Якби мені перед початком нинішньої динамівської єврокампанії хтось сказав, що команда Олександра Шовковського на одному подиху пройде перші два бар'єри і вийде у вирішальну фазу кваліфікації ЛЧ, я не те що не повірив би, але дуже зрадів би. І радість моя була пов'язана передусім з тим, що в існуючих реаліях «Динамо» (і будь-який інший вітчизняний клуб) за визначенням не може собі дозволити проводити повноцінну трансферну кампанію й грати у рідних стінах.
Крім того, я не міг для себе скласти ось ці «двічі по два» Олександра Шовковського. У тому сенсі, що новий тренер «Динамо» залишався для мене все ще «котом у мішку». Незважаючи на досить успішну гру його підопічних у другій частині минулого сезону.
Проте я резонно вважав, що свій головний іспит на профпридатність колишній динамівський капітан повинен скласти (або не скласти) ось зараз – на шляху до групового турніру чемпіонської Ліги.
Ще минулого разу, тобто після виїзного поєдинку проти «Глазго Рейнджерс», я стверджував, що Шовковський свій іспит склав. Я і зараз можу лише повторити цю тезу.
СаШо, точніше, вже Олександр Володимирович, зумів поставити своїй команді осудну й досить сучасну гру. На мою думку, він зміг у існуючих реаліях вичавити зі своїх підопічних максимум. Тому вже після проходу шотландського віце-чемпіона я поставив динамівському тренеру в його умовну заліковку четвірку. За п'ятибальною шкалою.
Чому лише четвірку? Бо завжди вимагай більшого. Й немає межі досконалості. Якщо ти виконав завдання-мінімум, обов'язково потрібно постаратися виконати, або хоча б замахнутися, і на завдання-максимум. Інакше навіщо тобі бути?
Тому матч проти «Зальцбурга» мав стати для Шовковського та його команди таким приємним бонусом. Можливістю показати себе у всій красі у грі проти свідомо більш індивідуально та фінансово сильного опонента.
Саме в таких матчах у команд нижчого рівня має відкриватись друге дихання. Коли таким командам втрачати практично нема чого, а можна лише придбати, на перші ролі має виходити легкість, імпровізація, бажання.
Те, що я побачив у виконанні «Динамо» у матчі проти «Ред Булла», мене аж ніяк не засмутило. Ось якщо я вважав, що «Полісся» виявилося повністю не готовим до гри проти «Олімпії», про що я й розповів, то зараз я більш ніж впевнений, що «Динамо» було готове до гри проти «Зальцбурга». Просто суперник виявився сильнішим. Це по-перше. І нікуди не поділися помилки у динамівській обороні. Це по-друге.
***
А в решті динамівці дуже старалися. Вони намагалися загнати суперника у некомфортні умови. І подекуди їм це вдавалося. Вони намагалися швидко переходити з оборони в атаку. І цей ігровий компонент епізодами їм вдавався.
Наявного рівня, наявного набору динамівських опцій та чеснот виявилося більш ніж достатньо для гри проти «Партизана». І для протистояння з «Рейнджерс». Проте в останньому випадку на користь нашої команди зіграла ще й удача – у вигляді зовсім не обов'язкового вилучення гравця суперників у поєдинку у відповідь.
Без частки везіння нинішньому «Динамо» пройти нинішній «Зальцбург» практично неможливо. Давайте будемо об'єктивними. Тобто, якби до того, що «Динамо» видало проти австрійців у Любліні, додати ще й прихильність Фортуни, то за такого розкладу підсумковий рахунок цілком міг би бути іншим.
Однак футбольний Бог цього разу не виявив своєї прихильності до української команди. Там дав, тут навіть не забрав, а просто не дав. І цього виявилося цілком достатньо, щоб «біло-сині» цього разу не стрибнули вище за свою голову.
Чи намагалися вони стрибнути? На мою думку, так. Але річ у тому, що такі спроби (тобто стрибати) приречені на провал. Якщо врахувати, як зараз грає у захисті зрілий Караваєв. Та й молодий Михавко. І як грає в атаці, ви вже мене вибачте, досвідчений Ярмоленко.
За фактом вийшло, що голи привезли собі самі (Караваєв привіз вже другий пенальті в цій кваліфікації: забагато для гравця його досвіду), а напівмоменти в атаці самі і запороли.
Ну, і як тут вигравати чи хоча б зіграти внічию? Я одразу відповім: так ніяк. Бо інших аргументів у «Динамо» не знайшлося.
Цього разу не здивували (у хорошому розумінні) ні Шапаренко, ні Пихальонок, ні Кабаєв, ні Ванат. Знаходити внутрішні резерви було ніде. Та й Шовковський, як мені здалося, надто пізно почав перебудовувати гру замінами. Боявся ризикувати? Чи розумів, що ті, хто вийдуть на поле, зіграють ще гірше?
З іншого боку, я не можу не віддати належне супернику. Точніше, я повинен віддати йому належне. Тому що в епізоді з першим забитим м'ячем лише справді класна команда може собі дозволити так прочитати ситуацію й вичавити максимум із мінімуму. Та й момент із пенальті теж за бажання можна трактувати на користь настирливості гостей, а не лише явного прорахунку номінальних господарів поля.
Як на мене, то гру «зробили» не стільки помилки нашої оборони та невміння вичавлювати бодай щось із своїх напівмоментів, скільки вищий індивідуальний рівень «Зальцбурга».
Проти такого лома дієвих прийомів я не знаю. Тому я з достатньою часткою песимізму дивлюся на гру у відповідь. Тим більше, що ще напередодні першої спортдир «Ред Булла» заявив, що головне для його команди – що поєдинок у відповідь вони проведуть вдома.
Тому можна не сумніватися, що у рідних стінах «бики» не допустять ні розслабленості, ні недооцінки суперника.
Що залишається у такому разі нам? Намагатися, знову і знову. Намагатися стрибнути вище за свою голову.