Звичайно мова не про всіх. Але все частіше цей недолік впадає в очі. І у тому числі на найвищому рівні.
***
Власне, цей найвищий рівень і став причиною роздумів. Чому головний тренер збірної України не вміє спілкуватися з журналістами?
Сергій Ребров багато досяг як футболіст, також чимало йому далося як тренеру. Але упродовж усього цього шляху його супроводжувала різка манера розмови з медіа. Дуже часто вона перетворювалася у грубіянство.
Інколи справді можна бути не в гуморі, іноді питання від тих же журналістів поставлені не найкращим чином… Але посудіть самі.
Березень 2025 рік, Мурсія. Я після матчу проти Бельгії (3:1) був здивований гучною підтримкою вболівальників, яких прийшло на стадіон не так вже і багато.
“ – Сьогодні була шалена підтримка вболівальників, хоча прийшла лише чверть стадіону. Як оцінюєте підтримку, прийом Мурсії, стан газону?
– Не чверть, а третина стадіону. Було 10 тисяч, а стадіон вміщує 30 тисяч. Якщо ви вмієте рахувати. Я вдячний усім вболівальникам… (і далі по тексту)”, – ось такий діалог на післяматчевій пресконференції у нас вийшов.
Насправді стадіон вміщує 31 179, а офіційна кількість вболівальників дорівнювала 8 767. Тобто 28%, що ближче до чверті, ніж до третини.
Але цифри не так важливі. Важлива реакція і подача відповіді. Навіщо так різко говорити?
Березень 2026, Валенсія. Журналістка Крістіна Пастухова ставить питання Реброву на передматчевій пресконференції напередодні поєдинку з Албанією і (о Боже!) читає його з телефону. Питання було присвячено потенційній відповідальності Сергій Станіславовича за поразку шведам, але він, звісно ж вирішив ухилитися від відповіді, а у першу чергу нагрубіянити.
До речі, не вперше Ребров після незручного питання вказує представнику медіа, що той читає питання.
Я вирішив взяти лише два приклади, однак насправді їх дуже багато. На пресконференціях Сергія Станіславовича завжди дуже напружена атмосфера. Ви цього не бачите під час відеотрансляції, але він може з ображеним обличчям відкинутися на спинку крісла, схрестити руки і їсти тебе поглядом, якщо перед тим почув незручне питання (поки, наприклад, гравець паралельно відповідає на інше).
УАФ цього не покаже. Так само як і на офіційному сайті прибере всі некультурні відповіді Реброва та перепише їх на свій лад. Таке спостерігалося вже неодноразово.
Що дозволяє Реброву так себе поводити? Чому він думає, що йому можна все? Безпокараність. Бо хто йому “дасть по шапці” за таке? Невже віцепрезидент УАФ, котрий відповідає за паралель збірних? (Власне, сам Сергій Ребров)
***
Відразу демонструю вам інші приклади. Спілкування головного тренера збірної Албанії Сілвіньо перед товариським матчем проти України. Він був дуже дружнім та привітним, усміхався та спокійно відповідав. І його команда також кілька днів перед тим вилетіла з боротьби на Чемпіонат світу (нехай і не так ганебно).
В контексті розмови з журналістами бразилець навіть згадав період з Олегом Лужним в “Арсеналі” та те, як чув від Лужного українську мову. А також закриті рахунки в ресторані від пана Олега. Уявляєте таке дізнатися від Реброва?
Ще один позитивний приклад – Дідьє Дешам. Він – вершина футбольного інтелігентства. Французько-українська перекладачка у Вроцлаві була шалено вражена його галантністю та ввічливістю. Навіть на різкі питання французьких журналістів він відповідав без жодної емоції негативу.
Паралельно Ребров виправляє перекладачку навіть там, де вона помилки не зробила (як було перед матчем проти Швеції).
***
Були ще Петраков, Шовковський, Блохін, котрі дозволяли собі або відверто зневажати журналістів. Або просто навіть не прийти на пресконференцію. Прикладів можна назвати багато.
Також це стосується і деяких футболістів. Відоме “Не знаю” від гравця “Олександрії”, котре нещодавно стало вірусним – це лише вершина айсбергу.
Журналісти – це місток між вболівальниками та тренерами чи футболістами. Особисто я багато читаю ваших коментарів перед пресконференцією, вибираю що можна запитати на ній. Інколи іншого варіанту донести ваші питання того ж Реброва просто немає. Навряд чи він читає, що про нього пишуть в мережі. Якби це було правдою, він би уже не витримав і пішов у відставку. Ймовірно.
***
Позитивні зрушення є, про це також варто говорити. УАФ уже не перший рік проводить у центрі ліцензування тренерів лекції, на якому вивчається правильна комунікація тренера зі ЗМІ. Викладачі – відомі і досвідчені представники медіа. До прикладу, Олександр Гливинський чи Елла Іванюкович.
Кількагодинна лекція залучає майбутніх тренерів до того, як треба працювати зі ЗМІ. Більшість з них готові до живих дискусій та активно цікавляться цією частиною своєї роботи. Мова тут йде про молодших спеціалістів. Людям давнього гарту з цим важче. Вони більш неприступні.
Це точно плюс та розвиток комунікації спеціалістів. Нам потрібні насичені пресконференції по 30-40 хвилин з важливою інформацією. Воно вартує того.
***
Важливо також, що думають про це вболівальники. Їхнє ставлення до персони Реброва – зрозуміле. Його чаша нетерпимості більшістю переповнилася уже давно.
Але і з частиною інших людей з футбольного світу важко спілкуватися. Інтерв’ю та коментарі нерідко виходять одноманітними, адже лунають відповіді на кшталт “Ми грали, але програли”.
Чому гравці і тренери такі скуті? Страх? Недовіра? Невміння висловити свою думку? Незнання української мови? Чи просто банальне небажання?
Найлегше відповісти класичним “Не знаю”. Але ж ці питання явно не риторичні.
