— Ви прийшли у «Динамо», коли в нападі грали 19-річний Шевченко і 22-річний Ребров. Якими вони були на той момент?
— Лобановський любив повторювати: «Ми повинні демонструвати високий рівень командної гри. А вже в рамках командної гри кожен проявляє себе індивідуально». Команда зростала, і разом з нею зростали гравці. Уявіть собі: якщо команда грає погано і не дає результату, чи змогли б тоді проявити себе Шевченко й Ребров? Малоймовірно.
Звісно, Шевченко був індивідуально дуже сильним гравцем. Різкий, бив з обох ніг, мав чудову стартову та дистанційну швидкість і вмів завершувати атаки результативними ударами. А що ще потрібно нападнику? Те саме можна сказати і про Реброва. Хоч він і невисокого зросту, але дуже стрибучий. Ребров умів дістати м’яч головою у найвищій точці. Це, напевно, природне відчуття моменту, координація.
— Олександр Шовковський відомий як майстер відбиття пенальті. Наскільки часто він відпрацьовував цей елемент під час тренувань?
— Окремих тренувань з пробиття пенальті у нас не було. Іноді між ігровими вправами могли пробити 11-метрові, але щоб систематично — такого не було. Хіба що перед кубковими матчами, коли існувала ймовірність серії пенальті, тоді цей елемент додавали до тренувального процесу.
— Ви застали Леоненка в команді?
— Так, довелося трохи пограти з ним. Потім у нього була травма, він займався індивідуально. А коли повернувся Лобановський, він зробив ставку на інших виконавців.
— Від Леоненка всім перепадало?
— Леоненко — доброзичлива людина й сильний футболіст. Фізично дуже розвинений. Коли вперше побачив його у бані, був здивувався: не бачив, щоб він займався у тренажерному залі, але прес у нього — ідеальний. Звідки? Напевно, така генетика.
— Майже кожному він давав прізвисько. Вам також?
— Ні, він звертався до мене по імені. Агресії за ним я не помічав. Навпаки — добрий, усміхнений, балагур і жартівник.
