— Олеже Вікторовичу, чи можна перемогу над Албанією хоч якоюсь мірою назвати реабілітацією за поразку від Швеції?
— Ні. Це звичайний контрольний матч, у якому дали всім пограти. Не в образу албанцям, але населення цієї країни менше, ніж у Києві. У них не стільки футбольних ресурсів, скільки в України, до того ж і команда в них вікова. Якщо і в цій грі ми не змогли б досягти результату, то це була б цілковита ганьба.
Повертаючись до поєдинку зі Швецією, можливо, повторюся, але збірна України просто не підготувалася, ми могли і зобов’язані були зіграти краще. Тут питання не в результаті, а в самих діях нашої команди. Ті ж шведи і поляки два матчі плей-оф провели в серйозному темпі й на високому рівні.
— Тобто Албанію перемогли, але не переконали?
— Абсолютно. Усім дали засвітитися, не більше того. За три роки під керівництвом Сергія Реброва збірна провалила три великі турніри. Єдиний момент, який згадується з позитивного боку, — це матчі плей-оф за потрапляння на Євро-2024, коли команда справді проявила характер. Ну а сам чемпіонат Європи ми прекрасно пам’ятаємо, особливо стартовий і провальний поєдинок проти Румунії, який став вирішальним.
Це і непереконлива гра в Лізі націй, вінцем якої стала незрозуміла з точки зору мотивації та характеру поразка від Бельгії. А про матч зі Швецією вже було сказано багато. Треба бути об’єктивним — прогресу в грі та результатах «синьо-жовтих» за три роки я не побачив.
— У матчі з Албанією бажання зіграти якнайкраще в підопічних Сергія Реброва було набагато більше.
— Бажання має бути завжди. Якщо немає бажання, то можна вигадати травму, як це було не один раз. Якісний виступ за національну команду — це як майданчик для капіталізації футболіста.
Можливості збірної Албанії набагато скромніші. Уся вартість команди — як в одного Забарного. Проте всі відзначають, що албанці, як і боснійці, як і грузини, як і поляки, — прогресують, а ми, на жаль, за останні роки зупинилися в зростанні. Це як у лікарні, коли лікарі кажуть, що в пацієнта є позитивна динаміка. Але цю фразу стосовно збірної України я сказати не можу.
Просте запитання: хто зараз був лідером нашої національної команди в цих двох матчах? Його не було. Проблеми є і дуже серйозні. Керівництво нашої асоціації має ретельно розібратися в цьому питанні. Але рішення має бути на користь здорового глузду. У спорті, як і в мистецтві, коли є конкуренція, симпатії відпадають.
Навіть великий тренер Валерій Лобановський свого часу після невдачі збірної пішов. Хоча можна було щось вигадати. Треба бути чесним, об’єктивним і послідовним. Свого часу пішов Шевченко, відмовилися від послуг Петракова, Фоменка, але збірна тоді виступала не гірше. Можливо, і для самого Реброва це було б своєрідним перезавантаженням.
Сергій Бойченко
