— У день народження телефон у мене не замовкає — друзі та знайомі не забувають. За це я їм дуже вдячний. Але цього року вирішив зробити собі та сім’ї невеликий подарунок, вирушивши до теплих країв, у Таїланд. Сонце, океан, природа… Я ціную час, проведений із найріднішими мені людьми. Можливо, й тому, що в молоді роки через шалений графік був майже позбавлений такої можливості.
— На найвищому рівні ви провели близько півтисячі матчів. Зараз наслідки травм та навантажень відчуваєте?
— Я був молодий, здоровий, без футболу себе не уявляв і віддавав йому всі сили. Звичайно, тренування та ігри в «Динамо» та збірній здоров’я не додають, і з кожним роком зараз це відчуваю особливо. Але жалітися не буду, почуваюся я добре.
— Вам є що згадати. Який рік виокремите найбільше, які перемоги?
— Коли піднімав над головою Кубок кубків, перемагав у чемпіонатах Радянського Союзу, здобував срібло на чемпіонаті Європи. Звісно, це була не моя особиста заслуга, а нашої чудової команди, моїх друзів та партнерів по футбольному полю. Незабутній Валерій Лобановський умів збирати та мотивувати гравців, моменти роботи з ним також незабутні.
— Є ностальгія за «Динамо» та збірною СРСР зразка середини 80-х?
— Дуже гарна була команда. Які гравці! Ми багато років виступали на найвищому рівні, за грою нікому не поступалися. А в суперниках були Марадона, Платіні, Тігана, інші зірки того покоління. Усе було дуже яскраво, за нашу команду вболівальникам ніколи соромно не було.
— Ви разом із Мірчею Луческу та Паулу Фонсекою є єдиними тренерами, які в один рік робили «золотий хет-трик» — перемагали в чемпіонаті, Кубку та Суперкубку України…
— У 2007 році в «Динамо» була гарна команда. Окрім згаданих трофеїв, ми пройшли ще кваліфікацію Ліги чемпіонів. Був кістяк (Шовковський, Белькевич, Ребров, Гусєв, Шацьких та інші), були сильні легіонери. Я намагався знаходити спільну мову з усіма, створювати комфортну атмосферу задля того, щоб футболісти розкривали на полі свої найкращі якості.
— Три останні роки ви очолюєте збірну ветеранів. Чим цікава ця робота?
— Географія виступів збірної дуже широка. Окрім України, ми були в Північній та Південній Америці, об’їздили пів-Європи. Про команду вже чудово знають, ми завжди маємо багато запрошень. Усі хочуть подарувати вболівальникам свято спілкування з гравцями, а місцевим футболістам — дати нагоду перевірити свою майстерність. Минулого року багато матчів ми провели з військовими, підтримували їх і на самій передовій, і на мирній території. Маю віддати належне президенту асоціації ветеранів Олегу Собуцькому за велику справу з підтримки миру, за популяризацію футболу. Наше завдання — через футбол підняти людям настрій та дати надію на майбутнє. І цей рік обіцяє бути цікавим, заплановано вже багато матчів, один із яких — у березні в Португалії проти місцевих ветеранів.
— Незважаючи на скрутні часи, на майбутнє футболу в Україні ви дивитеся з оптимізмом?
— Україна завжди славилася своїми талантами. У нас дуже перспективна молодь. Із нею потрібно лише правильно працювати й довіряти. Ми зараз багато їздимо країною й бачимо, в яких умовах розвивається дитячо-юнацький футбол, які справи в аматорів та колективів із нижчих ліг. Зараз багатьом не до спорту. Є фінансові проблеми, на Сході триває війна. Я сподіваюся, що все це тимчасово, будуть ще й у нас перемоги.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
