Причин цій невдачі, не сумніваюсь, наші експерти назвуть масу. Неоптимальний склад, війна, через яку неможливо грати вдома, довгі важкі переїзди гравців національного чемпіонату, падіння рівня УПЛ.
Все це справедливо, однак не є головним. Тільки на зовнішні фактори неможливо списати те, що збірна не провела жодного якісного цілісного матчу за останні три роки. Тобто, за час керівництва нею Сергія Реброва.
Нинішній керманич приходив у команду ледь не як месія. Заради того, щоб дочекатись закінчення контракту Реброва з еміратським Аль-Айном, на один матч кваліфікації Євро проти Англії призначили виконуючим обов'язки тренера головної збірної Руслана Ротаня, коуча «молодіжки». Такого в історії національної команди не було ніколи.
Певні здобутки Ребров мав, однак, по-перше, не видатні, по-друге, вони стосувалися виключно клубного футболу. Так, було чемпіонство з Динамо в часи царювання Шахтаря, вихід у груповий етап Ліги чемпіонів з угорським Ференцварошем (і шість поразок там, дві з яких – від того-таки Динамо).
Але чим гірші досягнення, наприклад, Юрія Вернидуба? Він стабільно роками утримував третє місце з далеко не найгрошовитішою Зорею в УПЛ, вивів молдовський Шериф в ЛЧ, де не просто не провалився, а переміг Реал на «Сантьяго Бернабеу» та розібрався з Шахтарем, залишивши «гірників» на останньому місці в групі. Сам же Шериф із непростого квартету з третьої позиції пробився в Лігу Європи.
Чомусь нікому не спадало на думку зліпити месію з Вернидуба.
Ну добре, призначили Реброва. Все-таки варіант нібито не найгірший. На перший погляд.
А другим поглядом на Реброва та його команду довелося подивитися у стартовому для нього матчі. Дуже посередня збірна Північної Македонії «возила» нашу команду весь перший тайм, забивши два м'ячі без відповіді. І без шансів на цю відповідь, якщо відверто.
Зізнаюся, після цього жахіття написав колегам у чат, що Реброва варто вигнати з команди за один цей тайм біля її керма.
Той матч виграти таки вдалося, але важко знайти в цьому заслугу тренера. Ситуація кардинально змінилася після звичайної подачі з кутового, яку несподівано конвертував у гол Ілля Забарний. Тільки тут команда зловила кураж, і македонці на полі перестали існувати. Це важливий момент, до нього ми ще повернемось.
Далі у відборі були суцільні муки. З Італією та Англією це можна зрозуміти: з грандами збірна України ніколи добре не грала. Але з Мальтою! Взагалі, за останні три роки в суперниках у нашої команди по два рази були згадана Мальта, Північна Македонія, Азербайджан, сила-силенна середняків європейського футболу. І жодної розгромної перемоги.
П'ять разів вигравали з перевагою у два м'ячі, однак навіть у цих зустрічах остаточно закріпити успіх вдавалося вже в кінцівці матчів, не раніше 78 хвилини. Тобто, жодної перемоги без валідолу, незалежно від рівня суперника.
Повернімося до хронології. Збірна України у відборі на Євро, зрозуміло, пропустила повз себе Англію та Італію. Тут нічого дивного немає.
Нашій національній команді за останні 20 років багато щастило. Варто лише згадати, яка кількість вдалих збігів призвела до чвертьфіналів на ЧМ-2006 та ЧЄ-2020. У відборі на Євро-2024 фарт знову проявився. Як ще охарактеризувати суперників по раунду плейоф, Боснію та Ісландію, що у відборі програли «трамвайну зупинку» збірній Люксембургу?
А як оцінити гру проти Боснії, коли за 85 хвилин українці не створили жодного напівмоменту, натомість пропустили? Боснійці, очевидні андердоги протистояння, так здивувалися, що раптом побігли забивати ще. І спіймалися на контратаці, після чого отримали й другий.
З Ісландією теж довелося відіграватися після чергового слабкого першого тайму, але там хоч друга 45-хвилинка у виконанні нашої команди була на щось схожою.
Проблем із грою збірної України не бачив хіба тільки сліпий, однак Ребров радісно казав, що завдання потрапити на Євро виконане, тож все добре.
І тут знову фарт: «група життя» із Румунією, Словаччиною та Бельгією.
Що було далі, всі пам'ятають. Чемпіонат Європи для збірної фактично завершився у першому ж матчі після ганебного розгрому від дуже посередньої Румунії. З усіма нашими зірками в основі – тобто, головна проблема нашої команди точно не зі складом.
Можна ще згадати боягузливу тактику Реброва у матчі з бельгійцями, де нам була потрібна виключно перемога. Ну, зате не програли третій на той момент у рейтингу команді світу. Що дала та безбарвна нічия, сказати важко, але керманич був нею явно задоволений.
Восени 2024-го на команду очікували чергові муки, цього разу в другому дивізіоні Лізі націй. Після двох стартових поразок від Албанії та Чехії завдяки великій кількості втрат очок конкурентів вдалося видряпатися на друге місце й зіграти з уже знайомою Бельгією за підвищення в Дивізіон А.
Черговий провалений перший тайм у номінально домашній зустрічі раптом перетворився на яскраву останню тридцятихвилинку після подарованого бельгійцями виходу сам на сам із воротарем Гуцуляку.
Але підсумкових 3:1 не вистачило для підвищення в класі, адже у матчі-відповіді Україна за рівнем гри нагадувала ту саму Мальту й могла бути задоволена рахунком 0:3, адже за грою мали пропускати значно більше.
Вболівальники від продемонстрованого командою на полі були шоковані. А Ребров заявив, що Ліга націй – то другорядний турнір, наша мета 2002, тобто, ЧС-2026.
Звісно, нічого не змінилося й у цьому відборі. Дві поразки без шансів французам, традиційна порція мук із Азербайджаном, один матч проти якого виграти так і не вдалося. Ісландію, щоправда, двічі перемогли у два м'ячі, однак за рівнем футболу цю нині слабеньку команду Україна не перегравала й усе вирішувалося в кінцівках завдяки доволі фартовим голам.
Так-сяк у плейоф пробитися вдалося, але толку з того?
У першому ж стиковому матчі збірна ганебно програла фактично своєму віддзеркаленню – команді Швеції. Шведи так само мають достатньо гравців хорошого європейського рівня, однак що з ними робили Йон Даль Томассон та Грем Поттер, який змінив його минулого жовтня, щоб у групі відбору на Євро зі Швейцарією, Словенією та Косовом набрати жалюгідні два очки, сказати важко.
Наші суперники, як і ми, зіштовхнулися до того ж із проблемою травм, і все одно українців пройшли. До числа 48 найкращих команд світу, що виступлять на мундіалі, Україна не потрапила.
Повернусь до того, з чого починав. Хто винний у деградації національної збірної? Відповідь, на мій погляд, очевидна. В першу чергу, головний тренер. Гравцям великі претензії висунути важко. Як відомо з давніх-давен, військо баранів під керівництвом лева неодмінно переможе військо левів під керівництвом барана.
Просте питання: який стиль футболу демонструвала команда під керівництвом Реброва? За Шевченка збірна грала в контроль м'яча, завдяки якому намагалася тиснути на суперника. Петраков віддавав перевагу швидкій вертикальній грі, без довгих перепасовок у середині поля. Так, в обох виходило далеко не все, однак ігровий малюнок за кожного з цих наставників був очевидним.
А що у Реброва? Хтось бачив якийсь стиль футболу?
Варто зазначити, що іноді гра у збірної прорізалася. У згаданих напівпрограних матчах із Північною Македонією, Бельгією. Однак це не йшло від тренера. Забиті доволі випадкові м'ячі в середині других таймів цих поєдинків надавали футболістам куражу й вони показували, на що реально може бути здатна ця команда. Теоретично здатна. Бо якщо тренер не знає, як поставити командну гру, сам по собі приходить кураж рідко.
Однак звідки може взятись та командна гра, коли Ребров банально не розуміє можливостей своїх гравців?
Чимало критики виливалося на Артема Довбика, нібито він у збірній не викладається на повну, тому мало забиває. Абсурд! Просто Довбика Ребров постійно використовував, як форварда-стовпа при тому, що той є класичним вістрям атак. Мічел у Жироні це розумів, от Артем і став Пічічі в Іспанії.
Якщо ж його змушувати грати далеко від воріт, постійно вимагати від нього силової боротьби, зрозуміло, що він багато не забиватиме. От Яремчук є класичним стовпом, тому й виглядав у своїй звичній роботі краще за Довбика.
Та що там Довбик! Ребров змушував навіть Ваната, єдиною чеснотою якого є швидкість на відкритому просторі, боротися з захисниками! Ну хоч не у ворота поставив – уже успіх.
А що коїлося на інших позиціях! Єдину справжню «десятку» в команді – Георгія Судакова – після дискваліфікації Мудрика Ребров постійно норовив засунути на лівий фланг атаки. Це за наявності найкращого вінгера першості Туреччини минулого року Олександра Зубкова. Так, чемпіонат не найтоповіший, але й далеко не УПЛ.
Судаков зліва розчинявся, відповідно, й фланг нормально не працював, і диспетчера грати не було кому.
Скажіть, хтось бачив у сучасному футболі, щоб м'яч доставлявся до останньої третини поля не через пас, а завдяки протягуванню його туди центральним захисником? Ілля Забарний вміє просуватися вперед з ігровим снарядом, але ж це далеко не його основна функція й не найкращий скіл. Півзахисники взагалі в команді для чого?
Це очевидні речі навіть з дивану. Якщо такого не бачить і не розуміє цілий головний тренер збірної країни, що він робить на своїй посаді?
Чи подасть у відставку Ребров після непотрапляння на ЧС, сказати складно. Він завжди казав, що тренувати збірну України – його мрія, а коли за неї платять ледь не півтори мільйони євро на рік – тим більше. Справжній фахівець і чоловік давно б написав заяву, розуміючи, що в нього не виходить якісно працювати.
Справжній чоловік і не брехав би відверто журналістам, розповідаючи, що його родина повертається до Києва, коли насправді вона залишається в Іспанії. Останнє постійно підтверджує дописами в інстаграмі дружина Реброва Анна.
Не факт, що свого експартнера по нападу у збірній та Динамо наважиться звільнити Андрій Шевченко. Голова УАФ не має репутації рішучої людини, тому не здивуюся, якщо Сергій Ребров продовжуватиме очолювати національну команду й надалі.
Тільки футбольного Майдану з гаслом: «Ребров, іди геть зі збірної!» нам зараз не вистачало. Однак, можливо, без цього реальних змін в українському футболі дочекатися не вийде. Це вже дно чи знизу ще постукають?
