Будь-яку систему можна зруйнувати опірним рухом за умови, що цей рух – планомірний і стабільний. Будь-який усталений лад можна змінити, якщо своїм прикладом інших надихають першопрохідці.
Марно сперечатися з тим фактом, що в українському футбольному середовищі сформувалася не зовсім здорова ситуація в плані розподілення кадрів. Два топ-клуби країни, - «Динамо» та «Шахтар», - завдяки потужним ресурсам прибирають до себе усіх найкращих, починаючи «збір урожаю» навіть не з основи клубів-учасників УПЛ, навіть не з U-19 чи U-17, а з більш раннього віку. Грандами уважно відстежується життя в спортивних школах різних куточків нашої країни і найкращих учнів ще в дитинстві переманюють до структури «Шахтаря» чи «Динамо». Іноді навіть завдяки не найпоряднішим методам.
Згадаймо відносно нещодавню історію зі звинуваченнями «Карпат» на адресу «гірників». Звинуваченнями в «футбольному рейдерстві» та «кіднепінгу». Точніше, не «Карпат», а представників громадської організації «Завжди вірні», якій належала частина акцій клубу. На офіційному сайті львів'ян навіть був відкритий лист, адресований дітищу Ріната Ахметова…
«Припускаємо, що надмірна зайнятість менеджменту «Шахтаря» не дає вам можливості ретельно заглядати в основу дитячо-юнацького футболу. Даремно, адже насправді там відбуваються речі, які, на наше переконання, аж ніяк не додають іміджу донецькому клубу. Йдеться про систематичне порушення правил «фейр-плей» в питаннях, пов'язаних з викраденням юних футболістів інших українських клубів.
«Карпати» вже неодноразово привертали увагу футбольної громадськості до такого різновиду «кіднепінгу». Зокрема, «жертвами» такої так званої селекційної діяльності «Шахтаря» в різні часи ставали Дмитро Чигринський, Тарас Качараба (за якого, до речі, донецький клуб досі не виплатив компенсацію на користь «Карпат»), Михайло Шишка, Михайло Писько. Ледь не приєднався до цього числа і Андрій Савченко, нині гравець основного складу «Карпат»...
З офіційного сайту «Карпат», 2014-й рік
Насправді, на контрактах з «Шахтарем» та «Динамо» перебуває сила-силенна молодих і навіть юних гравців, з яких лише обраним суджено дорости до рівня першої команди. Трохи доступнішою ієрархічна драбина є у «Динамо», але й звідти багато гравців йдуть в оренди, що часто-густо означає крах світлих перспектив. Пам'ятаємо «Говерлу», основний склад якої (як учасника УПЛ, до слова) був на 90 відсотків сформований з гравців «Динамо». Пам'ятаємо засилля орендованих «гірників» у «Зорі». Та й сьогодні перед очима – «благодійний футбольний фонд» для «Маріуполя».
Можна говорити й про позитивну сторону питання. Це коли молоді і талановиті гравці отримують ігрову практику на рівні УПЛ, хоча в материнських командах через високу конкуренцію і високі завдання отримати її не мали шансів. Але в загальному такий розвиток кар'єри означає тупцювання на місці, бо ти так і не отримуєш реальних шансів заявити про себе на помітному для європейських клубів рівні. Ти навіть позбавляєшся права виступати в матчах проти одного з двох українських грандів…
Власне, ліпше за нас цю систему охарактеризують самі гравці. Слова Сергія Вакуленка:
«А який зміст контракту з «Шахтарем»? Що він дає футболісту, який постійно вирушає в оренди? Якби мені було 17 років чи навіть 20, то це одна справа. Я не отримував шансу, мене не розглядали в якості гравця донецької команди. Не давали можливості та не хотіли бачити в «Шахтарі». При цьому, не враховували, як я грав і скільки забивав. Мене кілька разів залучали до тренувань з «гірниками» – на цьому все»...
Скажете, що вже зрілий, навіть віковий гравець і не вписується в тенденцію. Приймається. Але ось вам слова 20-річного парубка.
«Шахтар» по грошах пропонував менше, але плюс-мінус те, що і «Реал». В Європі такий самий розклад для молодого футболіста: вони купують, щоб він прогресував, а якщо він вистрілить, то він вже у них. В «Шахтарі» така ж практика. Піти з «Реала» в «Леганес», і піти з «Шахтаря» в «Маріуполь» – що краще?».
Часи змінюються… Звичайно, й досі існує пласт футболістів, яким комфортно сидіти на контрактах в структурі грандів, особливо не напружуватися, а під час проблем з законом, спричинених власною неадекватною поведінкою, грозити оточуючим «дзвінком до Ріната». Проте все більшої популярності набирає інший рух – рух до волі з кайданів вічної оренди по «Маріуполях» та «Говерлах».
Олександр Зінченко – як найяскравіший приклад нової футбольної моди в Україні. Нині лідер національної збірної і один з провідних, не побоїмося цього слова, гравців «МанСіті» пішов на конфлікт з «Шахтарем» заради свого майбутнього ще тоді, коли рух українських гравців в Європу лише зароджувався. Зрештою, витримавши сім кіл пекла суди, образи, звинувачення і погрози, Олександр опинився там, де він є зараз.
Руслан Малиновський теж пройшов шлях до топ-чемпіонату від статусу перспективного і «вічно здаваного в оренду». Засвітився в «Зорі» під час її матчів у кваліфікації Ліги Європи, переїхав до Бельгії, зробив собі ім'я і став ціллю італійських та англійських клубів. Зрештою, як усі ми добре знаємо, на днях підписав контракт з «Аталантою».
Ба більше, можна подивитися на ситуацію навіть більш приземлено – Владлен Юрченко та Олександр Караваєв. Чи впевнені ви в тому, що перший став би повноцінним гравцем «Зорі», а другий закріпився б в збірній України і отримав гарну пропозицію від «Динамо» з перспективою гри в основі, якби свого часу не вирвалися з орендних пут? Так, за суттю, обоє пішли з «Шахтаря» не так, як Зінченко. Обох «Шахтар» фактично відпустив добровільно, але обоє можуть бути прикладами для Коноплі, Бондаря, Сікана та інших молодиків в плані того, що футбольне життя існує й за межами структур «Динамо» / «Шахтаря».
Заради об'єктивності треба сказати й про приклади зворотного шляху – після оренди до основи гранда. Віталій Буяльський після «Говерли» закріпився в «Динамо», Сергій Болбат після «Маріуполя» і Бельгії став у нагоді «гірникам», Максим Малишев хоч і не грає через травми, але постійно крутиться біля основи «Шахтаря» після орендних каденцій у «Зорі». Але це винятки, які не формують закономірної тенденції через, наприклад, Калитвинцева, М'якушка, Хльобаса, Данченка, Тотовицького… Бо на кожного «блудного сина», що повернувся з оренди, знайдеться дві, а то й більше по-новому «заблудших овець».
Тож чи варто дивуватися, що Андрій Борячук відмовляється йти в чергову оренду до «Маріуполя»? Навіть якщо ця інформація від Ігоря Циганика не зовсім точна – цілісна тенденція не руйнується. Перед молодими футболістами з'являється все більше прикладів / варіантів для розвитку кар'єри – починаючи від Зінченка і Малиновського, завершуючи Петряком, який нехай і в не статусній Угорщині, але отримав шанс засвітитися перед скаутами європейських клубів безпосередньо на авансцені, а не в чемпіонаті, з якого висмикнути гравця – значить, витримати принизливі переговори з президентами-самодурами, у яких то факси зламуються, то фарм-клуби занепадають через відсутність кадрів, то ціни зростають в геометричній прогресії.
Певно, це початок того шляху, яким в плані кадрової політики вже давно рухаються, приміром, клуби-представники балканських країн. Але для повноцінного здіймання на ноги й справді повинна бути зруйнована орендна піраміда, вибудована грандами.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
