Він у нашому списку залишається трохи за дужками, оскільки поки що не встиг дебютувати за Брентфорд у Прем’єр-лізі. І лише тричі – минулої осені – потрапляв у заявку. Однак у офіційному матчі за Бджіл юний півзахисник уже виходив. Нехай лише у Кубку Ліги, лише проти Джиллінгема і лише на 18 хвилин. Але початок покладено. Що далі? Не будемо оригінальними: все залежить від нього самого. Принаймні дуже багато.
Іспанія Другорядні трофеї та єврокубковий проліт
Як ми вже встигли відзначити, Андрій Лунін у сезоні, який щойно пішов від нас, провів рекордну для себе кількість матчів за Реал Мадрид. 12 всього – проти п’яти за всі попередні роки. І відразу 7 у Ла Лізі – проти двох із минулого сезону, які стали для нього дебютними. “Дякую” травмам Куртуа, які дозволили Андрію набити практику.
На цьому добрі новини, мабуть, закінчуються. По-перше, із командними досягненнями склалося не дуже. Якщо рік тому у послужний список українця капнули перемоги у Примері та Лізі чемпіонів (даремно що в першій він зіграв лише 180 хвилин, а в другій – анітрохи), то в цьому – лише Клубний чемпіонат світу та Кубок Короля. Причому українець був основним в обох лютневих поєдинках, що дозволили придбати міжнародний трофей.
Глобально Мадрид поступився позицією, не зумівши захистити чемпіонський титул. Але локальний успіх таки був – виграна гонка у Атлетико за “срібло”. Все вийшло максимально драматично: поки Вершкові відбивалися від атак більш мотивованих гостей з Більбао (закінчили 1:1 з кількома сейвами Куртуа), Матрацники самі випустили з рук друге місце, пропустивши гол від Вільярреала на останніх хвилинах.
Ще один привід для тривоги криється у виступах 24-річного кіпера. Як правило, пропускав він багато, виручав мало (і те, й інше – на великому контрасті з Куртуа), апофеозом став зовсім невдалий квітневий перформанс у Жироні (чотири пропущених, і десь у половині випадків українець не врятував).
Можливо, згаданий матч став останньою краплею. Можливо, накопичилося все у комплексі. Але з клубу явно йдуть сигнали, неприємні для нашого співвітчизника. Йдеться навіть не про те, що в найближчому майбутньому шансів посунути бельгійця у Луніна приблизно нуль. Згідно з деякими джерелами, рівень дублера не влаштовує Анчелотті – нібито вже сам тренер просить керівництво нового змінника для вічного Тібо.
Що ж, привід задуматися. Насиджене місце – це добре. Але перспектив з кожним роком дедалі менше. А якщо амбіції у Андрія високі, то час вирішуватися на новий виклик. При успішному збігу обставин можна успішно працевлаштуватися на належному рівні. Питання у бажанні самого гравця. А також в навичках його агентів.
На відміну від екс-луганчанина Віктору Циганкову на брак практики скаржитися було гріх. Вінгеру, який нарешті вирвався з динамівської “клітки”, багато часу на розгойдування не знадобилося. Дві гри на лавці. Потім дві появи на заміну – і вже починаючи з середини лютого, незмінна основа. 17 разів поспіль!
Скептики знизували плечима – мовляв, яка така Жирона, найсильніший (як мінімум, один із) футболіст УПЛ вартий більшого. Можливо, глобально це й так. Але насправді виявилося, що каталонський клуб – не якийсь похмурий аутсайдер, а дуже цікавий середняк із яскравою атакуючою грою та резонними претензіями на Європу.
У цій веселій банді Мічела український Віктор припав до гостинного двору. Він майже одразу почав забивати та роздавати. Усього встиг виконати дев’ять результативних дій – дуже гідно для дебютного півріччя!
Свою фінальну гольову передачу Циганков віддав проти Осасуни у 38 турі. На жаль, цей гол не допоміг Жироні навіть звести матч унічию, а гостей на бажане сьоме місце виводила лише перемога. Складний календар на фініші сезону, коротка лава – все це спричинило сумний результат. Три поразки в чотирьох турах, і Ліга конференцій, що поманила була, помахала ручкою. Туди вирушила Осасуна, яка виграла лобову сутичку.
Українцю залишається втішатися справді добрим дебютом у топ-чемпіонаті. І непоганими перспективами на майбутнє. Вік Віктора (25) дає змогу розраховувати на прогрес. Давайте не забувати, який саме “клан” входить Жирона. А раптом сам Гвардіола зверне увагу?
Італія. Втеча з пантеону та дев’ять годин виживання
Руслан Маліновський в Аталанті з усією очевидністю згасав. Гасперіні знаходив з українцем дедалі менше порозуміння, та й сама Богиня, яка різко впала в минулому сезоні, була вже не та. У ній з’явилися нові атакуючі герої, насамперед Лукман та Гейлунд. Свіжий подих відкрився у Пашалича. Найяскравішу роль отримав Коопмейнерс.
Руслан за півроку лише п’ять разів вийшов у стартовому складі Чорно-Синіх. Спорудив гол і два асисти – мізер порівняно з недавніми особистими досягненнями. І серед сезону відбув у Марсель – із чистою совістю та новими надіями. Навряд чи про своє рішення він пошкодував. На новому місці Маліновський отримав стабільну ігрову практику і пробився як мінімум до кваліфікації Ліги чемпіонів. А нестабільна Аталанта другий сезон поспіль фінішувала поза першою четвіркою.
Весь сезон у складі Спеції відіграв Віктор Коваленко. Ну, “відіграв” – дуже сильно сказано. Його сумарна кількість зіграних хвилин – така сама, як у не дуже основного Маліновського за одне коло. У сумі – близько дев’яти годин. Сильно заважали травми, не без цього. До 16 жовтня екс-Гірник встиг чотири рази вийти в основі. Після – лише тричі, це з урахуванням кубкового матчу проти Аталанти. Одну результативну дія встиг зробити: 10 березня заробив пенальті у ворота Інтера, який став для Орлят переможним. Здорово, але мало.
З початку травня Коваленко лише зрідка виходив на заміну. В останніх трьох турах взагалі грів банку… вибачте, панкіну. Тож драма останніх хвилин 38 туру відбулася без безпосередньої української участі.
З сезону 2022/23 до регламенту було внесено нове правило: додатковий матч у разі підсумкової рівності очок у клубів із двох перших місць, а також… все вірно, з 17-го та 18-го. І треба ж, ця опція одразу зіграла!
Перед останнім туром очок у Спеції та Верони було порівну. Обидва андердоги мали важкі виїзди: Мастіфам – на “Сан Сіро” до Мілана, Орлятам – на “Олімпіко” до Роми. Завдання було просте: набрати більше очок, ніж конкурент. І спочатку все для Спеції складалося успішно. Команда Семплічі відкрила рахунок у Римі, господарі до перерви зрівняли, але паралельно веронці досить безнадійно горіли команді, яка прощалася з Ібрагімовичем.
У середині другого тайму Мастіфи примудрилися забити екс-чемпіону у відповідь. Встановився паритет… І знову довелося чекати тих останніх хвилин. Спершу Леау виводить Мілан уперед – і Спеція готується тріумфувати. Не тут було: в останні секунди основного часу Жовто-червоні заробляють, а Дібала реалізує пенальті.
Тож, як виявилося, матчу за виживання – бути. Він пройде найближчої неділі. Але з огляду на тенденцію останніх турів шансів побачити в цій грі Віктора Коваленка не надто багато. Натомість 27-річний футболіст може стати єдиним із українців, хто не збереже прописку у топ-чемпіонаті цього сезону. Команди Миколенка, Забарного та Соболя свої завдання виживання вирішили успішно.
Франція. Практика на полюсах
Два українці опинилися у Лізі 1 фактично одночасно, у зимове міжсезоння. Долею одного стала боротьба за Лігу чемпіонів, другого – збереження місця в еліті. Почнемо – точніше, продовжимо – з Руслана Маіиновського.
В основі провансальського клубу він прописався одразу. Тудор йому знайшов досить комфортне місце атакуючого півзахисника у формації 3-4-2-1. Не минуло й місяця, як українець забив свій перший французький гол – у ворота Ніцци. Відразу пішов і другий – причому переможний і у ворота ПСЖ! Щоправда, у Кубку. А ось далі все якось зупинилося.
“На папері” все виглядає пристойно. 20 матчів у Лізі 1, з них 13 – в основі. Плюс три поєдинки у Кубку Франції – всі з перших хвилин. У середньому 65 хвилин за гру – для порівняння, в Аталанті в першій частині сезону цей показник становив 36. Але при цьому – лише три результативні дії. І лише одне (асист у програному матчі з Ліллем) – з початку лютого. М’яко кажучи, не густо.
Тут важливо зауважити, що Олімпік, який впевнено йшов на другому рядку і навіть намагався переслідувати ПСЖ, відверто завалив кінцівку сезону. Чотири поразки в п’яти турах – і тільки завдяки попередньому доробку не довелося турбуватися про збереження “бронзи”. А це – перепустка не до групового етапу головного єврокубка, а до м’ясорубки “шляху представників ліг”, де серед потенційних суперників – ПСВ, Брага, Рейнджерс, Генк… і наш Дніпро-1. І лише дві путівки на всю ватагу. Буде непросто.
Непросто буде й особисто Маліновському. Вже оголосив про звільнення тренер Тудор – з “професійних та особистих” причин. Як складуться у нового ентренера (поки невідомо, хто це буде) стосунки із 30-річним легіонером – питання. Руслану доведеться заново доводити свою кваліфікацію та профпридатність. Залишається тільки побажати йому удачі на цьому нелегкому шляху.
Едуард Соболь проміняв Брюгге на Страсбур, і з усіх боків вчинив правильно. Бо і чемпіонат сильніший, і грати українець побільшав. А те, що з табору завсідника єврокубків довелося перейти у борця за виживання – “то таке”, дрібниці життя. Цінний досвід, зрештою.
Клуб із Ельзасу минулий сезон закінчив на шостому місці. Але швидко втратив усі полімери і до січня 2023-го, встигнувши змінити тренера, балансував на самій межі зони вильоту. Прийшов Соболь, серед інших зимових новачків, і незабаром RCS вже потопав у нижній четвірці (так, у зв’язку з реорганізацією Ліги вилітали одразу четверо). І так було аж до приходу на місток Фредеріка Антонетті, котрий поступово поправив ситуацію.
Страсбур видав ударний весняний відрізок, набрав 12 очок у п’яти матчах і за три тури до кінця забезпечив досить комфортний відрив, аби всерйоз не перейматися зниженням. Соболь закінчення чемпіонату пропустив через пошкодження, але півтайму в останньому турі відіграти встиг. Грав Едуард, до речі, переважно лівого латераля в “марсельській” формації 3-4-2-1.
Якщо зі складу Брюгге він випав надійно (не з’являвся з початку листопада), то на новому місці одразу з’явився у старті. Потім, щоправда, зі складу іноді випадав. Але в жорсткій конкуренції з віковим Тома Деленом більш-менш виборов собі статус основного (майже) гравця. 15 матчів, 9 із перших хвилин. Гольова передача у переможному матчі з Анже. Прогрес після Бельгії очевидний.
До речі, якщо ми вже завели мову про Брюгге, давайте зазначимо: екс-чемпіон провалився з гуркотом. І це незважаючи на сенсаційну осінь у Лізі чемпіонів, коли Клуб достроково вийшов із групи, принагідно обігрів Атлетико та Порту (4:0 у гостях!). Але цей запал швидко вичерпався. У чемпіонаті Брюгге, який змінював тренерів одного за одним, упав непристойно низько.
Про жодну чемпіонську гонку не було й мови. Насилу Рік де Міль (вчорашній асистент), який прийняв команду в березні, втягнув її на четверте місце – тобто в фінальну кульку. Але й там місцевий гранд пас задніх, поки чемпіонство за фантастичним сценарієм розігрували Антверпен, Уніон та Генк.
На жаль, провальний сезон вийшов і саме для Яремчука. Голів Роман не забивав із вересня. В основі з лютого вийшов лише раз. На довершення ще й травму отримав, через що його відкликали зі збірної. Кар’єра форварда, який ще недавно розривав цю ж лігу Жюпіле у складі Гента, просто волає про термінове і кардинальне перезавантаження.
Підсумки. Без великих перемог, але не без оптимізму
Бундеслігу з вашого дозволу ми обійдемо стороною. Надаємо копатися в сортах ордеців (футболіст, який нещодавно викликався до збірної України, провів сезон в основі Бохума) комусь іншому.
Отже, що маємо у результаті? Найнасиченіший українцями сезон у топ-чемпіонатах. Шестеро грали регулярно, Забарний пробився в основу на фініші, і навіть безнадійно запасний Лунін провів рекордну для себе кількість часу на полі. У Ярмолюка, вважаємо за можливе повірити, все тільки попереду.
Щодо досягнень – тут уперше після 2020-го обійшлося без перемог у топ-лігах. Натомість є два другі місця – і для нинішнього Арсенала це чималий успіх, як не крути. Реал Мадрид може потішитися тим, що вирвав умовне “срібло” Примери в драматичній гонці з важливим суперником.
Додамо в скарбничку два мадридські кубки, а також марсельську бронзу. Вже багато! А ще – як мінімум три успішні перегони за виживання. До кінця тижня до цих щасливчиків може приєднатися коваленківська Спеція.
Чи є підстави очікувати на збільшення українського легіону у провідних чемпіонатах Європи? Чому ні. Навіть якщо залишити за дужками Ігнатенка з Бордо, що прикро провалив кінцівку сезону. Попит на Матвієнка з боку як мінімум Де Дзербі є, як і раніше. Про відновлення італійського (і не тільки) інтересу до Довбика вже трубять на повну силу. І це тільки найочевидніші кейси. Трансферне літо довге, і воно здатне зробити нам чимало сюрпризів. У тому числі й українсько-легіонерського характеру.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
