«Памʼятаю, наприкінці 2024-го ми разом із Михайлом Співаковським складали збірні розчарувань УПЛ. Тоді я абсолютно свідомо включив Тараса Михавка до символічної команди. Люди посміялися, зводячи мою оцінку до констатації автоголів. Час усе розставив на свої місця.
Мені завжди подобалась правильна, спортивна холоднокровність Тараса. Він помилявся, але не зациклювався. Зараз же виглядає так, ніби ця холоднокровність мутувала у самовпевненість: «десь це моя помилка», «десь не зорієнтувався».
Тарас каже: «Нам потрібно розібратися в команді». Але до чого тут команда, якщо в момент лонгболу за спини він просто дивиться на м’яч? Лонгбол пішов під тиском. Невже після ЛНЗ ніхто не провів інструктаж? Уже всі команди навчилися атакувати зону між останнім захисником «Динамо» та Нещеретом, а Тарас досі «десь помилився». Як можна пройти весь епізод, жодного разу не глянувши на Климчука, аж до моменту, коли вже пізно? Це не командна проблема - це особиста проблема окремого гравця.
Тарас закидає голову і дивиться вгору. Спробуйте пробігти на максимальній швидкості із задертою головою. Успіхів.
Михавко був останнім у лінії. Він утримував Климчука в грі. Але не був готовим до закидання! Зазвичай цю позицію займають, щоб контролювати опонента. Камон, «Динамо» грає проти таких передач у кожному другому турі, а він - не готовий? Якщо ти не готовий і не тримаєш лінію - ти винен не «десь», а конкретно тут.
Сподіваюся, новий головний тренер і асистенти справді почнуть працювати з гравцями в методкабінеті та закріплювати теорію на полі. Якщо футболіст не усвідомлює, де саме він накосячив - це означає, що тренери погано донесли теорію. Тарас так і не здійснив очікуваного суттєвого прогресу у грі без мʼяча за ці 17 місяців.
Влітку 2024-го, коли Михавко провів свої перші 13 поєдинків за основу, помилки можна було списувати на досвід. Але тепер у нього за плечима не лише ті півроку, а й повний чемпіонський сезон. Тож перекривати все словами «переросте» вже нечесно. І поки що не видно, що співпраця з Федоровим та Шовковським дала Тарасу бодай якісь нові корисні звички - хоча б регулярний сканінг позицій партнерів та опонентів.
Але помилка Тараса - не фатальна. Була людина, яка могла врятувати «Динамо». Якщо я ще можу повірити у можливість виправлення проблемних аспектів гри Михавка, то в Нещерета і методи Михайлова - вже ні. За будь-які гроші треба забирати з «Колоса» Кернозенка, якщо в нового тренера немає тренера воротарів у штабі.
Мʼяч падає - Нещерет починає задкувати. Зупиняється майже на лінії воротарського. А потім, судячи з повторів, реагує на відскок: мовляв, Климчук не контролює мʼяч - треба виходити.
Ми вже бачили це багато разів. Наприклад, з турками в ЛК:
• Попов встигає за той час, поки мʼяч двічі вдаряється об газон і Климчук справді його не контролює, наблизитися достатньо, щоб тиснути.
• Якби Нещерет залишився там, де був під час першого відскоку, Климчук бив би незручний удар десь на ~0.18 xG під тиском Попова. Це ж Климчук, не ван Бастен-88.
• Але Нещерет побіг, не добіг, застряг у напівпозиції й своїми діями збільшив імовірність голу замість того, щоб зменшити - знову, вже який раз цього сезону УПЛ.
І це ще один приклад того, що висновків чомусь ніхто не робить. Якщо кіпер жахливо прораховує ігрові ситуації в реальному часі - він має стояти на лінії як вкопаний. Нещерет погано прораховує, але постійно кудись біжить. Тренер воротарів Михайлов не може цього виправити. А значить, його методи - недієві.
Обидві драми - не стільки про команду, скільки про повну відсутність реальної роботи над помилками. Вони повторюються з гри в гру. Отже, нинішній тренерський штаб просто пливе за течією. І доплив до пʼятого місця. Невже беруть приклад із «Ліверпуля», який після чемпіонства скручується всім підряд?» - запитує Смоловий у власному телеграм-каналі.
