У неділю, 27 жовтня, кияни на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського приймають Шахтар. Українське Класичне – найбільша родзинка національної першості. Вважається, що гравець або тренер Динамо не має морального права переходити до табору найбільш принципового суперника. І навпаки. Тому трансфер Жуніора Мораєса з Динамо до Шахтаря влітку 2018 року викликав справжнє обурення серед фанів киян.
Не менш бурхливими були протести ультрас Динамо і влітку 2020 року, коли команду очолив досвідчений Мирча Луческу. Містер мав «провину» перед уболівальниками киян, адже успішно працював з Шахтарем протягом 12 сезонів (2004-2016). Однак таке емоційне несприйняття було не завжди. Під час існування тоталітарної країни СРСР перехід із Динамо до Шахтаря і навпаки був звичайною справою, яка не викликала ажіотажу.
З Києва до Донецька і назад
Під час сезону-1961, в якому Динамо вперше завоювало золоті медалі першості СРСР, з Києва до Донецька переїхав нападник Ігор Зайцев, який програв конкуренцію в Динамо Олегу Базилевичу. Базилевич теж встиг пограти і за Динамо (1957-1965), і за Шахтар (1967-1968), а потім тренував обидві команди. Починав з Шахтаря (1971-72), який вивів з Першої ліги до Вищої, а потім посів з командою почесне 6-те місце в елітному дивізіоні. Потім разом із Лобановским очолював Динамо (1974-76). А в 1986 році ненадовго повернувся до керма Шахтаря.
Представник відомої воротарської династії Віктор Чанов починав у Шахтарі (1978-1981), де свого часу грали його батько Віктор Чанов-старший та брат В’ячеслав. Але зірковим часом його кар’єри стало Динамо (1982-1990). Ще раніше за цим же маршрутом прослідував півзахисник Анатолій Коньков (за Шахтар грав у 1968-1974, за Динамо – 1975-1981).
Об’єктивно, перехід із Шахтаря до Динамо був кроком уперед для більшості донецьких футболістів. Такою ситуація залишалася і вже під час української незалежності – пригадаємо перехід до Києва чинного головного тренера збірної України, а на початку 90-х перспективного форварда Сергія Реброва (виступав за Динамо в 1992-2000 та 2005-2008). І, відповідно, в більшості випадків у Донецьк з Києва їхали «догравати» – достатньо пригадати приклади Базилевича і… Валерія Лобановського. Ситуація кардинально змінилася лише на початку 2000-х.
Лобановського – на поле
Зараз вже мало хто пригадає, що легендарний тренер Динамо Валерій Лобановський завершував свою ігрову кар’єру в Шахтарі. Що й не дивно, адже з того часу минуло понад пів століття. Але факт у тому, що буквально за сезон Лобановський здобув визнання у донецької футбольної публіки. Ба більше, Валерій Васильович був головною зіркою Шахтаря-1967-1968. Принаймі, так стверджував автору цих рядків Володимир Ткаченко, який відпрацював масажистом Шахтаря понад 50 років і наприкінці 60-х у Донецьку товаришував з Лобановським:
«У Донецьку Валєра буквально за сезон завоював любов уболівальників, – пригадував Володимир Ткаченко в нашій розмові у 2012 році. – Пам'ятаю один епізод. Грали домашній матч з московським Динамо. Лобановський напередодні травмувався – потягнув задню групу м'язів, але на гру прийшов, сидів на лавці запасних.
Уболівальники почали скандувати на весь стадіон: «Ло-ба-нов-сько-го». Шуміли ого-го! Дуже наполегливо закликали головного тренера Ошенкова випустити Валєру на поле. Ошенков змушений був покликати суддю-інформатора, попросив його оголосити, що у зв'язку з травмою Лобановський не може зіграти. Тільки після цього народ вгамувався».
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Денис Шаховець
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
