Воротар-бомбардир - явище в футболі відоме. Їх небагато і ставлення до них неоднозначне. Навіть серед представників воротарського цеху голкіперів, ображають колег, характерно називають хижаками. Втім, це нічого не змінює, та інколи воротарі все ж роблять бомбардирські подвиги. Імена Хосе-Луїса Чілаверта і Рожеріу Сені давно стали асоціюватися не стільки з їх сейвами і клин-шітамі, а саме з результативними ударами. Завдяки таким ось імпровізованим шоу латиноамериканська публіка часом і заповнювала трибуни стадіонів до відмови. В Європі радість голу в ворота суперників пізнало чимало голкіперів, серед яких яскраво виділяються зіркові данці - батько і син Петер і Каспер Шмейхелі. Були свої воротарі-голеадори і в Україні. Імена більшості з них відомі широкому колу вболівальників, а з деякими - вам лише належить познайомитися.
На зорі незалежності Олег Суслов був основним голкіпером «Чорноморця» і збірної України. Крім впевнених дій на останньому рубежі голкіпер встигав і в іншій якості. Суслов відзначився трьома забитими м'ячами: все - з одинадцятиметрової позначки. Найвідоміший з них припав на кубковий фінал сезону 1993/94, коли удар з точки Олега в ворота «Таврії» приніс одеситам почесний трофей. Через деякий час Суслов вирішив податися на легіонерські хліба, але в Австрії бомбардирськими звитягами вже не відрізнявся.
Більше за всіх відзначився на голеадорскому терені лучанин Михайло Бурч. Голкіпер примудрився залишити гольові сліди у всіх професійних лігах України - від вищої до другої! Виступаючи в складі скромної «Волині», Михайло цілих п'ять (!) разів забивав на вищому рівні, причому дебютний гол трапився в ворота не кого-небудь, а легендарного Валерія Городова з «Дніпра». Тоді м'яч Бурча став вирішальним у матчі. У першому дивізіоні голкіпер скромненько відзначився лише одного разу, зате відвів душу у другій лізі - аж сім (!) результативних пострілів! «Нікопольський Чилаверт» - так називали свого часу ветерана українського футболу Сергія Кирієнка (до речі, його син Ігор зараз грає в атаці «Авангарду»). У рідному першоліговому «Електрометалурзi-НЗФ» досвідчений голкіпер був самою справжньою легендою. І не тільки за надійну гру. Сергій примудрився забити чотири голи в ворота суперників. Нікопольський аксакал впевнено виконував пенальті, а місцева публіка його мало не обожнювала. Завершив виступи Кирієнко аж в 42 роки, а майже десять років тому його серце перестало битися назавжди ...
Ще коли «Олександрія» і не мріяла про бронзової вершині, а тільки вперше спробувала на смак елітний дивізіон, ворота команди захищав одіозний Тарас Чопик. За комплекцією дуже схожий на італійця Анжело Перуцці, Тарас вважався цілком непоганим голкіпером. І якщо в Олександрії особливих звитяг на його рахунку не значилося, то в період виступів за «Газовик-Скалу» і «Волинь» воротар чотири рази перегравав з точки своїх колег.
Ще відносно нещодавно в збірну України викликався Андрій Дикань. При тому, що всю кар'єру відіграв в Росії (були навіть «Спартак» з «Краснодаром»), вихованець харківського футболу встиг залишити слід і на батьківщині. У складі першолігового «Авангарду-Індустрії» (Ровеньки) Андрій одного разу в екстреному порядку вийшов на заміну в якості ... форварда. І не просто продуктивно зіграв відведені йому двадцять хвилин, а ще встиг двічі відзначитися. Незабаром Андрій поїхав в далекий Хабаровськ, і в складі місцевої «СКА-Енергії» забив ще кілька разів. Глядачі в буквальному сенсі ходили на Диканя, і при кожному призначенні пенальті скандували його прізвище. І наш земляк не підводив!
Андрій Товт чимало відіграв за «Оболонь». «Пивовари» місцями демонстрували видовищний футбол, а додавав яскравих фарб саме голкіпер. Причому не скільки своїми сейвами, стільки бажанням бути корисним команді всюди. Андрій двічі забивав з точки в матчах першої ліги, і в обох поєдинках його команда святкувала підсумковий успіх.
Прізвище Шевченко для нашого футболу знакове, ось тільки мало хто знає, що крім нинішнього наставника збірної її носить ще один унікальний персонаж. Костянтин Шевченко знаменитим голкіпером ніколи не був. Грав собі в нижчих лігах: скільки було таких ... Але і в його, здавалося б, нічим не примітнiй кар'єрі, знайшлося місце подвигу. Десять років тому, виступаючи за скромний «Фенікс-Іллічівець» в першій лізі, Костянтин прямим ударом від воріт до воріт засмутив колегу з «Енергетика». Вийшло дуже ефектно.
Доводилося забивати і найкращому воротареві в українській історії. Олександр Шовковський ніколи не виявляв бажання засмучувати колег, вважаючи за краще якісно виконувати свою основну роботу. Але одного разу все ж не стримався. У поєдинку за Суперкубок країни 2004 року його «Динамо» в основний час зіграло внічию з «Шахтарем» (1:1) і за регламентом команди перейшли до серії пенальті. Лотерея вийшла нервовою, і після промаху «гірника» Беркеуана за справу взявся Шовковський. Динамівець витончено переграв Лаштувку і приніс своєму клубу перемогу і трофей.
Останній на даний момент воротарський гол датований жовтнем 2010-го. Грали-собі «Кривбас» з «Арсеналом», «каноніри» вели в рахунку. Але тут сталося несподіване. На подачу кутового біля воріт киян прийшов Євген Боровик і потужним ударом головою зрівняв рахунок. У підсумку м'яч голкіпера приніс криворіжцям важливий заліковий бал. До речі, забив Боровик самому Віталію Реві.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
