Справи київського Динамо йдуть не найкращим чином на всіх фронтах. Столична команда не змогла вийти в ЛЧ, програвши майже без шансів чемпіону Кіпру – Пафосу – за сумою двох матчів. Поступилися Маккабі Тель-Авів у боротьбі за Лігу Європи. У Лізі конференцій кияни змогли розбити тільки скромний боснійський Зріньскі, а у матчах проти Самсунспора та Крістал Пелас виявилися неконкурентними.
На внутрішній арені позитив лише один – прохід Шахтаря в 1/8 фіналу Кубка України. Це все дуже схоже на часи роботи Олексія Михайличенка, коли команда сипалася на всіх фронтах, але виграла Кубок України, вибивши восени «гірників». В УПЛ кияни мають всі шанси перевершити «досягнення» Блохіна та Луческу і завоювати місце нижче четвертого... Підопічні Шовковського вперше в історії чемпіонатів програли три матчі поспіль.
Я розумію, коли українська команда неконкурентна на рівні провідних клубів Європи. Але вилітати від представників Кіпру, Ізраїлю... Посідати в УПЛ сьоме місце, пропустивши вперед не тільки Шахтар, але й ЛНЗ, Полісся, Зорю, Колос, Кривбас – це вже занадто. Порівняно із чемпіонським складом минулого сезону втрата тільки одна – Владислав Ванат. Зате новачків троє – Бленуце, Огундана, Тіаре. Кадрово команда не стала слабшою.
Динамо не має ні гри, ні результату, але не звільняє Олександра Шовковського. Розповсюджена думка: СаШо не звільняють тільки тому, що нема альтернативи. Український ринок обмежений, а закордонний тренер не дуже поспішає до України під час війни. Навіть Шахтар із його величезними можливостями запрошував тільки асистента головного тренера Фейєнорда Пушіча. Або Турана, який має мінімальний досвід.
У мене складається таке враження, що тут не питання у довірі до Шовковського чи вірі в нинішнього тренера. Скоріше головний кандидат на роботу поки перебуває у затінку. Десь як було все із Луческу – ніхто не хотів афішувати. Все стало відомо перед самим підписанням. Просто майбутній тренер не бажає приймати команду посеред сезону і чекає зимової паузи, щоб розпочати свою роботу системно, зі зборів, а не в ролі «пожежника».
Ми бачимо, що у Сергія Реброва не дуже виходить зі збірною. Українці провалили Євро-2024. Тільки на фініші змогли вирвати друге місце в Ісландії за право зіграти у «стиках» ЧС-2026.
У мене не викликає сумнівів кваліфікація Реброва, як тренера. Просто йому простіше, комфортніше на клубному рівні, коли ти маєш можливість працювати із гравцями щоденно, в режимі тижневого циклу, ніж бачити їх чотири рази на рік. У збірній доводиться балансувати їхню фізичну та ігрову форму. Підлаштовуватися під наявних гравців, а не власні ідеї.
Думаю, для всіх стало очевидно, що співпраця Реброва із національною командою добігає до завершення – неважливо, зможе збірна вийти на ЧС, чи ні. Тренер проходить другий цикл і вже бракує ідей, свіжості. Потрібно щось змінювати як Реброву, так і національній команді.
Які перспективи у Реброва після завершення контракту зі збірною України? Сергія Станіславовича пов'язували із Панатінаїкосом, який майже не конкурує у Греції з Олімпіакосом за футбольний престол країни. Щось таке типу Лудогорця, польських, чеських клубів може чекати на Реброва, або чергова поїздка на Близький Схід, де більше року-двох в одній команді затриматися важко. Це просто заробітчанство, після якого нелегко знайти пристойний варіант у Європі.
Вся справа в тому, що Ребров мав успіхи на клубному рівні у Європі вже доволі давно. Мова про роботу у Ференцвароші, коли спочатку команда вийшла в ЛЄ, а потім у ЛЧ. Про це вже всі забули. Зараз потрібно відновлювати свою репутацію.
Я вважаю, що повернення до Динамо стало б чудовою можливістю для Реброва знову про себе нагадати. Брати Суркіси люблять різного роду камбеки. Це ще почалося, коли до команди вони повернули Валерія Лобановського. Потім була історія із Сьоміним. Певною мірою повернули Мірчу Луческу в український футбол. Чому б не повторити це з Ребровим?
Власники Динамо – дуже консервативні. Вони не можуть запросити до команди абикого. Це має бути статусний тренер з іменем та здобутками, щоб вони на рівних могли вибудовувати відносини. Коли у 2020-му Зоря була близькою до срібла чемпіонату, вибір зупинився не на Скрипнику, а на Луческу, який тоді вже перебував на пенсії. Після Мірчі виклик отримав Шовковський без самостійного досвіду роботи, а не умовний Костюк, який вже багато років працює в системі клубу, виховав безліч гравців для першої команди та заслужив на свій шанс. Ребров за статусом, як ніхто інший, підходить для Суркісів. Ми знаємо із повідомлень у ЗМІ, що 2020-го він також розглядався. Брати Суркіси із ним спілкуються, радяться.
Сергій Станіславович – кваліфікований тренер, який може подивитися свіжим поглядом на наявних гравців. Пам'ятаєте, як Динамо мучилося при Сабо у 1996 році, а потім при Лобановському із тими ж гравцями команда наводила жах на суперників у Лізі чемпіонів?
У Реброва є свій штат помічників, який може вирішити проблему асистентів, коли вони переходять у спадок і мають незрозумілі обов'язки. Ребров уже тривалий період працює з іспанцями. Ще з часів, коли разом тренували Динамо.
Створення Ліги Майбутнього показало дуже багато недоліків школи столичного клубу. Кияни не йдуть в жодній віковій категорії на першому місці. Тільки 2012 рік серед лідерів, а інші – середняки. Потрібно вибудовувати вертикаль, яка працювала у Реброва в Динамо 2014-17 років, коли зміни в академії призвели до появи якісних гравців.
Для власників Динамо запрошення Реброва та його команди – це можливість вкластися у тренерів, а не витрачати гроші на трансфери. Робота із наявними кадрами повинна призвести до прогресу, а не купівля чергових новачків, якість яких зовсім не вражає.
Контракт Сергія Станіславовича з УАФ діє до середини літа 2026 року. Я не думаю, що це може бути великою проблемою. Нічого не буде поганого, якщо тренер поєднуватиме роботу в клубі та національній команді. У кращому випадку на збірну чекають весняні «стики» та чемпіонат світу. У гіршому – тільки «стики».
