— Олександр Шовковський привів «Динамо» до чемпіонства без єдиної поразки. Однак кінцівка чемпіонату вийшла змазаною, а попереду — Ліга чемпіонів. Чого очікувати далі?
— Заслуги «Динамо» не можна заперечувати, але варто визнати: багато в чому титул став можливим завдяки провальному сезону «Шахтаря». Донецький клуб з самого початку дав киянам серйозну фору в очках, і «Динамо» зуміло цим скористатися. Зробили акцент на внутрішньому чемпіонаті, фактично пожертвувавши єврокубками — і ця стратегія спрацювала. Поки «Шахтар» шукав себе, «Динамо» зробило відрив — і, як у гонці, важливо було просто втриматися попереду.
Але якщо говорити про якість гри, особливо в єврокубках — тут багато тривожних дзвіночків. В обороні регулярно виникали серйозні проблеми. До Михавка ще можна ставитися поблажливо — це його перший повноцінний сезон в основі. А ось до решти — питань маса. Лівий фланг (Вівчаренко і Дубінчак) відпрацював більш-менш стерпно, але центр і правий край оборони — це постійна зона нестабільності. Кілька років чекав від Попова прориву, але, чесно кажучи, з кожним сезоном віра в нього згасає. Лідера оборони, такого як Хачеріді в кращі роки, в команді просто немає.
Контратака — це сильна сторона «Динамо», тут вони на голову вище «Шахтаря». А ось в позиційній грі попереду ще багато роботи. І виникає питання: хто поведе команду в наступному сезоні?
Так, всі справедливо захоплюються Ярмоленком. Але це, по суті, і є тривожним сигналом. Коли 35-річний ветеран — головний креативник і моральний лідер, це говорить про кадровий дефіцит. Замінити Андрія ніким — ні на полі, ні в роздягальні.
Піхальонок — футболіст з розумом і футбольним мисленням, вписався в команду. Але через травми він поки що нестабільний. Шапаренко багато пропустив і, як здається, все більше дивиться в бік Європи — мріючи про переїзд. У Бражко — та ж ситуація: не факт, що його серце і думки повністю в Києві. Михайленко витіснив його зі складу, але поки рано говорити, що став ключовою фігурою. В цілому півзахист «Динамо» зараз нагадує провінційний музей — акуратно, але скромно.
Ну і головне питання — центр нападу. У Ваната немає ні найменшої конкуренції, він це відчуває і розслабляється. Завжди був «зіркою», все йому прощали — і тепер він діє емоційно, іноді на межі втрати дисципліни. Якщо йому не створять здорову конкуренцію — він може почати деградувати і стати токсичним для колективу. А цього допускати не можна.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
