У славетному літописі київського «Динамо» Леонід Буряк посів своє гідне місце, як добре технічно підготовлений, легкий, маневрений футболіст, який добре розбирається в усіх тонкощах гри.
Його відзначали чудові диспетчерські здібності, вміння зробити точний довгий пас, завдати сильного прицільного удару з дальньої дистанції. Його коронкою були «стандарти», про які досвідчені вболівальники згадують досі...
Великі надії
Він почав грати у 1963 році в дитячій команді заводу «Продмаш», а з 1966 року – у футбольній школі № 6. Сил спочатку у нього було обмаль. Коли містом пішла чутка, що за юнаків збірної Одеси грає здібний хлопчисько на прізвище Буряк, юного футболіста запросили до дубля «Чорноморця».
Після першої ж тренувальної гри головний тренер Сергій Йосипович Шапошников попросив Леоніда зважитися – не набралося й 50 кілограмів. Після цього Буряка близько до м'яча не підпускали – він днями займався на тренажерах, набираючи вагу. При цьому Шапошников казав: «Будеш працювати, виростеш у хорошого футболіста».
Це було в 1968 році. А вже в 1972-му Леоніду надійшла пропозиція від керівництва київського «Динамо». Шапошников усіляко відмовляв його від переходу, казав: «Ти подаєш великі надії, втримувати тебе силою безглуздо, але подивися, хто грає в півзахисті киян – Мунтян, Колотов, Веремієв, Трошкін. Усі аси, й усі молоді. Почекай трохи». Однак через рік саме він наставляв Буряка до Києва.
Гольовий дебют
Пропозицій тоді було дуже багато. За талановитого футболіста «билася» майже вся вища ліга! Відразу чотири московські команди – «Спартак», ЦСКА, «Динамо» та «Торпедо» – мріяли бачити його у своїх командах. Леонід віддав перевагу тому, що ближче до дому. (уже будучи в Києві, Леонід тричі (!) потайки збігав до рідної Одеси, провиною чому, очевидно, була особлива прихильність до рідного міста, властива, втім, кожному одеситу).
Адаптуватися в новій команді Буряку було не надто складно. У «Динамо» грав його найкращий друг – Олег Блохін. Із багатьма іншими киянами Леонід був знайомий із молодіжної збірної. Тому всі давно вже бачили у ньому потенційного партнера. Незабаром він почав потрапляти до основного складу.
Дебют Леоніда Буряка в першості СРСР відбувся 20 серпня 1973-го року в матчі з майбутнім чемпіоном країни – «Араратом» (Єреван). У другому таймі головний тренер динамівців Олександр Севидов випустив на поле молодого новачка. Для того, щоб відкрити лік своїм голам за «біло-синіх», йому знадобилося лише 20 хвилин.
Після розіграшу штрафного Леонід ударом здалеку увігнав м'яча у ворота Абрамяна. І вперше почув, як трибуни скандують: «Бу-ряк! Бу-ряк!». Нічого подібного в Одесі він не переживав. Після забитого м'яча у грі наступив перелом, і «Динамо» перемогло з рахунком 3:1.
Майстер на всі руки
Як не парадоксально, але свою найкращу гру Леонід Буряк показував саме в матчах із земляками. Проти «Чорноморця» він грав із особливим азартом, навіть із якоюсь люттю. А інакше чинити й не міг. Одеські друзі бачили його лише по телевізору, знали, що про нього говорить уже весь Союз. Грати за такої атмосфери абияк було недозволено. Одесити відразу би загомоніли: «А шо це за футболіст – Буряк? Та він же грати не вміє!»
Подібну напругу, але на іншому рівні, Буряк відчував лише в матчах, що принесли київському «Динамо» світову популярність, – з великими європейськими клубами. Особливо дорогий для нього гол, який він забив у матчі-відповіді з ПСВ (Ейндховен) у півфіналі Кубка володарів Кубків 1975 року. Гол вийшов дуже красивим – у падінні головою.
Пізніше – у фінальній зустрічі з угорським «Ференцварошем» – один із трьох м'ячів (у першому таймі) було забито Володимиром Онищенком після комбінації, яку розпочав Буряк. Вручаючи киянам Кубок, президент УЄФА Артеміо Франкі тоді сказав: «Давно у фіналі єврокубка не було такої переваги однієї команди».
Конфлікт, що коштував місця в «Динамо»
Загалом, виступаючи за «Динамо» (Київ), Леонід Буряк провів 386 ігор (50 із них – у єврокубках), увійшов до символічного Клубу Г.Федотова, забивши в офіційних матчах 106 голів. Для спортсмена його амплуа – півзахисник – виняткове досягнення. Він – володар Кубка володарів Кубків та Суперкубка 1975 року, п'ятиразовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981), триразовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
