Правильність цього рішення ще довго буде обговорюватися як у спортивних ЗМІ, так і в рядових уболівальників гри. А поки, до вашої уваги легіонери, які отримали громадянство, а потім і виступали за українську збірну.
Марлос
Бразилець став першим «штучним» українцем у складі Шахтаря. Марлос Ромеро Бонфім отримав українське громадянство у вересні 2017-го року. Через пару днів його викликали до національної команди, де він дебютував у матчі з Косово. Усього у футболці головної команди Марлос провів 11 матчів (787 хвилин). Голів поки не забивав.
Загалом виклик бразильця до збірної розглядався більш ніж скептично. У майстерності Марлоса не було ніяких сумнівів, однак більшість експертів схилялися до думки, що нападник Шахтаря просто не встигне принести користі збірній через свій вік. На момент дебюту за збірну йому було 29 років. Також викликало питання місце Марлоса в тактичній побудові Шевченка.
Важко сказати, чи зміг він довести противникам натуралізації правильність свого виклику, але збільшити атакуючий потенціал команди зміг.
Марлос продовжує захищати кольори донецького Шахтаря.
Марко Девич
Починав свій футбольнийф шлях у Серібії, а в 2005-му році переїхав до України. Цікаво, що першим українським тренером Марко став Віталій Кварцяний, а клубом - Волинь. Вже через 2 роки Девича у Металіст запросив Мирон Маркевич. У харківському клубі талановитий серб зміг розкритися на всі 100 відсотків та стати улюбленцем місцевої публіки.
Влітку 2008 року став громадянином України, що дало йому право виступати за національну збірну нашої країни. У листопаді 2008 року був вперше викликаний у збірну України на товариський матч проти Норвегії, який відбувся 19 листопада. У дебютному для себе матчі Марко відіграв один тайм. Першим голом Марко зміг відзначитися лише через 3 роки. Жертвою сербського українця 9 лютого 2011 року стала збірна Швеції.
Усього за національну збірну відіграв 34 матчі, у яких відзначився 7 разів. Найбільше вболівальникам Марко запам'ятався по матчу зі збірною Англії на Євро-2012. Тоді після його удару захисник англійців Джон Террі виніс круглого після того, як той повністю пересік лінію воріт. Не допоміг навіть рефері за воротами. Епізод викликав широкий резонанс у футбольному суспільстві.
Девич встиг пограти за Шахтар та знову повернутися у Металіст. Пізніше були російський Рубін, аренда в Аль-Райяні, Ростов, ліхтенштейнський Вадуц. Зараз Марко виступає за азейбарджанський Сабах.
Едмар
Едмар Головський де Ласерда став першим бразильцем, який прийняв українське громадянство. Мабуть, найбільш український бразилець, який коли-небудь грав у нашому чемпіонаті. Одружився на українкі в 2008-му році і відразу взяв собі подвійне прізвище, чим викликав повагу навіть у нейтральних уболівальників. Крім того, Едмар завжди відрвзнявся тим, що завжди був гарною та позитивною людиною, тому зміна громадянства, а невдовзі і виклик до лав національної збірної ні в кого не викликали питань.
Едмар дебютував за Україну в товариському матчі зі Швецією (у якому вперше за збірну відзначився Девич - прим.). Усього в синьо-жовтій формі бразилець провів 15 матчів та забив 1 гол у ворота Сан-Марино.
Після 13 років виступів за українські клуби, Едмар поїхав до США. Потім було повернення заради виступів за Металіст-1925. Зараз Головський виступає за американський клуб Гаррікейн.
Сергій Кормільцев
Народився в російському Барнаулі, де і робив свої перші футбольні кроки. У 1998-му році Сергій отримав виклик до збірної Росії і 18-го листопада взяв участь у товариському матчі проти збірної Бразилії, який, до речі, Росія програла з рахунком 1:5.
У тому ж 1998-му році Кормільцев підписав трирічний контракт з київським Динамо, яке на той час очолював Валерій Лобановський. Кормільцев частіше грав у резервній команді Динамо-2, що виступала в першій лізі, в основному складі він з'явився на полі всього у 28 матчах чемпіонату і 10 матчах єврокубків. Проте, динамівці разом з Кормільцевим двічі ставали чемпіонами країни і двічі перемагали в національному кубку.
Був запрошений виступати за збірну України з ініціативи Валерія Лобановського. Дебютував у національній команді 26 квітня 2000 року в товариському матчі зі збірною Болгарії, що закінчився гостьовою перемогою українців з рахунком 1:0.
Продовжував викликатися до збірної і після відходу з Динамо.
У відбірковому циклі на чемпіонат світу 2006-го року тренер збірної Олег Блохін викликав Кормільцева на кілька тренувальних зборів, однак до складу команди, яка поїхала на світову першість до Німеччини він не був включений. Усього у складі національної команди провів 15 зустрічей, з яких 4 офіційних.
Після Динамо виступав за російський Торпедо, луганську Зорю та барнаульське Динамо.
Сергій Серебренников
Ще один російський футболіст. якого в 1998-му році запросив Лобановський спочатку до київського Динамо, а потім і до збірної України.
У київському Динамо Сергій провів три роки та в основному виступав за другу команду, відігравши в основному складі лише 30 матчів.
Як і Кормільцева, у збірну його запросив Валерій Лобановський. У складі стиньо-жовтих росіянин провів 12 матчів та забив 1 гол.
У 2002-му році переїхав до Бельгії, де встиг пограти за 4 клуби: Брюгге, Шарлеруа, Серкль Брюгге, Руселаре.
Артем Яшкін
Народився у місті Вологда, що в Росії. Разом з Кормільцевим по рекомендації головного тренера Уралана Павла Яковенка у 1998-му році змінив російський чемпіонат на українську першість. Протягом 3-ох років виступів за київське Динамо здебільшого грав у другому складі столичної команди.
Невдовзі після переїзду до Києва, Яшкін прийняв пропозицію Валерія Васильовича Лобановського отримати українське громадянство та долучитися до виступів за національну збірну. Вже 2 вересня 2000 року Яшкін дебютував у складі збірної України в матчі проти збірної Польщі. Усього протягом 2000—2001 років відіграв у восьми матчах збірної, більшість з яких — у рамках кваліфікаційного турніру до Чемпіонату світу 2002 року. Перестав залучатися до ігор зібрної, втративши місце в основі Динамо.
Після Динамо повернувся до Шинника, у якому розпочинав кар'єру. 2003 року знову грав у Києві, цього разу за Арсенал, у складі якого лише одного разу вийшов на заміну в офіційному матчі. Протягом 2004—2005 років грав в Азії. Наприкінці 2005 року ненадовго повернувся до України, уклавши контракт з одеським Чорноморцем. 2006 року переїхав до Латвії, де захищав кольори команди місцевого Дінабурга, а згодом Даугави. 2009 року повернувся до України. Як і багато колишніх динамівців трохи пограв на аматорському рівні у складі команди Ірпінь з Гореничів.
Олексій Бахарєв
Ще один вихованець російського футболу, який до переїзду в Україну встиг зіграти за збірну Росії. Крім того, Бахарєв навіть взяв чемпіонство з московським Спартаком у місцевому чемпіонаті.
У 1998-му році Бахарєв своєю грою привернув увагу представників донецького Шахтаря, де і провів наступні 7 років своєї кар'єри.
Провів по одному матчу за збірну Росії та України. За нашу національну збірну Олексій дебютував 21-го серпня 2002 року у товариському матчі з Іраном. Результативними діями Бахарєв не відзначився та був замінений на 56-ій хвилині. Той матч Україна програла за рахунком 0:1.
Після періоду в Шахтарі повернувся до Росії, де грав до 2009-го року.
Віктор Леоненко
Зараз вже не всі пам'ятають, що Віктор народився на території Росії у місті Тюмень. У 1992-му змінив московське Динамо на київське. На той момент йому було вже 22 роки.
Дебют за збірну України припав на матч з Угорщиною 26 серпня 1992 року. На 57-ій хвилині зустрічі після грубого фолу проти угорського футболіста отримав червону картку. Це видалення стало першим для українських гравців за всю історію національної збірної. Усього відіграв 14 матчів за збірну, у яких забив 6 м'ячів.
Після повернення Валерія Лобановського на тренерський місток київського Динамо Леоненко спочатку опинився у запасі, програвши боротьбу за місце у старті Андрію Шевченку, а потім взагалі не підпускався до головної команди киян.
Після виступів за другу та третю команду київського Динамо Леоненко провів декілька сезонів за київський ЦСКА та Закарпаття. Сьогодні Віктор працює футбольним експертом на телеканалах Футбол 1/2.
Юрій Калитвинцев
Народився у Волгограді в 1968-му році і до 1994-го виступав тільки за російські клуби. Потім його запросило київське Динамо, у якому Юрій Калитвинцев грав 4 роки.
За збірну України дебютував у 1995-му році, після того, як змінив російське громадянство на українське. Всього встиг зіграти у футболці національної команди 22 матчі, у яких відзначився одним голом.
Після Динамо був нетривалий вояж у Трабзонспор, а завершив кар'єру Юрій у київському ЦСКА.
До списку не увійшли білорус Артем Мілевський та Олександр Алієв. Ці футболісти хоч і народилися поза межами України, але все ж є продуктом українського футболу
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
