Після матчу зі словаками головний тренер збірної України Сергій Ребров, відповідаючи на досить каверзне питання румунського журналіста, зауважив, що, мовляв, «ми програли перший матч, але не можу сказати, що зараз грала інша команда. Це була абсолютно та сама команда, яка показала переможний дух України».
Я дозволю собі не погодитись із сьогоднішнім тренером-переможцем. У тій частині, що це абсолютно та ж команда, що була і в стартовому поєдинку.
Ні, це зовсім інша команда. Та, яка була напередодні стартового поєдинку, і в самому стартовому поєдинку – це були ніби пацани, яких силою забрали з колгоспної дискотеки й привезли, у чому спіймали, на фронт. На передову.
Пацанів з дискотеки спочатку захльостував адреналін і бажання закидати суперника шапками. Але перше бойове хрещення вийшло зовсім не таким, як бачилося на тій самій дискотеці. Суперник виявився майстернішим, хоробрішим, витривалішим.
І після розгромної поразки на цих пацанів впало стільки критики, стільки лайки, стільки прокльонів, і водночас стільки відповідальності, що вони апріорі не могли залишитися колишніми.
У грі проти Словаччини збірна України була іншою. Інший й ментально, іншою й кадрово. І перший нюанс, і другий й визначили й іншу гру (у порівнянні зі стартом), і зовсім інший результат.
***
Сергій Ребров прибрав зі стартового складу Андрія Луніна, який провалив перший матч. Зізнатися, якби наш тренер ставив і далі на цього кіпера, було б як мінімум дивно. Тому що довіра має підтверджуватись не стільки сліпою вірою, як роботою, відповідальністю. Та й треба ж якось вчити за помилки, правда ж?
Ребров прибрав зі старту Коноплю, який у грі проти румунів загубився до невпізнання. Прибрав він і Циганкова, який провів блідий стартовий поєдинок. Однак у зв'язку з цим мені здається, що Віктор зіграв би і проти Словаччини, якби був здоровим.
Однак головне, на мій погляд, рішення Реброва, яке сміливо можна назвати ключовим, визначальним, це відмова від Степаненка як хвилеріза.
Тарас однозначно провалив гру проти Румунії. Якби я складав градацію найгірших гравців стартового поєдинку, то після однозначного першого місця Луніна друге беззастережно дісталося б Степаненку.
Але в даному випадку показово не тільки те, що тренер змінив гравця, котрий «накосячив». Тут проблема трохи ширша. А може, й дуже. Скажімо так: капітан «Шахтаря» – непоганий футболіст, пік якого пройшов через вік. Проте пік нічим не підкріплених амбіцій, претензій, а разом це все називатиметься токсичністю, не пройшов. А зашкалює. Щоб зрозуміти очевидне, Реброву треба було зганьбитися у першому матчі.
Ну і, звичайно, треба обов'язково говорити про інший дух збірної України. Про «переможний дух», як сказав після гри головний тренер «синьо-жовтих».
Ні тактично, ні з погляду майстерності збірна України не перевершувала свого опонента з другого туру. Словаччина – дуже міцний суперник. Абсолютно для всіх, який при цьому вміє грати у свою улюблену в'язку гру. А тут ще італійський тренер, який підніс це вміння у справжнє мистецтво.
Зізнатися, я не сумнівався, що нашим футболістам буде важко. Навіть дуже тяжко. Однак після того, як збірна України пропустила, я, чесно кажучи, практично не вірив, що наші зможуть у підсумку перемогти. І чомусь мені здається, що у подібному ключі мислив не лише я. Не тільки я.
***
І ось тут зіграло те, що мало зіграти в першому поєдинку. Те, що грає за інших рівних обставин, за приблизно рівних позицій. Те, що схиляє чашу терезів на твою користь на полі бою. Пацани з колгоспної дискотеки, здобувши не так урок життя, як урок виживання, виявилися живучими. Вони виявилися злими. Вони виявилися хоробрими. Вони виявилися з яйцями, зрештою. І зробили те, що від них уже й не всі чекали. Вони довели, що вони вже воїни.
І за це перед ними потрібно обов'язково зняти капелюха.
Але якби справа була лише в цьому конкретному випадку, то мого (і не тільки) знятого капелюха було б достатньо. Однак тепер справа стосується не лише конкретного випадку. Тому що попереду – вирішальний поєдинок.
Той вирішальний поєдинок має показати, чи зможуть воїни стати героями. Саме так, бо інакше нічого не вийде. Можна було не зводити все до однієї купи, де від тріумфу до трагедії – лише один необережний рух. Але вже є як є.
А є так, що треба здійснити подвиг.
І так, лише за заключним поєдинком групи можна буде судити про справжній статус головного тренера збірної України. Після цих двох матчів особисто я поки що не готовий назвати Сергія Реброва топ-тренером.
Бельгія все покаже.
Оглядач Sport.ua Валерій Василенко.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
