«Я жив на старій базі «Динамо», де й Лобановський раніше. Після нього там вже жили Сабо, Фоменко, Онищенко… Я звик до того, щоб усюди був порядок. Пам'ятаю, відчиняю якусь шухлядку, а звідти щось прямо повалилося. Якісь конспекти. Я почав дивитись. Якісь щорічники, а там записи, тези, кому квартири, машини, черга якась… Я подивився, що почерк незнайомий, але конспекти – це моє. Мені це все близько».
«Я спустився до баби Олі, яка на базі вже сто років працювала і знала ще Щербицького. Я в неї питаю: «Чий це почерк?» Вона: «Валерія Васильовича». Я піднявся нагору і по його почерку усе, що було – в сумку, а потім забрав до себе додому. Через якийсь час я все переглянув».
«Пізніше ми зустрілися із Лобановським у Ялті. Він уже був головним тренером «Динамо», а я працював у «Маріуполі». Ми там часто перетиналися, бо їздили на збори, тести складали. А в мене все це висить, адже я без дозволу все це взяв. І я йому кажу: «Валерію Васильовичу, мене совість мучить. Я мушу вам у дечому зізнатися». А він – мені: «Вас? Мучить совість? Чому це цікаво?» Я – йому: «Хочу у вас спитати, тільки між нами…» Ну і розповідаю йому все, як було. На що він мені відповідає: «Так хіба за це треба пробачення просити? Мені тільки цікаво, що решті [тренерів «Динамо»] не треба це було до вас?», – розповів Павлов.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
