«Крістальдо знаю із дитинства»
– Марко, коли ти вперше почув про зацікавленість Металіста, якою була твоя реакція?
– Я був гравцем лісабонського Спортінга та вже навіть домовився з Райо Вальєкано про оренду на рік, однак раптом з'явився Металіст. Мене спокусили дві речі: амбітний проект клубу та висококласні аргентинські і бразильські футболісти, які вже були на той момент гравцями харківського клубу. Хоча фінансовий та спортивний чинники теж спонукали мене до переїзду в Україну.
– Хто вів із тобою та клубом перемовини стосовно трансферу у Металіст?
– Металіст домовлявся з моїм агентом і зі Спортінгом. Зрештою я поїхав до Харкова в оренду з опцією придбання. За півроку мого перебування у Металісті цю опцію було активовано.
– У 2011 році, коли ти приєднався до Металіста, у харківському клубі вже виступали двоє аргентинців: Крістіан Вільягра та Джонатан Крістальдо. Чи консультувався ти з ними щодо ймовірного трансферу?
– Так, вони розповіли мені про місто, місцевий чемпіонат, досить успішні виступи у Лізі Європи та чудову команду, яка зібралася у Харкові. Ці слова теж позитивно вплинули на моє рішення переїхати до України.
– Ще до Металіста разом із Крістальдо ти грав за Велес Сарсфілд. Ви обидва є вихованцями академії цього клубу. Які у тебе стосунки з Джонатаном?
– Я досі спілкуюся з усіма аргентинцями, з якими колись грав. А щодо Джонатана, знаю його з дитинства, відтоді як ми робили свої перші кроки у футболі – в академії Велес Сарсфілд. А нині він – чемпіон Аргентини з Расінгом! Я пишаюся ним, по-дружньому люблю та хочу сказати, що він – видатний футболіст.
«Мова, холод і ранні сутінки – до цього так і не звик»
– Якими були твої перші враження від України?
– Я почувався дивно. Насамперед через мову, адже нічогісінько не розумів (Сміється). Згодом я до цього звик, мені дуже допомагав Вадим [Комардін], який був перекладачем. У місті було дуже спокійно та приємно мешкати. Те, що найбільше здивувало мене з позитивного боку, – це спортивний комплекс, який належав Металісту.
– До чого ти так і не зумів звикнути в Україні?
– Мова, холодна погода та ранні сутінки. Якось я прокинувся вдень, але за вікном вже було темно. Дивина. А от у самому клубі я адаптувався досить швидко, адже там було чимало латиноамериканців.
І ще дещо я так і не зміг збагнути: як можна вибігати після сауни та стрибати у сніг? Можна ж замерзнути!
– Чи бачився ти з Олександром Ярославським, президентом клубу? Яким він був «не на камеру»?
– Так, я зустрічався з Ярославським. Він протягом довгого часу керував клубом. До команди ставився дуже добре та шанобливо, завжди запитував, чи нічого нам не бракує, аби тренуватися та спокійно грати.
– Хто з українських футболістів Металіста найкраще спілкувався іспанською?
– Найбільше нам допомагав Едмар – його іспанська була майже ідеальною.
– У першому ж сезоні в Україні ти отримав 8 попереджень. Чому? Це стиль гри такий, чи упередженість місцевих арбітрів?
– Я завжди граю у такому стилі – на межі фолу. Тоді у Металісті я був надто молодий і це впливало на мої виступи. Зараз став дещо спокійнішим.
– Тебе вилучили у грі з донецьким Металургом. Я знаю, що аргентинська ліга – дуже жорстка, а подекуди і жорстока. Чи отримав би ти червону картку за такий фол в Аргентині?
– Наскільки пригадую, у тому матчі я був вилучений за небезпечну гру прямою ногою. Тож в Аргентині, напевно, теж не дограв би матч до кінця.
«Шкода, що Металіст не став чемпіоном»
– Чи пам'ятаєш свій перший гол за Металіст? Це був переможний м'яч у Донецьку проти Шахтаря.
– Так, це справді особливий момент для мене. Якщо не помиляюся, Хосе Соса подав із кутового, а я забив головою. Та перемога стала для Металіста першою за 10 років у матчах із Шахтарем! [Насправді – першою за 7 років]
– Уяви собі, та перемога у 2011 році стала останньою для Металіста у протистояннях з Шахтарем.
– Справді? Ні, я не знав цього.
– З ким Металісту було складніше грати: з Динамо чи Шахтарем?
– Непросто було з обома. Однак я б сказав, що з Шахтарем все ж складніше. Погляньте, скільки футболістів топ-рівня, які раніше грали у Шахтарі, зараз виступають в елітних чемпіонатах.
– Головний тренер Металіста Мирон Маркевич має реноме дуже виваженої людини. А яким він був у роздягальні?
– Я вважаю Маркевича дуже здібним тренером. Знаю, що він – один із найкращих тренерів України, але з латиноамериканцями спілкувався переважно через перекладача, Вадима.
– Хто був найкращим українським футболістом, з яким ти будь-коли грав?
– Андрій Шевченко. Божевільна кар'єра, багатий досвід, безліч досягнень... Мені було приємно зіграти проти нього, бо у дитинстві я дивився на його гру по телевізору.
– Ти виступав у Аргентині, Іспанії, Португалії, Мексиці та Україні. Контракт із Металістом був найвигіднішим?
– Мій період кар'єри в Україні дійсно був успішним у фінансовому та у спортивному аспектах. Я грав проти відомих команд на великих стадіонах. Згадую ті часи лише з позитивом. Вважаю, що Металіст правильно розвивався, у Харкові був потужний колектив із лідерами та спільною метою. Дуже шкода, що ми так і не стали чемпіонами.
– Чи знаєш, яка зараз доля Металіста?
– Так, я знаю, що клуб розпустили. Це дуже сумна ситуація – багато людей залишилися без роботи. Для мене Металіст дуже близький, я мав багато друзів серед персоналу клубу, кухарів, адміністраторів... Певний час я мешкав в Україні у період війни та коли президент [Курченко] втік...
Те що сталося – це ганьба, адже Металіст – великий клуб із чудовим стадіоном і фантастичною інфраструктурою. Такі умови були далеко не у всіх. Сподіваюся, що колись Металіст поверне собі колишню славу!
– Новостворений Металіст 1925 грає у Першій лізі, а очолює цю команду Олександр Горяїнов. Чи міг ти уявити його головним тренером?
– Пригадую, після одного з матчів я навіть попросив його футболку і він мені її віддав. Я захоплювався його грою та ставленням до тренувань незалежно від поважного віку. Горяїнов – справжній професіонал і приклад для усіх. Сподіваюся, він запросить мене до своєї нової команди (Сміється).
«Я став батьком»
– Чиїм рішенням була твоя оренда в Альмерію?
– Я переїхав до Іспанії, бо на той момент у клубі на мене не розраховували, адже щойно придбали Родріго Моледо. Крім того я був іноземцем і не вписувався у ліміт. Тому рішення щодо оренди в іспанський чемпіонат було спільним і раціональним.
– Після Металіста ти встиг пограти навіть у Мексиці. Для українців це дуже екзотичний чемпіонат. Дійсно так?
– Це був цікавий досвід. Насправді, грати там дуже непросто, адже у багатьох команд стадіони розташовані на висоті 1800, 2000 та навіть 2800 метрів над рівнем моря. Аби призвичаїтись до цього, потрібен час. З іншого боку, там грає достатньо латиноамериканців, а для аргентинців немає проблем із мовою.
– Зараз ти граєш у рідній аргентинській лізі за Ланус. Задоволений, що повернувся?
– Так, я вже три роки виступаю на Батьківщині. Я став батьком, у мене дві доньки, тож особливо сильно відчуваю зв'язок із рідною домівкою. Хоча влітку я стану вільним агентом і досі не знаю, до якого клубу приєднаюся.
– Якби надійшла пропозиція з України, ти б погодився?
– Залюбки. У мене був чудовий досвід в Україні, до мене ставилися дуже добре і я досить багато грав.
– Можливо, ти маєш якесь послання до харківських уболівальників?
– Об'єднуйтеся, будьте сильними та вимагайте, аби Металіст став таким же успішним і великим, як колись! Це складно, однак у житті можливо все. Також хочу подякувати харків'янам за гарне ставлення до мене та постійну підтримку. Зичу вам усього найкращого!
Вадим Скічко, спеціально для Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
