Цього разу згадаємо футболістів, які поповнювали склад «біло-синіх» у 2010–2025 роках.
Горан Попов (2010-2014, 56 матчів, 2 голи та 3 асисти)
Вихованець македонської «Беласиці», у складі якої починав як центральний захисник, а згодом, після переїзду у Грецію, перекваліфікувався у лівого захисника. У Греції грав за «АЕК», у складі якого не зміг закріпитися, пізніше за «Егалео» та «Левадіакос», де вже був основним. Ненадовго затримався у сербській «Црвені Звезді» та польській «Одрі». По-справжньому заграв в Ередивізі за «Геренвен», з яким у 2009 році вийшов у єврокубки та став тріумфатором Кубка Нідерландів того ж року. Всього за два роки перебування у Нідерландах зіграв 72 матчі, забив 5 голів, віддав 2 результативні передачі.
У червні 2010-го поповнив ряди київського «Динамо» та доволі швидко став основним лівим захисником команди на два сезони. То був час, коли скаути могли знаходити універсальних захисників. Горан не є винятком — за необхідності міг закрити позицію в центрі захисту або зіграти вище по флангу. Горан часто підключався до атак, володів непоганим пасом, віддавав точні навісні передачі, а завдяки значним габаритам активно вів силову боротьбу та вигравав дуелі у повітрі. Єдиний свій трофей у футболці «Динамо» Горан здобув перед початком сезону 2011/12, коли кияни у матчі за Суперкубок України переграли донецький «Шахтар» (3:1).
У 2012 році гравець отримав травму, тому кияни орендували нігерійця Тає Тайво. Після відновлення Горан відправився в оренду в англійський «Вест Бромвіч Альбіон», де був гравцем ротації. За два роки в АПЛ зіграв лише 18 матчів. Коли повернувся в Україну, то виявився зайвим у команді, тому у статусі вільного агента покинув київський клуб. Реанімувати кар'єру зміг на батьківщині, де Попов став зіркою чемпіонату у складі «Вардара». За 5 років у Скоп'є став триразовим чемпіоном Македонії та загалом провів 66 матчів у всіх турнірах. Завершив кар'єру у віці 35 років.
З 2004 по 2014 роки захищав кольори національної збірної Македонії — 47 матчів і 2 голи.
Ніко Кранчар (2012-2015, 22 матчі, 4 голи та 2 асисти)
Атакувальний півзахисник розпочав професійну кар'єру у рідній Хорватії, де запалював у складі загребського «Динамо». Вже тоді, будучи зовсім юним, вирізнявся високим рівнем індивідуальної техніки та культурою пасу, а вболівальники його називали новим «Зіданом». У 18-річному віці швидко став основним у загребському клубі. Будучи наймолодшим капітаном в історії клубу, виграв чемпіонат і був визнаний найкращим футболістом хорватської ліги сезону 2002/03. Загалом провів 85 матчів у складі загребського «Динамо» та забив 19 голів. Наступним його клубом був запеклий ворог динамівців – сплітський «Хайдук», з яким знову став чемпіоном Хорватії, після чого ним зацікавились скаути англійського «Портсмута», куди згодом Ніко і перейшов за 5 мільйонів євро.
У новій команді, під керівництвом Гаррі Реднаппа, хорват продовжував феєрити разом із зірковими партнерами — Девідом Джеймсом, Солом Кемпбеллом, Саллі Мунтарі, Нванкво Кану, Лассаною Діаррою та іншими. Швидко завоював місце у стартовому складі команди, неодноразово був визнаний футболістом місяця, а у 2008 році допоміг команді здобути Кубок Англії, мінімально здолавши у фіналі «Кардіфф» (1:0). До речі, саме Кранчар став першим хорватом в історії, який виграв англійський трофей. Всього зіграв за «Помпі» 100 матчів у всіх турнірах (12+12).
У 2009 році слідом за головним тренером Гаррі Реднаппом хорват відправився до Лондона, де продовжив кар'єру у складі «Тоттенгем Хотспур». У новій команді Ніко почав непогано — у сезоні 2009/10 був основним в команді, допоміг «шпорам» посісти 4 місце в АПЛ та завоювати путівку в Лігу Чемпіонів. Після чого його почали мучити травми, і доволі швидко перетворився на гравця ротації.
У червні 2012 року Ніко Кранчар за 7 мільйонів євро перейшов у київське «Динамо». Кранчар — перший футболіст, який переходив у «Динамо» з АПЛ (був ще Тудор Белуце з «Брайтона»), а разом з португальцем Велозу та нігерійцем Тайво стали першими зірковими легіонерами з «іменем».
Після непоганого початку сезону 2012/13 гравець чимало часу почав проводити у лазареті, заліковуючи травму коліна, яку отримав ще виступаючи за «Тоттенгем». Після відновлення він так і не зумів повернути місце у складі, програвши конкуренцію одноклубникам за амплуа. Згодом на його місце придбали Адміра Мехмеді, тому хорват відправився на правах оренди в англійський «Квінз Парк Рейнджерс», де знову став основним під керівництвом Гаррі Реднаппа — за два сезони провів 55 матчів, забив 4 голи та віддав 4 асисти. У 2016 році гравець остаточно покинув Україну та поїхав догравати спочатку в «Нью-Йорк Космос», пізніше у «Рейнджерс», який тоді виступав у шотландському Чемпіоншипі. Завершив кар'єру у 34 роки.
З 2004 по 2013 роки грав за національну збірну Хорватії, за яку провів 81 матч і забив 15 голів. Був учасником чемпіонату світу 2006 року та чемпіонатів Європи 2008 і 2012 років.
Домагой Віда (2013-2017, 160 матчів, 13 голів та 13 асистів)
Розпочав професійну кар'єру у рідному «Осієку», де протягом чотирьох сезонів був основним гравцем. Там його помітили скаути леверкузенського «Баєра», куди хорват згодом перейшов, але заграти в Бундеслізі не зумів, тому швидко повернувся назад до Хорватії, де закріпився у загребському «Динамо». Разом з новим клубом Домагой здобув перші трофеї — став чемпіоном та володарем національного кубка у сезоні 2011/12 та відіграв усі матчі в єврокубках. Якраз у двох матчах проти київського «Динамо» в Лізі Чемпіонів скаути українського гранда слідкували за грою захисника, і в підсумку вже у січні 2013 року Віда переїхав до України.
Без перебільшення, Домагой став невід’ємною фігурою для київського «Динамо» та всього українського футболу. Запам'ятався нам як універсальний футболіст — міг зіграти і в центрі оборони, і на обох флангах. Гравець вирізнявся агресивним стилем відбору, непоганою швидкістю та готовністю йти в стики до кінця. Вболівальники полюбили його за бойовий дух, лідерські якості як на полі, так і в роздягальні. Незважаючи на низький, як для центрбека, зріст, хорват вигравав велику кількість повітряних дуелей, до того ж мав здатність забивати важливі м’ячі головою під час стандартів, особливо полюбляв це робити у ворота заклятого суперника, в матчах проти якого Віда завжди викладався на повну.
Але найважливіший гол у біло-синій футболці захисник забив у ворота «Дніпра» в домашньому матчі чемпіонату України сезону 2014/15. Саме цей гол став єдиним у матчі, завдяки якому кияни достроково стали чемпіонами.
Загалом провів за «Динамо» 160 матчів у всіх турнірах, став дворазовим чемпіоном та володарем Кубка України. Разом з командою дійшов до 1/4 фіналу Ліги Європи у сезоні 2014/15 та вперше з часів Валерія Лобановського до 1/8 фіналу Ліги Чемпіонів у сезоні 2015/16.
У 2017 році покинув «Динамо» та перейшов у турецький «Бешикташ», якому присвятив 5 років кар'єри. Навіть після переходу в «Бешикташ» Віда продовжував підтримувати Україну — під час чемпіонату світу 2018 року разом з Вукоєвичем записав відео зі словами «Слава Україні!», що викликало величезний резонанс.
У Туреччині Домагой швидко адаптувався, де також став улюбленцем вболівальників. Всього провів 165 матчів за стамбульський клуб, забив 16 голів, а у 2021 році завоював «требл». Зараз виступає за грецький «АЕК», з яким також встиг стати чемпіоном та володарем Кубка Греції у 2023 році.
З 2010 по 2024 роки був гравцем збірної Хорватії (105 матчів, 4 голи), у складі якої став срібним та бронзовим призером чемпіонатів світу 2018 та 2022 років відповідно, а також фіналістом Ліги Націй УЄФА у 2023-му.
Радосав Петрович (2015/16, 12 матчів та 1 гол)
Більшість вже й забули про сербського універсала оборонного плану, який був резервістом у чемпіонській команді Сергія Реброва. До переходу в «Динамо» гравець три сезони був основним у «Партизані», з яким здобув три чемпіонства та двічі завойовував національний кубок. Потім рік провів в англійському «Блекберн Роверс», але заграти в Чемпіоншипі так і не зміг. Але знайшов своє місце у Туреччині, де одразу став основним у місцевому «Генчлербірлігі», у складі якого за три роки відіграв 84 матчі (10+6).
Петрович перейшов до «Динамо» у статусі вільного агента перед початком сезону 2015/16, у період великої конкуренції в центрі поля. Серб прогнозовано програв місце у старті Рибалці та Велозу, тому в УПЛ здебільшого виходив на заключні хвилини або у матчах Кубка України. Нічого поганого про гру Петровича сказати не можу — коли він грав, то сумлінно виконував свою роботу, відпрацьовував надійно у захисті та непогано грав у відборі в центрі поля. У футболці «Динамо» Радосав став чемпіоном України сезону 2015/16.
Попри статус гравця ротації, клуб зумів вигідно продати опорного півзахисника в лісабонський «Спортинг», де він також виконував роль запасного. За два роки в Лісабоні зіграв 39 матчів та став володарем Кубка Португалії у 2019 році. Потім відправився до Іспанії, де грав у Сегунді за «Альмерію» та «Сарагосу». Згодом на півроку перейшов до казахстанського «Ордабаси», а останнім його клубом був кіпрський «АПОЕЛ». Наразі 36-річний Радосав перебуває без клубу.
З 2009 по 2015 роки зіграв 44 матчі за збірну Сербії. Був учасником мундіалю в ПАР 2010 року.
Александар Пантіч (2017-2019, 20 матчів, 1 асист)
Найгірший центрбек в історії київського клубу. Досі важко зрозуміти, чим серб так зацікавив керівництво «Вільярреала», та що у ньому побачили скаути «Динамо», адже він був слабким абсолютно у всьому…
Першим професійним клубом захисника був белградський «Рад», після чого на один рік його підписала «Црвена Звезда». Ну а далі, несподівано для самого себе, Александар поповнив склад «жовтої субмарини», за яку зіграв 13 неповних матчів у своєму першому сезоні, після чого почав скитатися по орендах — в «Кордову», «Ейбар» та «Алавес».
Взимку 2017 року у статусі вільного агента перейшов в київське «Динамо». Це був вимушений трансфер, адже тоді в команді був дефіцит центральних захисників через епідемію травм. Сербський захисник не мав тієї фізичної антропометрії та агресивності, якими володів той же Кадар, тому програвав велику кількість стикових дуелей форвардам УПЛ, які його дуже легко відтісняли корпусом та обігрували. А його невпевненість створювала суцільний хаос у штрафному майданчику, до того ж в деяких ситуаціях діяв геть необдумано — гра руками, грубі підкати, які призводили до небезпечних штрафних та гірчичників.
На щастя, гравець надовго в Україні не затримався — після річної оренди в «Кадісі» вільним агентом відправився на Кіпр, де грав за «Доксу» та «АЕЛ», у складі яких також не зміг закріпитися. Намагався реанімувати кар'єру у польському «Заглембе», іспанському «Луго» та індійському «Іст Бенгал» — безрезультатно. Зараз Пантічу 33 і вже півтора роки перебуває без клубу.
До лав національної збірної Сербії не викликався.
Йосип Піварич (2017-2020, 47 матчів та 5 асистів)
Вихованець загребського «Динамо», але заграв у складі хорватського гранда не одразу. Починав професійну кар'єру на правах довгострокової оренди у «Локомотиві» з того ж Загреба, де став основним лівим захисником команди. Після повернення у «Динамо» провів найкращі 5 років своєї кар'єри — став п'ятиразовим чемпіоном та триразовим володарем Кубка Хорватії, регулярно грав у єврокубках та викликався до національної збірної.
У 2017 році за 2 мільйони євро перейшов до київського «Динамо», яке тоді активно шукало гравця на проблемну позицію лівого захисника. За три роки в Україні Йосип залишив двояке враження. По грі чимось нагадував серба Мар'яна Марковича (грав у «Динамо» з 2005 по 2007 роки) — був активним у грі в атаці, але демонстрував середній рівень у захисті. На повну розкритися у «Динамо» йому завадили постійні травми. Найважчу травму він отримав на зимових зборах 2019 року (розрив передніх хрестоподібних зв'язок), яка вибила його з гри майже на рік. Після відновлення йому було важко повернути колишню швидкість та витривалість, а на його позиції вже закріпився молодий Віталій Миколенко.
Найкращий його період у «Динамо» — сезон 2017/18, коли хорват був стабільним гравцем основи. Чемпіоном України Йосип не став, але здобув з командою два Суперкубка та один Кубок України. У 2020 році у статусі вільного агента повернувся на батьківщину, де підписав контракт з «Локомотивою», у складі якої починав свій кар'єрний шлях. У новій-старій команді також неодноразово проводив час у лазареті, тому у 2023 році вирішив завершити футбольну кар'єру.
З 2013 по 2018 роки був гравцем національної збірної Хорватії (26 матчів), з якою став срібним призером чемпіонату світу 2018 року разом з Домагоєм Відою.
Беньямін Вербич (2018-2022, 121 матч, 37 голів та 12 асистів)
Поки останній балканський легіонер «Динамо», який демонстрував дійсно високий рівень.
Починав професійну кар'єру словенський вінгер у «Цельє», у складі якого став лідером команди та зіркою національного чемпіонату. Загалом за 4 роки у «Цельє» провів 126 матчів (36+23) у всіх турнірах, після чого перейшов до датського «Копенгагена», де також став лідером та улюбленцем фанів. Протягом 2,5 років словенець був основним лівим вінгером команди, двічі ставав чемпіоном та володарем Кубка Данії, регулярно грав у єврокубках та став гравцем збірної Словенії на постійній основі.
У січні 2018-го керівництво «Динамо» підписало Вербіча за 4 мільйони євро. Трансфер Беньяміна є найкращим за останні 7-8 (!) років за співвідношенням ціна-якість, ну і поки востаннє, коли скаути могли похизуватися гідною пошуковою роботою — знайшли бажаного гравця атакувального плану, який вирізнявся високою технікою, дриблінгом та вмінням реалізовувати моменти.
Починав у «Динамо» як лівий вінгер, згодом вимушено перекваліфікувався у центрфорварда через нестачу кадрів, а на лівому фланзі його успішно заміняв Карлос Де Пена. З часом виявилося, що у ролі форварда словенець виглядає набагато краще за своїх одноклубників Бєсєдіна, Русина, Соля та інших. На новій для себе позиції Вербич виконував ще більше чорнової роботи — відбирав, перехоплював, з легкістю обігрував захисників, в один дотик замикав передачі із флангів.
За 4,5 роки в «Динамо» запам'ятався яскравою грою та високою результативністю. У 2021 році став чемпіоном України, також завойовував Кубок України у 2020-му та тричі Суперкубок (2018, 2019, 2020). Останні роки перебування у Києві футболіста переслідували травми, які не дозволяли йому постійно перебувати в оптимальних кондиціях. А влітку 2022-го Беньямін покинув «Динамо». Сам гравець зазначав, що саме повномасштабне вторгнення рф стало головною причиною змінити клуб. Але після відходу словенець не забуває про Україну — підтримує зв'язок з командою та допомагає ЗСУ.
У 2022 році, після піврічного перебування у польській «Легії», гравець перейшов у грецький «Панатінаїкос», де вже не вражав високою результативністю, але був важливим гравцем команди. За три роки провів 58 матчів (7+2) у всіх турнірах та став володарем Кубка Греції у 2024 році. Зараз виступає у складі «Левадіакоса».
З 2015 року захищає кольори національної збірної Словенії, за яку вже зіграв 64 матчі та забив 7 голів.
Також у структурі «Динамо» був чорногорець Янко Симович, який поповнив склад киян у 2012 році. Мав статус одного з найкращих центрбеків чемпіонату Чорногорії у складі «Могрена». За основу «Динамо» не грав, виступав лише за дубль та на правах оренди за київський «Арсенал» (2 матчі). У 2014 році повернувся на батьківщину, де змінив ряд клубів.
У 2020 році був орендований у англійського «Брайтона» румунський опорник Тудор Белуце. Цим гравцем був особисто зацікавлений головний тренер Мірча Луческу. До цього був постійним гравцем основи «Віторула», з яким румун виграв всі можливі національні трофеї. Потім переїхав до Англії, де грав за «Брайтон» U-23. Згодом Луческу вирішив перевірити свого співвітчизника у складі «біло-синіх», але гравець з'явився на полі лише тричі у всіх турнірах (зате має медаль чемпіона України). Зараз Тудор виступає у складі румунського «Фарула», де за три роки став лідером команди та провів 114 матчів (10+8) у всіх турнірах.
Зараз на контракті в «Динамо» перебувають македонський опорник Решат Рамадані та румунський нападник Владіслав Бленуце.
Стосовно македонця було одразу зрозуміло, що конкурувати з Сидорчуком та Бражком він не в змозі, тому його швидко відправили у рідну «Шкендію», де на правах оренди грає донині. У майбутньому навряд чи гравець повернеться до Києва.
А перехід Бленуце влітку 2025-го став найскандальнішим у новітній історії клубу. Буквально в перший же день після підписання контракту вболівальники та журналісти дослідили його соцмережі, де було виявлено серію пропагандистського контенту з боліт, що викликало обурення серед фанів не лише «Динамо». Сам гравець одразу записав відеозвернення з вибаченням, перерахував частину коштів на потреби ЗСУ, але незважаючи на це, для більшості він назавжди залишиться «зашквареним легіонером». Чимало є питань і до його гри. Зараз нападник грає мало, за півроку забив один гол, і схоже, що до кінця сезону так і досидить у команді маючи статус третього форварда.
