‒ Ви народилися у Запоріжжі, але до 17 років грали в молодіжці Динамо, а не в Металурзі. Як ви туди потрапили?
‒ Так, я народився в Запоріжжі, але з дитинства грав на багатьох дитячих турнірах, адже наш запорізький регіон досить футбольний.
До нас часто приїжджали команди, і ми також їздили – у Київ, Маріуполь. Саме на одному з таких турнірів мене помітили скаути Динамо. У 12 років я переїхав на дитячу базу клубу на Нивках, де провів п’ять років свого життя.
‒ Які спогади про молодого Миколенка, Попова та Булецу? Ви разом з ними розпочинали свій футбольний шлях у академії Динамо.
‒ Залишилися лише приємні спогади, бо це мої партнери по команді, з якими ми лише розпочинали перші кроки у футболі.
З Миколенком ми досі підтримуємо спілкування. Інших – завжди радий бачити при зустрічі, тим більше, що Денис Попов і Сергій Булеца зараз грають в УПЛ. Тож коли ми грали один проти одного, були раді поспілкуватися, побачитись. Всі вони – професіонали, і я радий, що вони виступають на високому рівні.
‒ Що далі?
‒ Далі, коли в Динамо почали проводити відбір в команду U-19, нас відправили на медкомісію в клініку «Борис» – тоді це був партнер клубу. На звичайному УЗД серця мені поставили діагноз, з яким, за їхніми словами, не можна було продовжувати займатися футболом. Вони сказали, що не можуть взяти на себе таку відповідальність за мене, усе потрібно кілька разів перевіряти. Через це я на пів року випав з футболу і повернувся до Запоріжжя. А за цей час закінчився мій контракт із Динамо, і я вже не повернувся туди – залишився у Металурзі.
‒ Тобто, у Динамо не залишились лише через невдалу медкомісію?
‒ Динамо я покинув виключно через не проходження медкомісії. На щастя, зараз уже є сучасніші технології, можливо, й лікарі нового покоління – тому з подібними речами тепер проблем немає.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
