Перед зустріччю “Металіста 1925” та “Динамо” чимала доля уваги була відведена персоні Дениса Гармаша. Півзахисник не заграв у чемпіонаті Хорватії, повернувся у наші широти та одразу зʼявився проти рідного клубу.
Здавалося б, людина приїхала із майже нульовою практикою, проте все склалося ледь не за голлівудським сюжетом — Гармаш відзначився забитим мʼячем вже на пʼятій хвилині. Попри те, що “біло-сині” все ж зафіксували переконливу перемогу 4:2, влучний постріл новоспеченого “харківʼянина” викликав жваве обговорення у пресі соцмережах. Коли ще таке було?
Ну, насправді це не рідкість — для наочності ми продемонструємо ще пʼять прикладів, коли футболісти йшли зі стану киян, а потім псували їм настрій в УПЛ. Чим це обернулося та який справило ефект?
Максим Шацьких — у вересні 2010-го
Максим Шацьких присвятив “Динамо” десять років, але з першим приходом Юрія Сьоміна виявився непотрібним. Залишати столицю не хотілося, а зовсім поряд “Арсенал” — чому б не приєднатися?
Якщо узагальнити, то досвідчений нападник приніс певний зиск — наприклад, у кампанії 2011/12 “каноніри” посіли пʼятий рядок УПЛ та кваліфікувалися до Ліги Європи (тільки от потім трапилася сумнозвісна “Мура”). 45 результативних дій у 106 поєдинках — досить непогано, й одна із них припала “біло-синіх”.
Було передчуття, що на стадіоні імені Валерія Лобановського неочікуваностей не буде — “динамівці” володіли кращою статистикою, здорово стартували та вже на 26 хвилині вели 2:0 (Бадр Ель-Каддурі асистував на Олега Гусєва та Артема Мілевського). Втім, по перерві захист господарів затріщав — на 62 хвилині румунський центрбек Флорин Шоаве здійснив навісну передачу на Шацьких, той зі свого боку холоднокровно уникнув контакту з Тарасом Михаликом та перекинув Дениса Бойка.
Незважаючи на те, що Ярмоленко знову встановив різницю у два голи, “Арсенал” не зупинився — під самісіньку завісу зустрічі Артем Старгородський отримав купу часу на оцінку епізоду та завдав потужний удар. 3:2 — ніби й не критично, але на прес-конференції Газзаєв плакався щодо недостатньої концентрації та сил у другому таймі. Це ж він повторив за кілька днів у Тирасполі та подав у відставку — поразка “Шерифу” з епічним фейлом Бойка ще довго смакувалася в Інтернеті.
Шацьких не вдалося сповна засмутити колишній колектив (хто ж радітиме програшу?), але він стовідсотково підштовхнув Ігора Суркіса до кадрових змін — 3 жовтня на Класичне киян відправився Олег Лужний.
Роман Зозуля — у серпні 2013-го
Влітку 2011-го Роман Зозуля перебрався до “Дніпра” — справи в “Динамо” розвивалися не надто, а останньою краплею послугувала перепалка з Ігорем Суркісом. “Синьо-біло-блакитні” пропонували за трансфер 5 мільйонів доларів, тож довелося йти — як підсумок, нападник прийняв чи не найкраще рішення у власному житті.
Треба сказати, що Зозуля не одразу переконав Хуанде Рамоса у профпридатності (як зізнався сам, перші півроку іспанський тренер бачив його на позиції правого фулбека). Втім, поступово ситуація змінилась — центрфорвард додав у персональних показниках і в розіграші 2013/14 остаточно перетворився на одну із найважливіших опцій команди.
У якості підтвердження пригадаємо дубль, завданий у серпневій дуелі 2013-го проти донецького “Шахтаря” (3:1). “Помаранчево-чорні” не розраховували на легку прогулянку, проте максимально заряджений Роман ще більше ускладнив завдання Мірчі Луческу. Цікаво, що опісля героєм хайлайтів цікавився Ринат Ахметов й особисто запрошував до Донецька.
І от наступний, 8-й тур Премʼєр-ліги — виїзд на НСК “Олімпійський”. Гості розпочали дуже жваво (слід виокремити Матеуса та Євгена Коноплянку, з їхніми дальніми ударами), а потім на 22 хвилині відбулося логічне взяття воріт — Руслан Ротань “завантажив” у карний майданчик, Роман “відклеївся” від опіки Андрія Ярмоленка та головою переправив круглого повз розгубленого Максима Коваля. Ще секунда — виконавець позує перед трибунами й жестом вказує на прізвище на спині. Зухвало, але красиво.
У другому таймі “динамівці” відновили паритет, — Андрій Ярмоленко скористався неквапливістю оборони суперника, — навіть могли повести в рахунку, однак не дотисли.
Про що це свідчило? Гадаємо, ви всі памʼятаєте перипетії 2013/14 — Олег Блохін важко рухався по календарній дистанції, був звільнений, а клуб вперше в історії УПЛ фінішував не в трійці турнірної таблиці. Нічия з “Дніпром”, повноправним претендентом на високі місця, тільки підкреслила наростаючу кризу — доволі прикметно, що через два тижні “Металіст” розтрощив киян із непристойними 0:3.
Руслан Ротань — у листопаді 2016-го
Руслан Ротань хоч і взяв національне золото, та не спромігся повноцінно засяяти в “Динамо” — все ж його вотчиною був рідний “Дніпро”. З поверненням додому центрхав турбував “біло-синіх” асистами, але єдиний гол в УПЛ стався тоді, коли “дніпряни” відверто агонізували (ось така іронія долі).
Це був 2016-й, рік, коли пішла низка лідерів або неостанніх особистостей — Роман Зозуля, Артем Федецький, Ян Лаштувка, Бруну Ґама, Дуґлас, Папа Ґує, Дмитро Чигринський, Євген Шахов, Лео Матос (на жаль, це не увесь список). Ротань залишився, але на правах капітана потопаючого судна — було зрозуміло, що колектив, який перебуває під пильним наглядом УЄФА через борги та відсторонений від єврокубків, довго не проживе.
Сергій Ребров прагнув захистити чемпіонство та в конкретній дуелі відчував фаворитизм — ще б пак, проти настільки ослабленого опонента. Це зараз ми захоплюємося Андрієм Луніним та Артемом Довбиком, а тоді це були сируваті юнаки, від яких не вимагалися якісь подвиги.
Бєсєдін відкрив рахунок, а через кілька хвилин Катерина Монзуль поставила одинадцятиметровий — Сергій Політило увірвався до штрафної зони, знайшов контакт із Сергієм Сидорчуком, й арбітриня вказала на позначку. Якщо чесно, сумнівний пенальті (це зауважили навіть коментатори), проте що з того Руслану Ротаню — він підійшов, ударив, а Артур Рудько звалився у протилежний кут.
На 70-й хвилині Сидорчук зняв усі питання у цій і так примарній інтризі — завдав гарматний постріл з метрів двадцяти, чого точно не очікував Лунін. Що поробиш, різниця в класі була помітна неозброєним оком.
Додамо, що із завершенням дистанції “Динамо” задовільнилось другою сходинкою першості (Паулу Фонсека втік аж на тринадцять очок вперед), а “Дніпро”, обтяжений санкціями, вилетів у нижчий дивізіон.
Владислав Калітвінцев — у вересні 2019-го
Владислав Калітвінцев не повторив шлях більш знаменитого батька, але, треба визнати, реалізував себе в українському футболі. Так, у “Динамо” не вийшло (все ж там були пріоритетніші кандидатури), та які питання щодо періоду в тій же “Десні” чи “Олександрії”?
Олександр Рябоконь не з ходу зробив універсала залізобетонним, але поєдинок на “Олімпійському” став красномовним — дійсно, цей хлопець має потенціал та здатен видати хороший перформанс.
Безумовно, хтось скаже — тодішні “біло-сині” постали нестабільними, адже за місяць до матчу з чернігівцями вилетіли з кваліфікації Ліги чемпіонів. Олександра Хацкевича виставили за поріг, Суркіс екстренно призначив Олексія Михайличенка — мовляв, були фактори, яких вистачило, щоб легко пояснити поразку 1:2.
Водночас це анітрохи не применшує досягнення і “Десни”, і внесок Калітвінцева. Команда постійно мучила лівий фланг захисту “Динамо” та саме звідти почала перспективну атаку — Єгор Картушов на пів корпусу обігнав Микиту Бурду, і Влад, який на протилежному боці випередив Віталія Миколенка, без проблем відреагував на пас.
На старті другого тайму Бєсєдін відновив рівновагу на табло (Євген Паст не зафіксував мʼяч після удару Кадірі, й Артем вискочив на добивання). Правда, це не допомогло господарям хитнути шальки терезів на власну користь — натомість Калітвінцев упіймав на обрізці Миколенка, просунувся вздовж бровки та віддав на Філіппова; Олександр ефектно забив пʼяткою та підняв дискусію, чи повинен Андрій Шевченко викликати його до лав збірної.
Чи вплинула невдача на Михайличенка та компанію? Звичайно, адже вона підсумувала серію осічок — до цього “Динамо” не змогло здолати “Олімпік” та “Зорю”. До фінішу коронавірусного 2019/20 клуб ледве доповз другим (жаль, що Віктор Скрипник не зробив вирішальний крок та не впорався в заключному турі якраз із “Десною”).
Жуніор Мораєс
Жуніор Мораєс зі скандалом попрощався з киянами та в подальшому перетворився на одного із головних кривдників. Натуралізований українець був максимально мотивованим, по-спортивному злим, тож регулярно псував нерви. Наприклад, у листопаді 2018-го центрфорвард заніс до активу гол плюс пас, завдяки чому перевернув ситуацію догори дригом та гарантував перемогу 2:1. Особливої перчинки додає той факт, що це був камбек — “Динамо” закрило за собою перший тайм (відзначився Микола Шапаренко), але втратило грунт під ногами.
У вересні 2019-го Жуніор задав темп Класичному (2:1), коли відкрив рахунок на 21 хвилині. Жерсон Родрігес потривожив Андрія Пятова, та все одно “біло-сині” упіймали облизня — дещо згодом своє слово сказав Марлос.
В листопаді 2020-го “Динамо” було розгромлене 0:3, і Мораєс знову викликав у прихильників клубу біль нижче спини. Нападник першим “розпечатав” Руслана Нещерета, потім доєдналися Маркос Антоніо та Алан Патрік — зауважимо, що Мірча Луческу все ж оговтався від програшу й тріумфував в УПЛ.
І це ж тільки звитяги Мораєса суто в Премʼєр-лізі — ще ж були мʼячі в Кубку та Суперкубку України. Шкода, що гравець покинув наші широти (що не кажи, це профі), але, мабуть, в рядах “Динамо” нарешті полегшено зітхнули.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
