Після двох зіграних турів в активі «Шахтаря» та «Динамо» одне очко на двох. І на двох нуль забитих м'ячів. І не скажеш, що двом українським грандам протистояли в цих матчах справжні топи.
«Болонья», «Аталанта», «Лаціо» та «Хоффенхайм» – команди хорошого рівня. Але не більше. Особливо якщо врахувати, що всі ці команди зараз мають певні ігрові проблеми. Цими проблемами можна і потрібно було скористатися. Коли, як не зараз. Але, як виявилось, ніколи.
Після незрозумілої по суті поразки «Шахтаря» від «Аталанти», після тієї безнадії, після дивних (м'яко кажучи) кадрових та тактичних рішень головного тренера «гірників» Марино Пушича, в динамівській грі хотілося побачити у нашому виконанні хоч щось життєствердне, хоч щось осудне. Але й тут – повз касу.
Після програного без шансів стартового поєдинку Ліги Європи проти «Лаціо» головний тренер «Динамо» Олександр Шовковський на своє виправдання зауважив, що, мовляв, ми могли всією командою стати на захист та спробувати зачепитися за очки, але натомість ми намагалися грати у футбол.
Висловлювання дуже дискусійне, якщо врахувати і підсумковий результат, і саму так звану гру підопічних Олександра Володимировича. Але хто його знає, може він справді був щирим у цьому своєму визнанні.
Саме гру як таку особисто я хотів побачити у виконанні «Динамо» й у другому турі основного раунду Ліги Європи. Саму гру. І характер.
Однак у цьому випадку я був неприємно здивований ще до дебюту поєдинку, коли побачив стартові склади. І ось тепер я засумнівався у щирості слів Шовковського про гру у футбол. Тому що, якщо судити зі стартового протоколу матчу проти «Хоффенхайма», динамівський тренер відверто збирався грати на результат, виставивши одразу двох однопланових опорників – Бражка та Михайленка.
У цьому немає нічого поганого – у грі на результат. Власне, будь-який тренер дбає саме про кінцевий підсумок поєдинку. Однак у цьому випадку Шовковський зробив, як на мене, те, що зробив у грі проти «Аталанти» його колега з «Шахтаря»: він перемудрив самого себе.
Очевидно, що треба було зі стартового свистка випускати в пару до Бражка Пихальонка – футболіста інших якостей та характеристик, ніж Михайленко. Пихальонок не заміняв би Бражка, а доповнював би його.
Але це скоріше нюанси. Нюанси, які стали видно вже під час матчу. І особливо після фінального свистка. Тоді стало зрозуміло, що і з Волошиним Шовковський не вгадав, і з Дубінчаком, і з Ванатом. Власне, за бажання можна було б перерахувати практично всіх гравців стартового складу віце-чемпіона України, з якими не вгадав їхній тренер.
Але головне все-таки в іншому. У тому, насамперед, що динамівці не знали, що їм робити на полі. Вони грали за ситуацією. Плану, конкретного плану на гру, якщо судити з побаченого, не було. Вибити м'яч подалі. Або вибити хоча б в аут. А там – як карта ляже.
Карта лягла хріново. Проблеми з динамівським центром оборони і цього разу нікуди не поділися. Швидше навпаки: вони проявилися у всій своїй потворній красі.
Але ця «краса» – на жаль, об'єктивний чинник. Інших центрбеків у «Динамо» зараз просто немає: Себальос травмований. Дячук тільки-но вийшов з лазарету, а Біловар вправний лише тим, що поріднився з динамівським президентом. Тож тут не до жиру.
Питання в тому, як повели динамівці після того, коли пропустили перший гол. А ніяк. Вони продовжили грати так, як і грали до того. Думки у їхніх діях я не побачив.
Не побачив я думки і в діях динамівського тренера. Михайленко і Ванат, які провалили матч, були замінені вже після того, як рахунок став 2:0. Вже нічого не можна було зробити, якщо говорити про конкретний випадок.
І якщо говорити про конкретний випадок, то мені все одно не зрозуміло, чому головною характеристикою гостьової команди в цьому матчі буде такий епітет, як безвольність. Не треба з цього приводу ліпити відмазки про складність логістики та постійну гру в чужих стінах. Не треба.
Це може спрацювати для будь-кого, але тільки не для нас. Не для українських уболівальників. Тому що для українських уболівальників, які перебувають у рази гіршому становищі, ніж футболісти «Динамо» (і «Шахтаря», і національної збірної України, і так далі, й тому подібне), такі закордонні вояжі бачаться чимось нереальним, позамежним. Раєм для вибраних.
І якщо цих наших футболістів беруть до раю, то треба йому відповідати. І грати не лише за себе, а й за того хлопця. І припинити всі ці пусті балачки про дорожні незгоди. Все пізнається у порівнянні. Кому, як не філософу Шовковському, це знати.
Зрештою, ви чудово знали, що буде саме так. Ви цього прагнули всіма мислимими і не мислимими способами. Тому заткніться й грайте.
Валерій Василенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
