Давайте будемо відвертими: сьогодні, 26 березня 2026 року, у день, коли збірна України зіграє матч півфінальної стадії європейського плей-оф кваліфікації на чемпіонат світу-2026 проти Швеції, абсолютно будь-якому вболівальнику «синьо-жовтих» нецікаві численні проблеми наших північних суперників. Сьогодні наші погляди виключно спрямовані на збірну України, яка проведе найважливіший (будемо сподіватися, що один із двох найважливіших) поєдинків у момент історії, коли нею керує Сергій Ребров.
51-річний Ребров очолив збірну України на початку червня 2023 року, й зараз для нього, як і для його підопічних, настає момент істини. Гра проти Швеції, так само як і потенційне суперництво у фіналі плей-оф із переможцем пари Польща – Албанія, остаточно покаже рівень тренерської кваліфікації наставника «синьо-жовтих», і або піднесе його до статусу героя національного футболу, або… Або про період, коли збірною України керував Сергій Ребров через декілька років кожен з нас просто не побажає навіть згадувати.
Але сьогодні згадувати якраз варто, а часом не просто згадувати, а й нагадувати. Тож із чим же Сергій Ребров приходив на посаду головного тренера збірної України?
Влітку 2023-го наставник залишив еміратський «Аль-Айн», з яким у нього закінчився контракт, й очолив національну команду України, яка на той момент вже встигла стартувати у кваліфікації на Євро-2024, провівши один матч проти збірної Англії (0:2) під керівництвом Руслана Ротаня. У відборі на континентальну першість «синьо-жовті» потрапили до відверто дуже складної групи. Окрім згаданих англійців, нашими суперниками також були маститі та титуловані італійці, а також кусючі північномакедонці та збірна Мальти, яка стала постачальником очок для геть усіх.
У підсумку команді Реброва вдалося дійти до фінішу кваліфікаційного турніру у групі С із рівною кількістю очок з Італією (по 14), пропустивши вперед Англію (20). На жаль, представники Апеннінського півострова зайняли другий рядок за додатковими показниками (набрали більше очок у очних матчах), через що Україна не зуміла вирішити першочергове своє завдання – пробитися на Євро-2024 через відповідну кваліфікацію.
Цікаво, що на першій своїй прес-конференції після призначення головним тренером збірної України Сергій Ребров досить спритно уникнув питання, що стосується цілей та завдань, які ставить перед ним роботодавець – Українська асоціація футболу. Тоді наставник уклався в одне речення, відповівши з одного боку максимально розмито, але з іншого… Якщо підходити до тих слів Реброва із підвищеним ступенем буквоїдства, то виходить, що питати із «синьо-жовтих» під керівництвом їхнього наставника потрібно по повній програмі.
«Завдання такі ж, як і були перед усіма тренерами збірної України – максимальні», – сказав Ребров влітку 2023-го.
Якщо оцінювати роботу Реброва максимально критично, то Сергію не вдалося впоратися із першим же серйозним завданням на посаді тренера збірної – кваліфікацію на Євро-2024 «синьо-жовті» через відповідний відбірковий турнір так і не пройшли. На щастя, на виручку прийшли матчі плей-оф, які є ледве не улюбленою розвагою наших футболістів, незважаючи на покоління та склади національної команди. Україна завдяки вдалим розкладам із Ліги націй зуміла отримати шанс поїхати на континентальну першість, але для цього нашим потрібно було пройти у стикових матчах спочатку Боснію і Герцеговину, а потім – переможця пари Ізраїль – Ісландія.
І ось тут уже Сергій Ребров та його підопічні впоралися зі своїм завданням блискуче. Спершу «синьо-жовті» обіграли балканців (2:1), а потім у фіналі плей-оф виявилися сильнішими за збірну Ісландії (2:1). І нехай обидві ці ігри були, відверто кажучи, валідольними, а завдання «синьо-жовті» вирішували буквально у фінальні хвилини, ніхто аж надто суворо команду Реброва тоді не судив. Навпаки, багато хто відзначав елемент фарту та характеру збірної, який проявлявся у найкритичніший момент, коли відступати вже було просто нікуди.
Але на самому Євро-2024 збірна України зіграла так, що краще про це просто не згадувати. Ганебні 0:3 від Румунії ще довго будуть з'являтися у кошмарних снах, як Сергію Реброву, так і більшості вболівальників збірної України. А далі, незважаючи на перемогу над Словаччиною (2:1), «синьо-жовті» так і не змогли здобути перемогу у фактично лобовому протистоянні із Бельгією (0:0) у фінальному турі групової стадії.
Фактично, якщо брати до уваги результати, яких досягала команда Реброва у критичні для себе моменти, то рахунок став рівним – 1:1. На вихід у фінальну частину Євро-2024 та успішні дуелі із боснійцями та ісландцями була відповідь у вигляді невдачі у вирішальній зустрічі групової стадії континентальної першості проти бельгійців. Вже тоді у ЗМІ та у вболівальницькому середовищі з'явилися голоси, які вимагали завершити співпрацю між УАФ та Сергієм Ребровим. І, давайте визнавати очевидне, така думка мала право на існування, адже особливого стилю та гри національна команда України під керівництвом Реброва практично не демонструвала.
З іншого боку, а невже ми реально чекали якогось стилю від цієї команди, якщо на все тій таки прем'єрній прес-конференції після призначення головним тренером збірної Сергій Ребров, відповідаючи на запитання, чи намагатиметься його команда наслідувати напрямок гри, заданий раніше штабом Андрія Шевченка, заявив буквально наступне: «Можливо. Але важливе питання, коли це [зародження концепції гри за Андрія Шевченка як головного тренера збірної] трапилося? Після двох років роботи, коли Андрія Шевченка усі журналісти майже вбивали за його стиль гри. А за два роки він вийшов на чемпіонат Європи. Пам'ятаю цей матч проти Мальти, що після нього робили із Шевченком. Тому я не вважаю, що стиль дуже важливий. Вважаю, що збірна України має бути агресивнішою порівняно із останнім матчем проти Англії. А стиль ви побачите».
Що ми побачили з того часу? Щось, що можна називати не інакше, як «гойдалками». Збірна України за керівництва Сергія Реброва точно не відрізнялася стабільністю результатів та якості гри. Слідом за чудовим у всіх відношеннях матчем, коли хвалити хотілося буквально кожного, хто виходив на поле й вибудовував плани на гру, сидячи у тренерському кріслі, йшли абсолютно безликі, якщо не катастрофічні матчі, після яких питання про відставку Реброва починали піднімати все голосніше та голосніше.
Яскравим підтвердженням цього стали два поєдинки збірної України проти Бельгії у плей-оф Ліги націй-2024/25. У цьому турнірі «синьо-жовті» фінішували другими у групі В1, пропустивши вперед Чехію, завдяки чому отримали можливість зіграти із однією з команд, яка посіла третє місце в елітарній лізі А. Волею жереба нашим суперником стала збірна Бельгії, яку в першому матчі «синьо-жовті» буквально не помітили – 3:1. Але потім… У поєдинку-відповіді українська команда розсипалася на останніх хвилинах, пропустивши тричі у відрізку із 70-тої по 86-ту. Поразка 0:3 підвела жирну риску під виступом «синьо-жовтих» у черговому розіграші Ліги націй, вписавши його в нашу історію як очевидно невдалий.
І ось Сергій Ребров та його команда підійшли до головної події усього циклу, на який тренерський штаб із самого початку отримував контракт – відбору на ЧС-2026, фінальна частина якого пройде у США, Канаді та Мексиці. Тут нашим футболістам дісталася група із Францією, Ісландією та Азербайджаном, але стартували вони знову у стилі «гойдалок», а то й зовсім «американських гірок». Після досить очікуваної поразки від французів (0:2) була сенсаційна втрата очок в Азербайджані (1:1), після чого навіть доля другого місця, що дає право на стикові матчі, для «синьо-жовтих» зависла у повітрі.
На щастя, команда Реброва знову зуміла «відіграти борг у її величності Фортуни». Двох перемог над Ісландією (5:3 та 2:0), а також реваншу проти азербайджанців (2:1) нашій збірній вистачило, аби опинитися на другому рядку, навіть незважаючи на погром у гостьовій дуелі із Францією (0:4). І знову можна констатувати одне: «синьо-жовті» за Реброва не показували стабільності ані в аспекті результатів, ані з точки зору стилістики футболу, а сам тренер за весь час від початку своєї каденції ніяк не міг обрати «робочу схему», використовуючи то класичні 4-4-2, то універсальні 4-2-3-1, то атакувальні 4-3-3, то вкрай обережні та прагматичні 5-3-2 зі спробою конвертації у 3-5-2.
У будь-якому випадку, Реброву й зараз вдалося досягти об'єктивного максимуму у відбірковій групі, адже обійти Францію та посісти перше місце «синьо-жовті» могли, мабуть, лишень у найсміливіших мріях своїх фанатів, але ніяк інакше.
І ось саме зараз, у березні 2026-го, Ребров підійшов до горезвісного моменту істини, який дасть зрозуміти, чи не дарма влітку 2023-го його так кликали та чекали у коучі для збірної України. В матчі зі Швецією наша команда та її головний тренер зобов'язані грати виключно за принципом «або пан, або пропав». Третього для «синьо-жовтих» не дано. І жодних виправдань потенційному провалу бути не може, навіть з огляду на непросту кадрову ситуацію у збірній на даний момент (про те, що шведи також стикаються із серйозними труднощами, ми згадували ще на самому початку цього матеріалу).
Повертаючись до слів Реброва, які він казав на початку своєї роботи зі збірною, Андрію Шевченку свого часу знадобилося два роки на побудову команди, яка потім вийшла на свій пік та порадувала вболівальників виходом до чвертьфіналу Євро-2020, фінальна частина якого відбулася влітку 2021 року через пандемію коронавірусу.
Ребров на своїй посаді вже майже три роки, а тому, проводячи аналогію, для нього також настає час продемонструвати головний підсумок своєї роботи – видати той самий максимум у результатах, про який тренер згадував із самого початку, намагаючись уникнути прямої відповіді при визначенні цілей і завдань. Вихід на Євро-2024 вже забутий, тим паче, що там наша команда так і не виблиснула, а тому головною вершиною Реброва має стати саме вихід у фінальну частину ЧС-2026. Якщо це вдасться, то це буде лишень другим випадком в історії, коли «синьо-жовті» зіграють на мундіалі, і першим – коли наша команда кваліфікувалася туди через стикові матчі (у 2006-му Олег Блохін, нагадаємо, вивів Україну на чемпіонат світу із першого місця у групі, як і обіцяв!).
І, давайте говорити чесно, не так важливо, як наші зіграють у США, Канаді та Мексиці. Набагато важливіше, щоб Україна просто опинилася на такому святі футбольного життя, як чемпіонат світу. Особливо у момент, коли країна бореться за своє існування із російськими окупантами.
Як не крути, а Сергій Ребров опинився біля керма збірної України в історичний момент. І багато в чому від нього залежить, яким шрифтом (гордовитими великими літерами, або ж дрібними сором'язливими літерками, як в умовах банківських кредитів) буде вписано нинішній період у хроніку «синьо-жовтих». Скажете, що звучить аж надто пафосно? Вибачте, але інакше й бути не може, якщо ми реально говоримо про максимальні завдання, які ставилися перед усіма іншими наставниками нашої збірної. Адже через десятиліття для нащадків не матиме ролі, чи міг зіграти у матчі проти Швеції Зінченко, Мудрик чи Довбик, їх насамперед цікавитиме результат. І цей же результат незабаром підведе підсумки трирічного контракту Сергія Реброва з Українською асоціацією футболу. Як думаєте, куди «американські гірки» винесуть нашу збірну цього разу?..
Автор: Олексій Сливченко
