У році, що минає, Георгій Цитаішвілі був не лише активним персонажем гри на молодіжному рівні українського футболу, але й постійним героєм спортивних новин, доволі гучним ньюзмейкером. Крім того, що відзначали й справді талановиту гру динамівського півзахисника, говорили й про інші, не дуже приємні речі. А завершилося все цікавою заявою самого Цитаішвілі.
Мабуть, варто розпочати цю розповідь зі спогадів про матч шостого туру Ліги Європи між «Динамо» та «Яблонцем». Кияни бездарно програли аутсайдеру групи, а позитивним моментом стала гра Георгія, який з'явився на полі на 59-й хвилині замість Миколи Шапаренка.
Цитаішвілі тоді ледь не організував гол фланговою активністю і передачею на Бєсєдіна. Георгій і в подальшому залишався помітною фігурою на футбольному полі, що відповідало тому образу, який сформувався в контексті Цитаішвілі в матчах за молодіжну збірну України.
Цього року Цитаішвілі відіграв за нашу U-19 дев'ять матчів, відзначившись двома голами та однією результативною передачею. Один з голів Цитаішвілі припав на поєдинок з французькими однолітками, що за календарем був визначений незабаром після чемпіонату світу у Росії. Забивши м'яч, Георгій відсвяткував його жестом «честі» – з прикладеною до скроні долонею. Тоді на футболіста й полився бруд, бо жест дуже нагадував святкування національного героя Росії, супер-футболіста Артема Дзюби своїх корявих голів на Мундіалі. Цитаішвілі повинен був пояснювати громадськості свою мотивацію.
Хоча спершу пояснювати бажання не мав: »Я не буду виправдовуватися перед тим, хто не зрозумів, чому я так святкував. Можете критикувати, можете писати, що я поганий. Але особисто я не розумію, що вам треба.
Начебто все віддали, щоб виграти, а ви все одно знайшли що обговорювати і здійняли галас. Тим, кому робити нічого, можете писати що завгодно. Я готуюся до гри, як і вся команда. І на це все я не звертаю уваги», – написав Георгій в своєму Instagram.
Хоча пізніше все ж повернувся до теми дискусійного жесту: »Всі пов'язують це з Дзюбою, але насправді це не так. Справа в тому, що тато мого найкращого друга, - можна сказати, брата, - Дениса Попова дуже строгий, він був прапорщиком. Коли я бував у них удома, він о сьомій ранку піднімав нас, а я показував цей жест. Перед матчем за збірну проти Франції він зателефонував і попросив зробити так само, якщо заб'ємо м'яч. Ми так і зробили, жест показали троє гравців: я, Валерій Бондар та Денис Попов, але чомусь запитують про нього мене одного» (з офіційного сайту ФК «Динамо»).
Тоді Цитаішвілі явно розізлився на футбольну українську громадськість, хоча навряд чи ця злість спонукала його сказати в інтерв'ю Sportall.ge про бажання виступати за збірну Грузії. Заява українця грузинського походження підірвала Мережу. Проте слова Георгія можна трактувати по-різному. Адже в самих уже його словах – невизначеність. »В цілому, мені хотілося б грати за Грузію», – зазначив Цитаішвілі, а за кілька хвилин додав: «Якщо надійде пропозиція, то я буду приймати рішення, зваживши всі «за» і «проти».
А пропозиція, звісно ж, надійде. Грузія вже має досвід висмикування з чемпіонату України футболістів, які корінням прямо пов'язані з закавказькою країною. Свіжий приклад – Заурі Махарадзе. Питання в тому, чи потрібен Георгій Цитаішвілі тренерському штабу Андрія Шевченка і його наступникам. Якщо так, тоді від України можна очікувати гри наввипередки. Тим більше, що такий досвід уже є, коли у важливому матчі був заграний Олександр Зінченко для того, аби перебити апетит іншої збірної до його персони.
Цитаішвілі не відхрещується від України, він просто психологічно налаштував себе на рівень національною збірної, а не молодіжки. І якщо йому випаде нагода тренуватися і грати поруч з дорослими найкращими футболістами України – не факт, що пропозиція грузинів виявиться в пріоритеті.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
