У нашому випадку найпам'ятнішою миттю Євро-2024 залишиться стартовий поєдинок проти збірної Румунії. Стартовий провал, від наслідків якого ми так і не змогли відмитися.
Парадокс, але єдина помилка на цьому чемпіонаті Європи коштувала збірній України виходу до плей-оф. І що тоді толку, що ми виграли в однієї дуже міцної збірної і не програли одній дуже сильній збірній. Толку немає.
Я не хочу зараз захищати нашу команду й наш тренерський штаб. Не хочу їх шкодувати, не хочу навіть співчувати. З тієї простої причини, що за визначенням все було в їхніх руках. Особливо якщо судити за підсумками побаченого після групового турніру. Жодна з команд, які потрапили до нашої групи, не була сильнішою за нашу команду. Але чомусь так сталося, що саме наша команда посіла останнє місце у цій групі.
І начхати, що наша команда здобула при цьому чотири очки. Та хоч п'ять. Адже головне в цьому випадку - рядок в таблиці. А цей рядок волає про те, що турнір під назвою чемпіонат Європи 2024 року команда під назвою національна збірна України провалила.
І в цьому випадку не обов'язково вішати всіх собак на одного Реброва. На одного Луніна. Або на одного Степаненка. Повторюся, це загальний провал. Недопрацювали, не дотерпіли, не змогли, не зуміли, не схотіли.
Та купа різних «не». І відмазок не може бути. Тому що це не та група, з якої наша команда кваліфікувалася на Євро. Там були і чинні чемпіони, і чинні віце-чемпіони.
У групі на Євро були лише чвертьфіналісти минулого ЧЄ. А решта – нижче за нас і за рейтингом, і за прізвищами, і за домаганнями. Тож все дуже погано. Наше «золоте покоління» сіло в калюжу. І наш тренерський штаб – разом із ним. Так, дуже прикро вилітати саме так, маючи в активі аж чотири очки.
Нагадаю, що минулого Євро ми вийшли з групи, маючи лише три бали. І потім дійшли до чвертьфіналу. Так, це дуже прикро. Втім, прикро – це не те слово.
Проте, з іншого боку, прикро не означає незаслужено. Груповий турнір у квартетах великих форумів завжди блискавичний та непередбачуваний. І в цьому випадку потрібно було правильно розставити акценти, розрахувати сили. Нашій команді цього не вдалося. Мені здається, Ребров намагався набирати форму і «апетит» по ходу справи. Це непогана тактика, але працює більше на довгих дистанціях.
На короткій дистанції, як правило, головне – вдало розпочати. Це чудово зрозуміли у збірній Румунії, зробивши ставку саме на гру проти України. І досягли успіху з цією ставкою.
Ми ж, мабуть, саме румунську збірну розглядали як найслабшу ланку в групі. Тому й відіграли генеральну репетицію «на кішках». Вибачте, на збірній Молдови.
Хіба не так? Товариська гра проти Молдови моделювала матч проти Румунії, гра проти Польщі – двобій проти Словаччини, зустріч проти Німеччини – гру проти Бельгії. Майже все було продумано за великим рахунком. Окрім дрібниць. Дрібниці у підсумку отруїли життя.
***
Чесно кажучи, не дуже розумію метання каміння з нашого городу до городу збірних Румунії та Словаччини, які обрали синицю в руці. У мене у зв'язку з цим питання: а хіба б у подібній ситуації збірна України не обрала цю саму синицю? Що, вона билася б за журавля, поставивши на кон необхідний мінімум? Не вірю. Наші суперники з паралельного матчу все зробили правильно. Бо їм дорога своя сорочка. Від цієї правильності не дуже приємно пахне, але переможців не судять. Чи не так?
А тих, хто програли? У когось вистачить розсудливості, витримки та мудрості не судити? У мене особисто – не вистачить. У зв'язку з цим я проводжу чіткі паралелі з виступом збірної України на Євро-2016.
Тоді, нагадаю, наша національна команда під проводом чи то Фоменка, чи то Шевченка, чи взагалі ніким не керована, але не в цьому суть, не набрала жодного очка на груповому етапі, програвши всім. І, зрозуміло, у підсумку фінішувала на заслуженому останньому місці в групі.
Нині у нас і тренер на своєму місці, і цьому тренеру ніхто не заважає. Навіть Шевченко, адже тренер ще підробляє й віце-президентом УАФ. І футболісти начебто крутіші, ніж тоді. Адже не дарма майже в унісон трублять про найкраще покоління в історії нашої національної команди. Я особисто з цим визначенням не згоден, у мене просто щодо цього дуже хороша пам'ять, але щось у цьому твердженні таки є.
І ось скажіть на милість: а яка різниця в тому останньому місці і в нинішньому останньому місці? А я одразу відповім: не просто жодної різниці немає, а навіть у чомусь провал на Євро-2016 можна пояснити. До того ж пояснити об'єктивно.
Про тренерське питання я сказав вище. Як і про не найсильніше тодішнє покоління збірної на чолі з колекціонером чужих футболок Тимощуком.
Нинішній провал пояснити логічно досить складно.
Бо, повторюся, все було в наших руках. У наших ногах і наших головах. Вся країна під шум генераторів не тільки вболівала в єдиному пориві, але й відстоювала честь на полі справжнього бою делегатів на Євро, а й збирала зі світу по нитці на потреби УАФ, яка вічно бідна і потребуюча, однак повезла на ЧЄ черговий загін дармоїдів (я це не про футболістів).
І в такій ситуації «найкраще покоління збірної» посідає останнє місце у прохідній, як виявилося не для нас, групі.
Я не знаю, чим це крити. Після матчу зі словаками я сказав, що наші футболісти – воїни. Після гри із бельгійцями я готовий підтвердити свій «вердикт». Але воїни не стали героями. На жаль. Тому що мислили не стратегічно. Та й удачі в них не було.
А невдахи без стратегії ніколи не стають героями. І в цьому зв'язку можна скільки хочеш ображатись і нарікати на долю, але суті це не змінить. Тому що по суті це дно.
Ласкаво просимо додому, рідні. Далі дивитимемося Євро-2024 разом.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
