- Один ваш дідусь був льотчиком королівських ВПС Югославії і загинув під час Другої світової війни. Інший – брав активну участь у вашому вихованні. Варто сказати, що ваше дитинство не було легким.
- Так, я пишаюся історією моєї родини. Мій дідусь постійно ходив на усі мої тренування і багато підказував – ми часто розбирали мої дії на полі. Моя бабуся, мама моєї мами, була родом із Варшави, єврейка за походженням. Моя мама померла, коли мені було 16, у неї був рак. Тому на плечі батька лягло величезне випробування. Тим більше, мій рідний брат, який був навіть талановитішим футболістом, ніж я, мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Тато возив мене на тренування, був постійно поруч. Коли ми приїжджали додому, то у нас завжди на столі був готовий обід, він максимально тепло і турботливо опікувався мною. Мій тато – це все для мене, я йому надзвичайно вдячний.
- Ви є вихованцем Црвени Звезди і, мабуть, з дитинства мріяли зіграти у Вічному дербі проти Партизана. У 2001-му мрія не просто стала реальністю, адже ви забили у ворота принципового суперника і побігли святкувати до своїх фанатів. Що відчували у той момент?
- Вічне дербі – це великий день для всієї Сербії. Я з 7 років грав за Црвену Звезду, пройшов усю клубну структуру, носив капітанську пов’язку, а через багато років очолив рідну команду. Гол у ворота Партизана – особлива подія для мене і моєї сім’ї. Пригадую, як дитиною уявляв собі, що колись мені вдасться забити головному супернику. Казав сам собі: «Ненаде, одного дня ти заб’єш у Вічному дербі». Неймовірна атмосфера, на трибунах 60 тисяч – це пам'ять на все життя.
- Ще одна цікава паралель – Мар’ян Маркович у тому дербі 2001-го виконував подачу з кутового, після якого ви забили. Мине чотири роки і ваш партнер по Црвені Звезді підпише контракт з київським Динамо. Маркович радився з вами перед поїздкою до Києва?
- Мар’ян запитав мене: «Лала, що ти думаєш про Динамо?» Я щиро відповів, що це хороша команда. В Україні Шахтар і Динамо завжди були найсильнішими, тому я відверто порадив йому і сказав, що не варто вагатися. Тут хороші люди, сильна ліга. Маркович не пошкодував, коли переїхав в Україну. У мене теж найкращі спогади про вашу країну, я дуже її люблю. Саме там я зустрів найкращого президента, Ріната Ахметова. Я грав у багатьох сильних клубах, але іншої такої людини не зустрічав.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
