«У того „Челсі“ була сильна жага до перемог. Такі хлопці, як Френк Лемпард, Петр Чех, Джон Террі та Ар’єн Роббен, були на піку своєї кар’єри. Це поєднувалося з наявністю у складі досвідчених гравців, таких як Клод Макелеле, Міхаель Баллак і я.

Ми були сильною командою. Ми почали сезон-2006/07 трохи непослідовно, але мені сподобалося, що в роздягальні була дуже висока конкуренція, хороша атмосфера, і ми мотивували один одного на успіх.

Робота з Жозе Моурінью була чудовим досвідом — я відчуваю до нього велику повагу, тому що він завжди приймав найкращі рішення для команди.

Він був майстром мотивації кожного гравця по-різному і знав, як зачепити потрібну струну в душі кожного з нас — він використовував свій інтелект, щоб переконати нас як окремо, так і в цілому як команду.

Ми були його солдатами. Мені пощастило, що кожен тренер, з яким я працював упродовж усієї моєї кар’єри, мав одну й ту саму рису: переможний менталітет.

Для мене найособливішим моментом у „Челсі“ стала перемога у фіналі Кубка Англії 2007 року над „Манчестер Юнайтед“ (1:0, — прим. ред.) на новому стадіоні „Вемблі“, через те, як багато цей стадіон означає для англійців. В обох моїх сезонах у „Челсі“ (2006/07, 2007/08, — прим. ред.) ми були близькі до перемоги в АПЛ, але „Манчестер Юнайтед“ в обох випадках здобув перемогу з невеликим відривом (6 очок у сезоні-2006/07 та 2 очки в сезоні-2007/08, — прим. ред.)», — наводить слова Шевченка FourFourTwo.

Журналіст: «Не пробачу Шевченку. Це було велике розчарування»