У першій частині згадаємо гравців, які переходили в «Динамо» в 2000-х роках, деякі з яких стали легендами клубу.
Як географ, нагадаю, що Балканський півострів (Балкани) розміщений у Південній Європі. На півострові повністю розташовані Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Греція, Північна Македонія, Чорногорія та Косово. А Сербія, Хорватія, Словенія та Румунія — частково. Албанців, боснійців, греків та косоварів у команді не було, а от футболістів з інших країн було чимало.
Отож поїхали!
Горан Гавранчич (2001-2008, 216 матчів, 27 голів, 9 асистів)
Сербський центральний захисник перейшов до київського гранда у 2001 році за 2 мільйони євро з клубу “Чукарічки”.
Безумовно, один з найкращих гравців в новітній історії «Динамо». Запам’ятався вболівальникам своєю самовіддачею, вмінням забивати важливі голи (одразу згадується його потужний удар зі штрафного у ворота «Роми» в Лізі Чемпіонів), яких у нього, як для центрального захисника, було чимало. Грамотно діяв при відборі м’яча, був сильний у верховій боротьбі та помітно вирізнявся надійністю в обороні.
Після переїзду в Україну гравець доволі швидко адаптувався до нового колективу. Починав у «Динамо-2», за який провів 15 матчів та забив 7 голів — вже тоді почав демонструвати своє вміння багато забивати. Після короткотривалого перебування в Першій лізі швидко завоював місце у стартовому складі основної команди і вже у другому своєму сезоні став найкращим захисником Вищої ліги. У футболці «Динамо» Горан став чотириразовим чемпіоном та володарем Кубка України. Зіграв 34 матчі у Лізі Чемпіонів.
Після здобуття требла у сезоні 2006/07 почався регрес у грі «Динамо», а більшість легіонерів команди втратили мотивацію, в тому числі і Горан. Тому керівництво вирішило влаштувати «чистку» у команді — когось переводили в дубль, а когось віддавали в оренду. Сербський захисник у 2008 році відправився у піврічну оренду до грецького «ПАОКа». Згодом вільним агентом перейшов до белградського «Партизана», у складі якого за один сезон провів 24 матчі у всіх турнірах. Останнім його клубом був китайський «Хенань». Завершив кар’єру через важку травму коліна у доволі ранньому віці як для центрального захисника — у 32 роки.
Міжнародну кар'єру починав у збірній Югославії, а з 2002 по 2006 роки захищав кольори національної збірної Сербії та Чорногорії. Виступав на чемпіонаті світу 2006 року, де збірна Сербії та Чорногорії посіла останнє місце в групі. Всього за збірну у його активі 31 матч.
Георгій Пєєв (2001-2006, 130 матчів, 10 голів, 15 асистів)
Правий півзахисник перейшов в «Динамо» у січні 2001 року.
Болгарин володів хорошою стартовою швидкістю та вмінням обігрувати футболістів один в один, що дозволяло йому проходити по флангу та робити навіси або зміщуватися в центр. Починав непогано — провів впевнено перші два сезони, а коли в команді з'явився молодий Олег Гусєв, то став гравцем ротації. Перш за все запам’ятався нам як конфліктний гравець, через що немало часу проводив у дублі або «Динамо-2». У складі «Динамо» Пєєв тричі ставав чемпіоном України та двічі завойовував національний кубок.
Згодом, у 2006 році, через нестачу ігрової практики та відому всім сутичку з Клебером, болгарина віддали в оренду у «Дніпро», у складі якого провів 10 матчів. А вже у 2007 році відправився на болота, де став повноцінним гравцем «амкара», якому віддав 9 років і став легендою пермського краю — таке собі досягнення.
З 1999 по 2011 роки був гравцем збірної Болгарії, але викликався зрідка через свій непростий характер. Загалом за збірну провів 54 матчі, а також був учасником чемпіонату Європи 2004 року.
Тіберіу Гіоане (2001-2011, 266 матчів, 41 гол, 41 асист)
19-річний румун став гравцем «Динамо» у 2001 році, якого дуже хотів бачити в команді Валерій Лобановський.
Саме Тібі (так його називали вболівальники) я вважаю найкращим гравцем «Динамо» серед балканців. Без перебільшення, легендарний румунський півзахисник, який міг зіграти як в опорній зоні, так і в атаці, іноді виходив на позиції правого захисника.
Починав у «Динамо-2», після чого доволі швидко став ключовим гравцем основної команди як у Вищій лізі, так і у Лізі Чемпіонів. Гравець був спокійним та сором’язливим, і водночас вражав своїми нестандартними діями на футбольному полі – Гіоане міг з нічого створити справжнє шоу. Пам’ятаєте його розрізні передачі та голи з дальніх дистанцій або в падінні через себе? У моїй пам’яті закарбувалися подібні голи у ворота «Дніпра» та «Зорі».
Але у 2005 році на деякий час довелося забути про футбол через проблеми зі здоров’ям. На одному з тренувань у нього стався мікроцеребральний тромбоз. Причиною цього стали чисельні фізичні навантаження, а також нестійкий психологічний стан через сімейні обставини. В інтерв’ю сайту «Український футбол» він розповідав: «Ще з дитинства мав серйозні проблеми зі сном, а під час активної футбольної кар’єри траплялися випадки, коли перед матчами не спав по кілька діб поспіль. Це врешті-решт призвело до серйозного порушення здоров’я». Попри все, він боровся як фізично, так і ментально. Через півтора роки відновлення повернувся ще сильнішим. Його цілеспрямованість є прикладом для всіх нас, яка виражалася у суворому дотриманні режиму, тренуваннях та вірі у своє тіло, незважаючи на перенесений стрес.
Саме сезон 2007/08 став переломним для нього. Тібі повернув своє місце в основній обоймі і продовжував радувати вболівальників своєю грою. Загалом у футболці «Динамо» Гіоане став чотириразовим чемпіоном України, тричі володарем Кубка України та півфіналістом Кубка УЄФА у сезоні 2008/09. Зіграв 37 матчів у Лізі Чемпіонів.
З 2001 по 2010 роки був гравцем національної збірної Румунії. Завершив кар’єру гравця у 30 років.
Флорін Чернат (2001-2009, 196 матчів, 41 гол, 37 асистів)
Уклав контракт з «Динамо» у 2001 році. В момент переходу гравець був зіркою румунської Суперліги, де запалював у складі «Оцелула», з яким двічі став чемпіоном, та бухарестського «Динамо».
Один з найкращих плеймейкерів у новітній історії київського клубу, який запам’ятався нам своєю спритністю, витонченою технікою та вмінням віддавати точні розрізні передачі. Також Флорін був майстром штрафних ударів – його «підкручені» удари лівою ногою часто ставали несподіванкою для воротарів.
Адаптація проходила в «Динамо-2», але дуже швидко Валерій Лобановський почав залучати низькорослого румуна до основи, де одразу почав вражати своєю швидкістю. Фло міг зіграти на будь-якій позиції півзахисту, але найбільш комфортно себе почував як атакувальний півзахисник. У структурі «Динамо» Флорін був до 2009 року. За цей час він став п’ятиразовим чемпіоном України та чотириразовим володарем Кубка України.
Після «Динамо» гравець продовжив кар’єру у Хорватії, де грав за «Хайдук» – спочатку на правах оренди, пізніше вже на постійній основі. За два роки у Спліті Фло зіграв 60 матчів, забив 10 голів, віддав 13 асистів, а у 2010 році допоміг команді здобути Кубок Хорватії. З 2010 по 2014 роки грав у турецькій Суперлізі у складі «Карабюкспора» та «Різеспора», де також був постійним гравцем основи і багато забивав. Заключні роки кар’єри провів на батьківщині, де вдосталь пограв за рідний «Оцелул», «Віторул» та «Волунтарі».
У складі національної збірної Румунії грав лише з 2002 по 2004 роки, протягом яких провів 14 матчів та забив 2 голи.
Єрко Леко (2002-2006, 96 матчів, 9 голів, 11 асистів)
Боси київського «Динамо» придбали високорослого хавбека у загребського «Динамо» за 4 мільйони євро.
Гравець одразу знайшов спільну мову з новими одноклубниками, тренерами та став гравцем основи. Основна позиція хорвата — опорний півзахисник, але за потреби міг зіграти ближче до атаки, правого півзахисника та навіть правого оборонця. Був сильний у верхових дуелях та фізичній боротьбі за м’яч, виконував великий обсяг чорнової роботи, руйнуючи атаки суперника. Він був ідеальним виконавцем для системи київського «Динамо» того часу, яка базувалася на високих фізичних навантаженнях та суворій ігровій дисципліні. У футболці «Динамо» Єрко двічі вигравав чемпіонат України та тричі Кубок України. Демонстрував яскраву гру і в єврокубках, тому був на радарі європейських клубів.
У 2006 році гравець перейшов у «Монако», але сам Єрко колись розповідав, що раніше була зацікавленість з боку міланського «Інтера», який пропонував 8 мільйонів євро, але Ігор Суркіс його не відпустив, адже Леко був незамінним гравцем. Згодом президент «Динамо» відмовився підвищувати зарплату футболісту, про що сам Єрко розповів в одному з інтерв’ю: «Динамо» не захотіло підвищувати зарплату, і я відмовився продовжувати контракт. Керівництво не очікувало такого повороту подій і сказало, що відправить мене у дубль на останні півроку, і я не зможу виступити на чемпіонаті світу 2006 року. Я подзвонив тренеру збірної Хорватії Кранчару і порадився, як бути далі. Він сказав, що проблем зовсім немає, мені потрібно грати за дубль, а в кінці сезону я отримаю запрошення у збірну і зіграю на Мундіалі. Після чемпіонату світу я перейшов у «Монако» у статусі вільного агента».
У складі «Монако» Леко провів чотири роки, за які зіграв 94 матчі, забив 4 голи та віддав 3 асисти. Згодом, після одного сезону в турецькому «Бурсаспорі», повернувся на батьківщину в рідне загребське «Динамо», у складі якого двічі поспіль став чемпіоном хорватської ліги та володарем національного кубка 2012 року. Завершив кар’єру у «Локомотиві» із Загреба.
З 2002 по 2009 роки грав за збірну Хорватії, за яку провів 59 матчів. Був учасником чемпіонату Європи 2004 та 2008 років, а також чемпіонату світу 2006 року.
Горан Сабліч (2002-2010, 108 матчів, 6 голів, 3 асисти)
Перейшов у «Динамо» 2002 року за 2,5 мільйони євро з «Хайдука», з яким вигравав чемпіонат та Кубок Хорватії.
Сабліч був класичним центральним захисником з чудовими антропометричними даними. Горан грав не часто через свою травматичність, був переважно гравцем ротації, але при цьому запам’ятався чудовою грою головою – вигравав більшість верхових дуелей як у власному штрафному майданчику, так і в чужому під час розіграшу стандартів. Горан майстерно використовував корпус, щоб відтіснити суперника від м'яча, проте робив це досить чисто, без зайвої грубості.
У футболці «Динамо» Горан чотири рази ставав чемпіоном України, а найкращим його періодом, як на мене, був єврокубковий сезон 2008/09, узявши участь у 9 матчах та допоміг команді дійти до півфіналу Кубка УЄФА. Найбільше Сабліч запам’ятався своїм голом у ворота «Металіста» у драматичному матчі 1/8 фіналу того розіграшу Кубка УЄФА.
У 2010 році у статусі вільного агента повернувся в рідний «Хайдук». За той же «Хайдук» захисник також грав на правах оренди у сезоні 2007/08. Втретє заграти за сплітський клуб вже не зумів через важку травму, яка змусила його завершити кар’єру у 31 рік.
За національну збірну Хорватії провів 5 матчів.
Мілош Нінкович (2004-2013, 168 матчів, 15 голів, 21 асист)
Сербський півзахисник поповнив динамівську родину у 2004 році. До цього грав за белградський клуб «Чукарічки».
Протягом трьох сезонів Мілошу було складно закріпитися в основі, тому він грав переважно за дубль, а повноправним гравцем основного складу став з другої частини сезону 2007/08. За роки в «Динамо» Мілош встиг пограти на різних позиціях півзахисту, демонструючи швидкість, техніку, а головне — інтелект при створенні атак. Нінкович виконував великий обсяг чорнової роботи. Він не цурався йти у відбір та активно пресингувати, до того ж умів забивати красиві, а подекуди шедевральні голи.
У футболці «Динамо» серб став дворазовим чемпіоном України та триразовим володарем національного кубка. За часів тренерства Олега Блохіна Мілош присів на лавку, а згодом разом з Бетао відправився в оренду у французький «Евіан». Після закінчення контракту з «Динамо» провів непоганий сезон у «Црвена Звезда», з якою став чемпіоном Сербії, а потім повернувся в той же «Евіан». Але найкращі роки своєї кар’єри гравець провів на іншому континенті…
Мілоша часто вважали недооціненим гравцем. Через високу конкуренцію та зміну тренерів він не був беззаперечним лідером. Однак, переїхавши до Австралії в «Сідней», він став справжньою іконою австралійської ліги (A-League), де його визнавали найкращим гравцем чемпіонату. Там його талант розкрився на 100%, оскільки гра команди будувалася навколо його креативних здібностей. Загалом за «Сідней» серб зіграв 213 матчів, забив 39 голів та віддав 33 гольові передачі. За 7 років у команді зумів тричі стати чемпіоном Австралії, а у 2017 році став володарем Кубка Австралії та був визнаний найкращим футболістом країни. Останнім його клубом був «Вестерн Сідней Вондерерс». Завершив кар’єру гравця у 40 років.
З 2009 по 2012 рік провів 28 матчів за національну збірну Сербії.
Мар’ян Маркович (2005-2008, 59 матчів, 3 голи, 3 асисти)
Перейшов у «Динамо» влітку 2005 року як один з найкращих сербських флангових захисників. До цього шість сезонів провів у складі «Црвена Звезда», з якою тричі вигравав чемпіонат та національний кубок.
Низькорослий, мобільний та технічний гравець. У «Динамо» грав здебільшого на позиції правого захисника, але інколи тодішній головний тренер Анатолій Дем'яненко задіював його як правого хавбека. Мар'ян був працездатним і витривалим гравцем. В атаці виділявся своєю швидкістю та високою точністю флангових передач, але у захисті показував середній рівень. Він не завжди був гравцем стартового складу, але все ж допоміг команді завоювати требл у сезоні 2006/07. В Україні серб провів три роки і загалом запам'ятався як захисник середнього рівня, хоча непогано виглядав в атаці.
У 2008 році гравець розірвав контракт з «Динамо» та у статусі вільного агента повернувся у «Црвена Звезда», у складі якої провів рік. У 2009–2011 роках був основним у хорватській «Істрі», після чого кар’єра пішла шкереберть – грав за маловідомі клуби Австрії, Кіпру, Греції та Словаччини. Завершив кар'єру у віці 37 років.
Був гравцем трьох національних збірних. У 2002 році провів 3 матчі за збірну Югославії. З 2002 по 2005 роки грав за збірну Сербії та Чорногорії (8 матчів), а з 2006 по 2008 роки — за збірну Сербії (8 матчів).
Огнєн Вукоєвич (2008-2015, 218 матчів, 16 голів, 13 асистів)
24-річний «хорватський Гаттузо» перейшов у київське «Динамо» 25 травня 2008 року із загребського «Динамо», у складі якого тричі ставав чемпіоном хорватської ліги та двічі завойовував Кубок Хорватії.
Лютий та безстрашний опорник вже з першого сезону став улюбленцем вболівальників. Вуко був класичним руйнівником, володів майстерним підкатом та вмів нав’язати жорстку силову боротьбу у повітрі. Чудово діяв як в обороні, так і в атаці. Ще він часто опинявся в потрібному місці під час відскоків та на добиванні, а його ефектні голи часто ставали вирішальними.
Найбільш пам'ятний гол Вуко забив у першому домашньому матчі 1/8 фіналу Кубка УЄФА у ворота харківського «Металіста».
У складі «Динамо» трофеїв здобув небагато – лише одне чемпіонство у 2009-му та Кубок України у 2014-му. Якраз після приходу Сергія Реброва хорват втратив місце у стартовому складі, програвши конкуренцію Велозу та Рибалці. Після двох оренд у московському «спартаку» та рідному загребському «Динамо» у 2015 році підписав контракт з віденською «Аустрією», за яку провів два сезони, після чого завершив кар'єру у 34 роки.
З 2007 по 2014 роки виступав за національну збірну Хорватії (55 матчів, 4 голи), у складі якої був учасником чемпіонату Європи 2008 та 2012 років і чемпіонату світу 2014 року.
Огнєн неодноразово наголошував, що вважає Україну своєю другою домівкою, тому у 2017 році все ж повернувся у «Динамо», але вже на посаду менеджера з пошуку футболістів по Балканському регіону, Центральній та Східній Європі. А у 2020 році у ролі асистента головного тренера увійшов до тренерського штабу Мірчі Луческу.
Ну і як же не згадати про його легендарний патріотичний вислів у бік «Динамо» та всієї України. Після перемоги збірної Хорватії над збірною рф у 1/4 фіналу чемпіонату світу Домагой Віда та Огнєн Вукоєвич відсвяткували перемогу, записавши відеозвернення зі словами «Слава Україні!», а сам Огнєн додав: «Це перемога за «Динамо» і за Україну. Хорватія, вперед!». Очікувано, що на болотах ці слова сприйняли негативно. В підсумку Вукоєвича було виключено зі складу хорватської делегації на чемпіонаті світу, та ще й оштрафували його за неспортивну поведінку.
Також згадаємо ще кількох гравців, які так і не зуміли закріпитися в «Динамо».
Зоран Кулич (2001, не грав)
26-річний сербський півзахисник переїхав до Києва разом з Гавранчичем у 2001 році.
На відміну від свого співвітчизника, заграти за основу киян у нього не вийшло, але іноді потрапляв до заявки. Грав за «Динамо-2», з яким став чемпіоном Першої ліги, та «Динамо-3». Через рік повернувся до Сербії, де кілька років пограв за місцеві «Младость», «Смередево» та «Будучность».
Ігор Петкович (2001-2009, 2 матчі)
Перспективний сербський правий захисник підписав 5-річний контракт з «Динамо» у 2001 році.
Гравець провів у структурі «Динамо» 8 років, граючи переважно в Першій лізі за «Динамо-2» (64 матчі) та на правах оренди за «Ворсклу», «Зорю», «Чукарічки» та «Металург Лієпая». Ігор не зумів проявити себе в основній команді «Динамо», програвши конкуренцію своїм одноклубникам Пєєву, Гусєву, Марковичу та іншим. Після «Динамо», вже у 26-річному віці, повернувся у Сербію, де грав за «Срем». Потім пограв за ряд клубів в узбецькій Суперлізі.
Периця Огнєнович (2002/03, 4 матчі, 1 гол)
Сербський нападник перейшов у «Динамо» в 2003 році, щоб реанімувати кар’єру після невдалого періоду в мадридському «Реалі».
На батьківщині Периця мав статус зірки. З 1994 по 1998 роки запалював у складі «Црвена Звезда», з якою вигравав чемпіонат та ставав триразовим володарем Кубка Югославії. Після чого перейшов у «Реал», в якому провів два роки та зіграв всього лише 22 матчі у всіх турнірах, забив 1 гол та віддав 3 результативні передачі. За «вершкових» зіграв небагато, але встиг стати чемпіоном Іспанії та переможцем Ліги Чемпіонів у 2000 році. Після «Реалу» не зміг заграти ні у німецькому «Кайзерслаутерні», ні у китайському «Далянь». У «Динамо» також не вийшло – у сезоні 2002/03 провів лише 4 матчі у всіх турнірах, забив в Кубку України «Явору», натомість отримав чемпіонську медаль. Після «Динамо» грав у французькому «Анже», малайзійському «Селангор», потім транзитом через Грецію відправився у Словаччину, де два сезони був основним у «Ягодині».
З 1995 по 1998 роки був гравцем національної збірної Югославії, у складі якої провів 8 матчів.
Атанас Чіпілов (2004-2011, не грав)
Вихованець болгарського «Левські» поповнив склад «Динамо» у 2004 році.
Грав переважно на позиції правого вінгера. Був на контракті у київському клубі 7 років, не провівши жодного матчу за основу. Зате був корисним у «Динамо-2», за який зіграв 55 матчів та забив 7 голів, після чого почав скитатися по орендах на батьківщині аж до завершення контракту з «Динамо». Перспективний вінгер так і залишився у Болгарії, де за 12 років змінив 9 команд. Найбільш яскравими були відрізки у болгарських «Монтана» (70 матчів, 9 голів, 6 асистів), «Бансько» (60/25/3), «Арда» (27/14/?).
Грав за молодіжні збірні Болгарії U-17 та U-19.
Денис Главіна (2004-2008, не грав)
18-річний талановитий хорватський універсал (міг зіграти як у захисті, так і у півзахисті) перейшов в «Динамо» у 2004 році.
Увірватися в основну обойму не зумів, але встиг пограти за «Динамо-2» та на правах оренди за «Ворсклу» і «Дніпро». Особливо проявив себе у складі полтавської команди, якій присвятив чотири роки своєї кар’єри та став володарем Кубка України 2009 року. Це був найкращий період його кар’єри. Всього за «Ворсклу» зіграв 105 матчів, забив 15 голів, віддав 14 асистів. Після «Ворскли» змінив низку клубів у Хорватії, Казахстані, Польщі та Словенії, але зумів заграти лише за хорватський «Спліт», де за три роки провів 78 матчів.
Грав за молодіжні збірні Хорватії різних вікових категорій. За національну збірну не грав.
Крістіан Ірімія (2005-2007, 5 матчів)
Вихованець румунського «Спортула» підписав контракт з «Динамо» у 2004 році.
Грав на позиції правого захисника. До цього був гравцем ротації у бухарестських «Динамо» та «Рапіді». В основі закріпитися також не зумів, програвши конкуренцію Марковичу та Гусєву, але свої 5 матчів зіграв і навіть став володарем Кубка України 2006 року. У січні 2007-го повернувся у рідний «Спортул», де провів 6 сезонів, після чого грав за низку маловідомих румунських клубів.
Був гравцем збірної Румунії U-21.
Томіслав Бушич (2007, не грав)
«Динамо» орендувало хорвата у 2007 році.
Переходив у статусі бомбардира, основного нападника «Хайдука» та чемпіона Хорватії у складі сплітського клубу. В «Динамо» не заграв, тому через півроку повернувся в «Хайдук». Далі пограв трохи за ізраїльський «Маккабі Петах-Тіква» та за другорядні клуби Хорватії, Азербайджану, Косово, Малайзії. Більш-менш непоганий відрізок мав в албанських «Фламуртарі» та «Вланзії», за які чимало забивав.
Виступав за молодіжні збірні Хорватії різних вікових категорій, за які сумарно забив 31 гол у 60 матчах. За національну збірну не грав.
