Напевно, ніколи гра «Динамо» не піддавалася настільки серйозній критиці, яку 2018 році. Але мова піде не про те, справедлива ця критика чи ні, а про те, де, власне, шукати резерви поліпшення гри.
Робота
У більшості випадків, відповідаючи на це запитання, тренери та футболісти говорять: мовляв, потрібно краще або більше працювати. Для мене це звучить дивно. Що значить «більше працювати футболісту»? Піднімали штангу 50 кілограмів, а будемо 55 штовхати? Або тренувалися одну годину, а будемо півтори? Або пробігли додатковий тест Купера?
А сенс? Якщо заплановане годинне тренування, на якому потрібно виконати певний обсяг навантажень, то потрібно провести саме годинне тренування з певним обсягом навантажень — не менше, але й не більше. Інакше буде не користь, а шкода! Потрібно продовжувати працювати — це так, але більше або менше — тут має вирішувати тренерський штаб, у тому числі враховуючи стан футболістів. У нещодавньому інтерв’ю Олександр Хацкевич навів приклад мюнхенської «Баварії», де проходив стажування: «За день до гри не тренувався Мюллер. Після заняття спілкувалися з тренерським штабом «Баварії». Запитуємо: «А чому не було основного гравця? Він завтра грати буде? До цього він же тренувався, а за день до гри — ні». Вони відповіли, що він за два дні до матчу увійшов у червону зону — і йому дали відпочити. Мюллер трішки перевантажився, навіть у тій роботі, яка не була такою інтенсивною, і поїхав на відновлювальні процедури. А через день вийшов в основному складі. Ось це індивідуальний підхід».
Отже, будемо вважати, що з «більше працювати» або «менше працювати» ми розібралися. Просто робота, старанна, без ухиляння, індивідуальний підхід до гравців та їхнього стану — це дійсно важливо.
Приймаємо, що динамівці працюють старанно — не більше, не менше, а саме так, як потрібно. Що залишається ще?
Селекція
Якщо проаналізувати склади найуспішніших динамівських команд, можна помітити, що зібрані вони були завдяки вдалій роботі селекції, яка де тільки не знаходила потрібних тренерам футболістів. Вадим Євтушенко та Володимир Веремєєв прийшли з Кіровограда, а «Зірка» тоді грала в другій лізі. Василь Рац — із Вінниці, а це теж друга ліга. Олег Кузнецов — із Чернігова, і це також друга ліга. Іван Яремчук перейшов із київського СКА (теж друга ліга) і виявився настільки готовим, що, минаючи дубль, відразу пробився до стартового складу та став одним із найяскравіших гравців. А Віктора Колотова — згодом лідера та капітана золотої команди зразка 1975 року — привезли з казанського «Рубіна», він на той момент був мало кому відомий. Справжню детективну історію з «планом-перехопленням» бажаного футболіста неодноразово розповідав один із головних дійових осіб тієї «операції», видатний футболіст, а потім і селекціонер «Динамо» Андрій Біба. Тому від роботи селекції, від уміння знаходити таланти десь, вибачте, у глушині теж багато чого залежить.
Школа
Іван Яремчук, який у прямому сенсі увірвався до «Динамо» з другої ліги, став рідкісним винятком. У більшості ж своїй динамівські новачки, якщо вони на той час не були лідерами команд вищої ліги, як Литовченко та Протасов, Чанов та Бєланов, Саленко та Цвейба, проходили школу динамівського дубля. Згадайте, скільки сезонів відіграли в ньому Василь Рац та Олексій Михайличенко. Зате коли вони прийшли до першої команди, то влилися так, ніби все життя з цими партнерами грали!
Або приклад чемпіонату 1966 року. Тоді під час Кубку світу, куди «Динамо» делегувало відразу п’ятьох футболістів (Баннікова, Островського, Сабо, Поркуяна, Серебряникова), чемпіонат СРСР не припинявся. І поки динамівці захищали честь країни на світовому фіналі в Англії, тренери підтягнули дублерів, які заграли так, що «Динамо» того року, а після цього ще двічі поспіль, ставало чемпіоном СРСР. І коли «збірники» повернулися з Англії з медалями, тренери не знали, що з ними робити, адже молоді динамівські вихованці, які зайняли їхні місця, грали просто блискуче!
Схожа історія сталася в 1986 році, коли «Динамо» практично в повному складі (13 гравців від Чанова до Блохіна) грало на Кубку світу в Мексиці, а після цього команду тягнув Олексій Михайличенко, який почав сезон у дублі, а завершив одним із лідерів та найкращим бомбардиром команди в тому чемпіонаті.
Думаю, зрозуміло, до чого веду. Від тренерів молодіжної команди також дуже багато залежить. Але не лише від них, а й від тренерів клубної школи теж. Особисто мені, як, упевнений, і більшості вболівальників команди, дуже імпонує нинішня ставка на своїх, на вихованців клубної школи. Результати юнацьких команд, друге за останні роки потрапляння «Динамо» до плей-оф Юнацької ліги УЄФА, велика кількість представників «Динамо» у збірних країни різного віку підтверджує це. Але головне — кількість випускників клубної школи, які пробилися до першої команди та стукають у її двері. У «Динамо» зараз їх так багато, як не було дуже давно, починаючи від Буяльського, який трохи старший, продовжуючи Бурдою й завершуючи... Хоча ні, не завершуючи! Як же хочеться вірити, що цей потік ніколи не закінчиться! А щоб він ніколи не закінчувався, потрібна плідна робота тренерів усіх вікових категорій — від малого й до великого.
Системність
А ще, переконаний, потрібна системність. Мені подобається, як побудована справа в «Аяксі». Там, кажуть, навіть у статуті клубу прописано, що перша команда грає 4-3-3, а в клубній школі «Де Тукомст» усі команди мають грати так, як грає перша. Це забезпечує спадкоємність поколінь. Якщо в команді старшого віку з якоїсь причини вибуває футболіст, просто підтягується хлопчина з молодшої команди. І йому не потрібно притиратися, вникати в якусь нову модель гри. Він грає в той же футбол, тільки з трохи старшими партнерами. Відповідно, якщо в першій команді«Аякса» зазнав травми, припустимо, правий захисник, вони дивляться на того, хто грає на цій позиції в другій команді. Якщо там немає нікого гідного, дивляться, хто є в старшому віці в школі. Саме так, минаючи «Аякс-2», у першій команді заграв юнак на ім’я Рафаель ван дер Варт. І тільки якщо в школі немає гравця з потрібними навичками, «Аякс>> може собі дозволити когось запросити за певну, але аж ніяк не нечувану суму.
Плюс, в «Аяксі» просто не може бути такого хаосу, коли, наприклад, команда 14-річних грає за схемою 3-5-2, а 15-річні — 4-3-3, хоча перша команда грає 4-4-2. Зате в школі «Аякса» кожна дитина обов’язково якийсь час виступає на різних позиціях, аби краще розуміти особливості гри на інших ділянках поля, розуміти, як протистояти гравцям різних позицій.
Спадкоємність
Мені здається, що такий підхід абсолютно правильний. Ще в середині 70-х відомий у ті часи спортивний журналіст Леонід Філатов писав про гру київського «Динамо» в тижневику «Футбол-Хокей»: «Мне кажется, что в данном случае дает о себе знать приведение игры к единой норме, к единообразию, осуществленному этой командой под руководством ее тренеров — сторонников порядка, организованности и научного подхода, иначе говоря, своеобразная унификация. Конечно, это не означает, что любой мастер сразу войдет в ее простую по замыслу игру. Напротив, это не так легко, потому что требует от игрока неукоснительного выполнения тактических заповедей. Обратили ли вы внимание, как динамовцы дорожат мячом? «Мяч должен быть у нас, кто им владеет, тот и играет, и выигрывает!» — это их девиз, и они начинают борьбу за мяч сразу, едва его теряют, они свели до минимума передачи без адреса или тем более в ноги противника. И одно это дает им заметное преимущество, особенно в матчах чемпионата страны, где они постоянно имеют дело с командами, позволяющими себе ошибаться в передачах и считающими это безделицей. Разумеется, и в игре, приведенной к единообразию, тот или иной футболист становится более желанным, более полезным. Но надежная, достаточная замена в подобных обстоятельствах осуществима проще и безболезненнее, чем в тех командах, где делают ставку то на искусство лидеров, то на боевой дух, то на бесконечное силовое давление».
Зрозуміло, що за понад сорок років із того часу, як це було написано, футбол змінився. Але не змінюються його основи. Не може сильна команда не дорожити м’ячем, не може сильний тренер не вміти максимально використовувати можливості своїх футболістів. Не може команда тривалий час перебувати вгорі турнірної таблиці, якщо в неї немає спадкоємності. Чесно скажу: мені здається, було б правильно, якби підписання контракту футболіста проходило не в кабінеті президента клубу, а в динамівському музеї — серед трофеїв, здобутих усіма поколіннями динамівців, щоб у футболіста — молодого чи досвідченого, українця чи іноземця-легіонера — було розуміння великої історії нашого клубу, щоб відразу збагнув, до якого багатого традиціями клубу він потрапив.
Андрій ШАХОВ, офіційний клубний журнал «Динамо»
Придбати журнал можна в офіційному Фан-магазині, Інтернет-магазині ФК «Динамо», касах стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, кіосках «Союздрук», у приватних розповсюджувачів, а також в електронному форматі в бібліотеці PressPoint.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
