– Мене віддали в оренду, а в мене ще рік контракту з «Металістом». І такий момент: ми граємо на виїзді з «Металістом».
За тиждень до гри телефонує Євген Олексійович: «Жека, як справи? Ми граємо зараз – ти ж грати не будеш?» – «Це не я вирішую, розмовляйте з Петровичем – як він вирішить, так воно і буде». – «ОК, але ти ж наш футболіст, в тебе ж контракт з нами».
– А тоді не прописували, що ти можеш грати?
– Можливо, прописували, але не прописали.
Поговорив з Олексійовичем, іду до Петровича: «Мені телефонували». – «Я чекав цього дзвінка. Ну і що?» – «Вони сказали, щоб я не грав». – «А чого ти не гратимеш? Вони щось написали в документі? В контракті щось прописано?» – «Я не знаю, я не бачив». – «Там нічого не прописано – ти гратимеш». – «Добре, Петрович, як ви скажете – так воно і буде».
Приїжджаємо на гру, я в складі, граємо, я забиваю гол. Ми тоді виграли 3:2, атмосфера на «Металісті» просто нереальна. Ми програвали 1:2 – і я зрівнюю рахунок.
Я йду в підтрибунку, і Олексійович несеться: «Ти п*****с!» Я охерєвший. Питаю: «А чого я п*****с?» – «Та ти п***р! Я тебе просив, щоб ти не грав!» – «Це не я вирішую. Мені сказали грати – я виходжу грати». – «Я тебе просив! Ти нам це, ти нам те…»
Я зайшов до своєї роздягальні, хлопці задоволені. Заходить Бабаєв, я сиджу просто розбитий в хлам: виграли гру – а тут на тобі ляща. Пацани питають: «Що таке?» – «Та нічого, нормально».
Бабаєв усіх привітав, підходить до мене: «Жека, що трапилося?» Кажу: «Так і так, були ось такі моменти». – «Жека, ти не хвилюйся, все нормально. Працюємо далі, ми тебе викупимо».
Потім відпустка, їду додому до батьків, сиджу, і 30 грудня телефонує Петрович: «Жека, все – ти наш». – «В сенсі, ваш?» – «Все, ми тебе купили. Тобі ж президент сказав? Ну і все, ми тебе викупили, їдеш з нами на збори». – «Петрович, це найкращий подарунок на Новий рік».
