Спорт 24 пригадав, яким був крайній офіційний поєдинок національної команди в Україні.
Арена Львів. Організатори дозволили заповнити трибуни на 2/3. У чому причина? У свідомості не одразу складаються всі пазли. Згодом пригадуєш, що в етапі життя «до війни» вирувала епідемія. Матч відбору на ЧС-2022 між Україною та Боснією і Герцеговиною відбувся з певними карантинними обмеженнями. Маски, перевірка на вакцинування, експрес-тести, температурний скринінг – 9 кіл пекла, які мав пройти глядач задля потрапляння на стадіон у Львові. Та це не завадило зібрати 24 тисячі вболівальників з різних куточків України та світу.
Півзахисник Шахтаря Микола Матвієнко напередодні поєдинку схарактеризував Арену Львів як неприступну фортецю. Все так, адже “синьо-жовті” там ще не програвали. У офіційних турнірах Україна в місті Лева перемагала всі 13 разів. Не зазнали поразки наші земляки й у двобої з боснійцями. Втім, 12 жовтня 2021 року матеріалізувався найгірший для нас сценарій.
Для гарантування собі другої сходинки у групі D (адже перша, без сумнівів, за Францією) «синьо-жовті» повинні були здобути як мінімум 4 очки за два поєдинки з Балканами. Після звитяги нашої команди у Фінляндії завдання здавалося цілком до снаги. Однак, як казав легендарний тренер Волині Віталій Кварцяний:
«Серце легше переносить тонну горілки, ніж одну домашню гру нашої команди». Хоч мова і не про Волинь.
Біля керма «синьо-жовтих» – Олександр Петраков, щоправда, ще в статусі виконувача обов’язків головного тренера. ЗМІ гудять про конфлікт коуча з Русланом Маліновським. Заявка Петракова на зустріч з БіГ викликає питання, а сама гра спричинить шквал критики. Провідні журналісти обурені тим, що Олександр Васильович вчиться тренувати збірну прямо на офіційних поєдинках.
Ось Дзідзьо виконав гімн України. Чи міг він уявити, що це виконання стане останнім на території нашої держави перед початком повномасштабної війни?
У воротах та ще й з капітанською пов’язкою – легендарний Андрій Пятов, який вже грозився припинити виступи за національну команду. Перед матчем його разом з Андрієм Ярмоленком нагородили пам’ятними футболками – обидва досягли позначки у сотню матчів за збірну України. Ярмоленко…Саме він став справжнім героєм поєдинку. Фанати не залишили гру лідера без винагороди – у ювілейній дуелі Андрій став «Левом матчу». Та про все по черзі.
Лінію оборони в тому поєдинку складало тріо найкращих тогочасних українських захисників – Забарний, Кривцов та Матвієнко. Степаненко та Шапаренко осіли в центрі поля, на флангах Тимчик і Соболь, а під Яремчуком – Ярмоленко і Циганков. Загалом вийшли ті ж футболісти, що і проти Фінляндії. Той самий склад на два матчі з перервою у декілька днів…
Стартові пів години були фантастичними для України: тотальне володіння м’ячем, моменти, 6:2 за ударами. І ось 15 хвилина…Степаненко розрізає лінію захисту, Циганков виводить Ярмоленка на фактично порожні ворота і… ГОЛ! Легенда вивів збірну України вперед, Арена Львів шаленіє.
“Було дуже багато наших вболівальників. Звичайно, були ультрас, добре чули барабани. Ми ще й сиділи біля фанатського сектора. Підсумок матчу був трохи сумним, але сам поєдинок – класним. Наша збірна дуже цінує своїх фанатів, вони завжди підходять ближче до вболівальників, дякують за підтримку. Особливо пам’ятаю, як підходив Ярмоленко – це було дуже круто”, – пригадує вболівальниця “синьо-жовтих” Ангеліна Бережненко.
Втім, залишок зустрічі кардинально відрізнявся. На статистику з 30-ї по 80 хвилину страшно глянути – рахунок ударів 1:12 при 44% володіння. Як наслідок – гол Ахмедходжіча наприкінці зустрічі, який і визначив долю поєдинку. Ярмоленка і Яремчука, які зробили все можливе задля перемоги над Фінляндією, просто не вистачило на цей матч. Гра національної команди під керівництвом Петракова дарувала глядачам емоції, драйв, ейфорію… але не потрібний результат.
«У Львові завжди фантастична атмосфера, фантастична підтримка вболівальників. Це фартовий для нас стадіон, фартове місто, здобули там чимало знакових перемог. Нам потрібно було вигравати той матч. Ярмоленко забив, звичайно ж фантастичні були емоції, тому що ми наблизили себе до виконання тієї мети, яка стояла – посісти друге місце слідом за французами. Але, на жаль, десь наприкінці матчу нас не вистачило. Боснійці зуміли забити. Щобільше, тоді нічия навіть сприйнялася як хороший результат, адже боснійці дещо переважали нас у функціональному плані наприкінці поєдинку. У нас не було резерву, зокрема на лаві запасних, для того, щоб посилити гру команди», – вважає спортивний коментатор Андрій Столярчук.
Після завершення зустрічі наші футболісти по-різному відреагували на результат гри. Ярмоленко визнав, що Україна не награла на перемогу і потрібно повертатися до “базових налаштувань”, Степаненко нарікав на поле у Львові, а Пятов заявив: “Відчуття, немов програли”.
Який же коментар дав головний герой цієї драми, Олександр Петраков? Коуч не звик публічно визнавати свої помилки, але не гребував критикувати своїх підопічних. Петраков відзначив втому футболістів, пообіцяв розібрати помилки та подякував Львову за прийом. Втім, знайшлося місце і виправданням з улюбленим меседжем: “Я тренер – я так вирішив”.
“Розумієте, ми не Іспанія чи Франція, у нас посередній чемпіонат. Які є ресурси, такі й використовуємо. Я стежу, у нас є молоді хлопці, які ростуть, але грати за національну збірну вони ще не готові. Чому не вийшов Довбик? У мене є своя інтуїція, я головний тренер”, – резюмував Петраков.
Вирішальний же матч Україна у Боснії і Герцеговини таки виграла – 2:0. Ба більше, наші хлопці вирвали друге місце у боротьбі з боснійцями та фінами, хоч і не без допомоги Франції. Ще 2021-го наша команда дізналася суперників у плей-офф – тоді ж стало відомо, що ігри відбудуться в березні.
24 лютого 2022 року. Українці прокинулися близько 5-ї ранку. Хтось від численних моторошних повідомлень, когось розбудили рідні, та переважно – від вибухів. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Цей фактор суттєво вплинув на можливість “синьо-жовтих” виступати.
“Тоді, звичайно ж, навіть не думали, що матч проти Боснії і Герцеговини буде крайнім на рідній землі. Від усвідомлення цього гірко, сумно. Фактично три роки минуло з часу проведення останнього матчу. Тоді ми були максимально близькі до того, аби кваліфікуватися до фінальної частини ЧС, враховуючи складність відбору. Нефарт, фактор Вейна Хеннессі (воротар збірної Уельсу, – прим.), десь суддівський фактор завадили це зробити. Дуже приємно, що навіть попри ці воєнні обставини, збірна України дуже гідно представляє себе, свій народ, свою країну, виступаючи за межами нашої країни. Сподіваюся, що ми якомога скоріше повернемося.
Слово «перемога» завжди пишеться з маленької літери, я лише в одному контексті пишу її з великої – контексті нашої війни. Сподіваюся, це якнайшвидше станеться, і тоді буде багато і великих і малих перемог збірної вже в незалежній, суверенній, повноцінній Україні, граючи у Львові, у Києві, Одесі, Сімферополі, Луганську, Донецьку. Переконаний, що ми обов’язково цього дочекаємося і дай Боже, щоб це було якнайшвидше”, – резюмує Андрій Столярчук.
Потрапити на чемпіонат світу так і не вдалося – наші козаки здолали Шотландію, але у вирішальному матчі з Уельсом зазнали поразки.
Ось уже майже три роки національній команді України з футболу доводиться “перебиватися” різними закордонними аренами замість того, щоб проводити домашні поєдинки на рідній землі. Щиро надіємося, що якомога скоріше “синьо-жовті” матимуть змогу виступати вдома. Дякуємо нашим ЗСУ за те, що кожного дня виборюють для нас цю можливість у кровопролитній війні з російськими окупантами.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
