– Знаєте, що об'єднує вас і Віталія Кварцяного?
– Ні, але я знаю, такий яскравий дядько.
– Так, яскравий, теж любить дуже слонів. У нього вдома заставлено все фігурками і слонами.
– Пане Віталію, я вас особисто не знаю але слони – це потужно.
– Ваша любов до футболу – звідки вона прийшла?
– З матчу «Рапід» – «Динамо» (кваліфікація ЛЧ-1996/97. Кияни програли 0:2 у Відні та 2:4 вдома – прим. Tribuna.com).
– Ви були на грі?
– Ні, я не був на грі. Це був перший матч «Динамо», який я подивився. Ми програли і не потрапили в Лігу чемпіонів. І я подумав: «Нічого собі. А що це, а як це? Ні-ні-ні, все, давай, треба своїх». А я просто в той момент жив з батьками в Австрії.
Якось мене це зачепило: що значить – наші і програли? Ми маємо завжди перемагати. І я почав цікавитися футболом, а потім якраз повернувся в Україну вже в легендарне покоління.
Я в 1998 році вступив в інститут і не пропустив жодного матчу Ліги Чемпіонів. Я пробирався на стадіон. Найлегендарніше – це, звісно, 2:0 проти «Реала» в чвертьфіналі. Я плакав, я стрибав, я бився головою, ну це просто…
От я зараз сказав це – в мене прямо вся шкіра просто здійнялася. Я цим реально жив. Я кожного дня купував газету «Команда», все це читав, збирав, що не міг купити, ходив канючив вчорашній номер, журнал «Футбол». Я знав «Динамо» тоді, думаю, до третього складу, міг все розказати. Але так, захоплення з'явилося з болю від поразки своїх.
– І далі ви стежите? Зараз ясно, що менше часу але все одно ви постійно з «Динамо», атрибутику я бачу.
– Чесно скажу, я зараз не маю часу дивитися футбол наживо. Тому що завжди в роботі і не потрапляю на матчі. Але якщо в мене є вільні півтори години або менше – сідаю і в записі можу якийсь гарний матч передивитися.
Ясно, що після кожної гри залізаю в ютуб і дивлюся огляд матчу. Не стежу вже так глибоко прямо поіменно за кожним до глибини третього складу, але вболіваю.
Я, до речі, думаю що зараз для українського футболу з'явився шанс на переосмислення себе. Ну тобто в нас був оцей сплеск початку 2000-х, який тривав з середини 90-х до початку 2000-х. Але там дуже багато було ще інерції радянського футболу, ще працювала система виховання селекції, ці всі речі.
Потім ми повністю перейшли на легіонерів, тобто гроші почали керувати футболом. І зараз війна – це погано, грошей не стало, ми бачимо, що якість футболу сильно впала. Але, з іншого боку, я розумію, що зараз клуби всі, в тому числі «Динамо» вигрібають всі свої школи, бо ганяються за цим молодняком.
Але я думаю, що це шанс – шанс народити нову якість футбольного менеджменту в кризових умовах і нову якість місцевих футболістів, – сказав Кулеба.Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
