У цілому не розумію, навіщо потрібні ці «бонусні» матчі між командами, котрі програли перші поєдинки за вихід на чемпіонат світу. Так, гроші, гроші та ще раз гроші, але окрім них – від’ємна цінність. Мало того, що товариські поєдинки навесні – несмак апріорі (як налаштуватися, коли вирішальний відрізок клубного сезону?), так ці гратимуть між собою максимально депресивні колективи. У 2026 матчів забагато, тож про злість після невдач мови не йдеться: ні в кого нема стільки емоцій, аби знаходити їх ще й на ті, про котрі всі забудуть вже за день. Мотивації старатися нема. Як і грати у футбол. Як і перемагати. Зате є зневіра у власних силах, розпач тощо. 31 березня ризикує стати днем найбільшої антиреклами футболу збірних за декілька останніх років. Багато хто страждатиме на полі. Хтось відбуватиме номер. Сьогодні багато хто з нас пожалкує, що колись хотів більше футболу.
Рідкісний випадок: має сенс проігнорувати матч збірної України. Нижче – 6 причин це зробити. Кажуть, прочитання цього тексту може врятувати вас від втрати 90 з гаком хвилин життя. Але це не точно.
Матч великого смутку
Відносно часто зі мною стається таке, що я сідаю дивитися якийсь фільм… і вимикаю за 5-10 хвилин. Не тому що не подобається – а тому що не «вивожу». Очікував побачити щось легке на вечір, а отримав дещо глибоке та психологічне. І ніби ж навіть опис читав, але все одно обманувся. У випадку збірної України не помилитися куди легше: ми всі плюс-мінус розуміємо, яким буде матч. Футболісти вийдуть без настрою після втрати мрії. Ба більше: після її втрати у найгіршому поєдинку за декілька років для національної команди. Після такого не оговтуються за декілька днів. Інколи на це потрібні місяці, часто перезапуск після невдачі потребує нового наставника. А тут – ті самі обличчя лише за декілька діб після Швеції. Буде сумно. Буде приречено. У діях футболістів відчуватиметься важкість. Не треба мати шаленого рівня емпатії, аби перейняти цю безнадію.
Тренер збірної Албанії сказав, що його збірна – на піку. А ще – що програла матч життя. Албанія була як ніколи близька до історичного досягнення, але в останній момент вдарилася головою о стелю власних можливостей. Якщо Україна зможе повернутися до баталій за право кваліфікації на ЧС за 4 роки, то чи зможуть це зробити албанці? Є сумніви. Можливо, збірна втратила свою найкращу можливість відібратися на мундіаль на роки, десятки років уперед. Для нас це спустошуючий провал 4-річного циклу, для них – провал усього життя. Не пропоную порівнювати горе збірних, просто зафіксую: албанцям оговтатися від провалу у грі з Польщею буде ой як важко. Також безнадія. Також небажання грати у футбол. Також нерозуміння, нащо це все. Албанія не запалить цей поєдинок. Ніхто не запалить. Пристрастей не буде. А сумного у нашому житті вистачає і без матчів збірної.
Імовірне прощання із Ребровим
Останніми днями ходять чутки про те, що тренер може залишитися. Ставлюся до цього скептично: Шевченко не ворог собі, аби ухвалювати аж настільки непопулярні рішення у настільки важкі для нього часи. Тож, імовірно, Ребров завершує свою кар’єру у збірній. Далі – новий наставник. Можливо, легіонер. Чи молодий та перспективний. Як би там не було, точно буде по-новому. Зараз треба лише перегорнути сторінку. У матчі із Албанією ми не побачимо нічого радикально нового: Реброву нема сенсу вкладати душу у цей матч, футболісти навряд знайдуть причини грати за тренера та для тренера, який от-от залишить свою посаду. Та й узагалі: чому це ми повинні приходити на прощання із Ребровим? Він не дав збірній стільки, скільки ми очікували. За нього вона не грала у топ-футбол. З Ребровим вона не досягала топ-результатів. Частіше розчаровувала, аніж радувала.
Нормально не прощатися із людиною, якщо ви не були близькі. Не встановили емоційний зв’язок. Навіть якщо вона просто вам не подобається. «Не хочу» – нормальна причина. Нема потреби робити все «правильно». Віддати данину поваги Реброву за його роботу можна постом у соцмережах. Писати його, до речі, лише декілька хвилин – приблизно на 90 менше, аніж переглядати футбольний матч. Ми надивилися на збірну Реброва. Знаємо, які у неї вайби та який у неї діапазон можливостей. Цей додатковий епізод без сюжетної ваги не зробить серіал кращим. І зрозумілішим. Нічого не виправить та нічого не зіпсує. Історію було завершено днями у матчі зі Швецією. Зараз – контент для найбільш нішевих фанатів, котрі хочуть знати взагалі все про команду. Пересічному глядачу такого не треба. Він чекає на новий сезон. Він хоче нових героїв та серій. Він хоче змін, а не контент заради контенту. Пропустить матч із Албанією – та не пошкодує.
Замало новачків
Майже всі викликані до збірної футболісти – вже перевірені. Інколи ти дивишся якийсь фільм/серіал не за сюжет чи атмосферу, а через його персонажів. Через хімію між ними. Яремчук днями не просто так сказав, що у роздягальні нема лідера. Тож уже відомих харизматичних особистостей для цікавого перегляду не підвезли. З нових – одиниці. На Пономаренка на фоні байдужих суперників регулярно можна подивитися і в УПЛ. Якщо сприймати матч із Албанією як виставку нових талантів, то ми приїхали на подію майже без таких. Старі герої втомили та втомились. Нові чекають на новий сезон. От і виходить, що з Албанією зіграє наш наполовину резервний склад, але головні інтриги тут – наскільки у порядку Волошин, чи не час ставити хрест на Шапаренку у великій команді, чи є життя без Трубіна. Цікаво? Лише трошки: ми ж уже все це бачили. Одні й ті ж самі люди роками. І вони вийдуть на поле знову зараз. Майже всі – з гарантованим місцем у збірній на осінь. Тут нема кому щось доводити.
Не та команда, не той суперник
У збірної України нема «веселого» режиму. Ми не вміємо сильно підняти темп розіграшу м’яча. Ми не здатні зіграти із суперником в обмін швидкими атаками. Всі матчі команди із Ребровим – в одній стилістиці. Ой як навряд це зміниться сьогодні. Збірна знову зіграє не для нейтрального глядача. Купи голів не буде. Особливо проти албанців, котрі роками про дисципліну та організованість, а не про яскраву гру у футбол: відбір на ЧС завершили із різницею голів 7:5 у 8 матчах, крайню Лігу націй – 4:6 у 6 поєдинках. Команда навіть у товариських матчах за пару останніх років встигла по 1:0 та 0:1 зіграти… Коротше, Албанія не гарантує шоу. Україна не гарантує шоу. Навіть у найкращі дні, а тут – один з найгірших за останні роки. Якщо ви збиралися ввімкнути матч збірної заради видовища… Ну, ви помилилися зі збірною. Наша команда – вона про інше.
Паралельні матчі – кращі
Розумію та навіть розділяю із вами бажання подивитися футбол увечері. Матчі збірних – відносно низького рівня, але ми встигнемо засумувати за ними за наступні 2 місяці. Тож хочеться отримати бодай щось наостанок зараз. І сьогодні є можливість: у Європі зіграють аж 4 поєдинки за путівки на ЧС. Десь можна буде побачити овертайми, десь – серію пенальті, майже всюди – інтриги. Наприклад, італійці спробують не пропустити третій мундіаль поспіль. На папері – явні фаворити дуелі із боснійцями. Але зіграють на полі суперника. З далеко не найкращим поколінням власних футболістів. Із Гаттузо на чолі. Забагато «але». 4 роки тому таких було менше – і збірна все одно вилетіла. До речі, від ще більш скромних македонців. То чого б Боснії та вічному Джеко не зіпсувати Італії настрій ще на 4-річку вперед?
У матчі Косово та Туреччини ми ризикуємо втратити на ЧС Гюлера та Йілдиза. З іншого боку, можемо побачити на мундіалі другого бомбардира Ла Ліги Мурікі. З ним ЧС автоматично стане на декілька відсотків більш атлетичним та у 10 разів менш технічним. Сильні покоління Чехії та Данії визначать, чий ідейний підхід ефективніший: у першої збірної аж 56% футболістів – з місцевої ліги, у другої аж 96 – не з чемпіонату Данії. Дуель навіть не стільки гравців та тренерів, скільки філософій та підходів до комплектації команди. Топ-дуель гравців намічається у Швеції, де Дьокереш кине виклик Левандовські, аби не пустити поляка на його останній чемпіонат світу у кар’єрі. Битва поколінь. Битва топ-фінішерів. Спроба Поттера реанімувати свою кар’єру тренера. Насправді інтриг достатньо. Якщо дивитися матч збірної України, то можна пропустити геть усе цікаве.
Можна лягти раніше
Для багатьох середа – робочий день. Перегляд матчу України змусив би не спати аж до 12, а емоції після нього у випадку чергового невдалого виступу – ще декілька годин. А от воно точно нам треба? Подивився матч національної команди – пропустив момент пікової виробки мелатоніну, зіпсував режим сну та збив циркадні ритми, лише посилив вплив на себе накопиченої втоми декількома пропущеними годинами відпочинку. Прокинувся пізніше та зробив за день менше, аніж планував. Припустився помилки на роботі через втому. А якщо раптом середа була вихідним… Що ж, втратив половину свого вихідного. І заради чого? Аби попрощатися із Ребровим, котрий не подобається? Щоб вкотре подивитися на одних і тих самих футболістів у збірній? Заради того, аби побачити найнудніший поєдинок дня чи навіть тижня з гравцями на полі, котрі хочуть, аби все це якнайшвидше закінчилося? Тут можна лише втратити, не отримати.
Ми переживаємо перемоги та поразки разом з нашою національною командою. Полишати її після невдач – неправильно. Але ще більш неправильно влаштовувати собі ж тортури переглядом її найбільш прохідного матчу за роки. Не соромно піклуватися про своє ментальне здоров’я. Зрештою, воно нам ще знадобиться, аби восени підтримувати команду у матчах нового розіграшу Ліги націй…
