Шведський клубний футбол має не надто багато приводів для гордості, особливо на міжнародній арені. Але вони є – на початку і в середині 80-х Ґетеборг двічі виграв Кубок УЄФА, завдяки чому став першою та поки що єдиною командою скандинавського регіону, якій підкорилася подібна величина.
Тим не менш, на півдні Швеції завжди знайдуться охочі, готові кинути тінь на заслуги Синьо-білих – все через Мальме. Зрозуміло, що другий за престижністю євротрофей – це теж круто, однак, що ви скажете на рахунок фіналу Кубка європейських чемпіонів, змагання, статус якого однозначно вище?
На перший погляд, в це складно повірити – просуваючись турнірною сіткою, Мальме залишив позаду міцний Монако, претензійну краківську Віслу і Аустрію імені Герберта Прохазки. А ще київське Динамо – Валерій Лобановський несподівано програв боротьбу 32-річному Роберту Хафтону. Поспішимо запевнити – перемога шведів не була аж ніяк випадковою.
Усвідомивши, що з огляду тактики чемпіонат застряг десь у 60-х, Боббі познайомив команду з такими поняттями, як зональна опіка і інтенсивний пресинг, прищепив лонгболли, малюнок 4-4-2, вибудував високу лінію оборони та розробив систему фізпідготовки, якою у подальшому користувалися Ларс Лагербек і Свен-Йоран Ерікссон.
Поступово Мальме перетворився на такий собі аналог британського клубу, поміщеного у реалії Аллсвенскану – контрастуючи з рештою представників елітного дивізіону (окрім Хальмстаду, керованого найближчим товаришем Хафтона Роєм Ходжсоном), Небесно-блакитні без проблем повернулися на провідні ролі.
Позитивні зрушення простежувалися і в єврокубках – у розіграші 1974/75 Мальме дістався до 1/4-ї Кубка володарів кубків, де поступився Ференцварошу (на хвилиночку, майбутньому фіналісту), а у наступному році вперше опинився у другому раунді КЄЧ, помірявшись силами з мюнхенською Баварією.
Тож станом на сезон 1978/79 підопічні Боббі являли собою добре організований, так би мовити, збитий колектив. Що не дивно – намагаючись перейняти все найкраще, чим жив тодішній Туманний Альбіон, фахівець не забув врахувати специфіку шведського менталітету. У 70-х роках країна переживала новий виток скандинавської моделі соціалізму, що позначилося на свідомості та формуванні цінностей суспільства. Як і Лобановський, Хафтон дійшов до висновку – колективізм (тим паче у такому середовищі) здатен приносити результат. Його клуб відрізнявся стилем та структурою, але сповідував ідеологію, напрочуд схожу із динамівською – інша річ, що Мальме не володів такою кількістю універсалів, тому насамперед концентрував увагу на захисті.
Першою спадає думка про «автобус», проте це не зовсім так – команда відзначалася агресивністю, впевненістю, логістикою та своєчасним прийняттям рішень, нешаблонністю у фазі нападу і бережним відношенням до потенційно небезпечних моментів.
Були досить якісні виконавці – прикметно, що Мальме делегував одразу сімох футболістів до лав національної збірної. Якби там не було, але оборонці Рой Андерссон та Інгемар Ерландссон, півзахисник Стаффан Таппер чи форвард Бу Ларссон вважалися солідними, визнаними гравцями, які виступали на чемпіонаті світу. Дехто і за межами Швеції – наприклад, Ларссон успішно захищав кольори Штутгарта.
Ну і не можна не виокремити фактор неочікуваності – мало хто із футбольного бомонду стежив за Аллсвенсканом, відрізаним не лише територіально від решти континентальної Європи. Феномен Мальме відверто здивував, адже всі звикли сприймати лігу третьосортною – звідки взялася сила, спроможна дати відсіч не останнім командам Старого світу?
У цьому пересвідчився Монако, який зіткнувся з Небесно-блакитними у першому раунді – чинний чемпіон Франції програв за підтримки рідних трибун (єдиний гол у двоматчевому протистоянні забив Ян-Улов Кіннвалл). Істерика французів не знала меж – капітан Жан Петі не міг повірити у допущене фіаско: «Це не вони виграли, це ми подарували їм перемогу!». Втім, факт залишався фактом – скандинави пройшли далі та натрапили на Динамо, яке у паралельному двобої розібралося з фінською Хакою (4:1 за підсумками обох поєдинків).
Якщо абстрагуватися від рахунку, то в цілому кияни не виглядали надпереконливо – динамівці перебували у стані перебудови, а сам Лобановський – у пошуках нових ідей. Покоління, чий пік припав на 1975 рік, невблаганно відходило на задній план, а для адаптації його наступників потребувався час.
Внаслідок цього Біло-сині не змогли захистити титул чемпіона – лідируючу сходинку зайняло Динамо, але з Тбілісі. «У 1978-му закінчували грати Фоменко, Онищенко, Мунтян, а Трошкін з Рудаковим – ще раніше, тобто півкоманди вже не було. У чемпіонаті посіли друге місце, в єврокубках програли Мальме. Прийшло нове покоління: Безсонов, Дем’яненко, Бойко, інші», – підкреслив Стефан Решко.
Напередодні зустрічі з Мальме, запланованої на 18 жовтня, Динамо здійснило традиційно непростий виїзд до московського Спартака; ще кількома днями раніше п’ятеро гравців основи брало участь у відбірковому матчі Євро-1980 проти Угорщини. Незважаючи на складний графік, футболісти були у хорошому тонусі та здолали Червоно-білих 2:0.
Що стосується шведів, то свою гру вони провалили, не впоравшись з аутсайдером ліги Еребру – за цими подіями Валерій Васильович спостерігав на власні очі. Хафтон теж не дрімав та ретельно підготувався – звернувся до Фінської асоціації футболу на предмет відеозапису поєдинку за участю українців та Хаки.
Прибувши до Харкова (столичний Республіканський, як і вся спортивна інфраструктура, реконструювався до літніх Олімпійських ігор), на прес-конференції Боббі наголосив: «Ми віддаємо собі звіт про те, що вдома наші суперники постараються виграти якомога переконливіше. Динамівці – кваліфіковані футболісти, які домагалися значних успіхів на рівні європейського клубного футболу, і тому ми будемо щасливі, якщо програємо в Харкові, скажімо, з рахунком 1:3».
Журналісти слухняно хитали головами – Біло-сині, ясна річ, вважалися беззаперечними фаворитами, навіть з урахуванням вищезгаданих проблем. Після матчу ж у повітрі витали зовсім інші емоції, а слова, сказані Хафтоном, виглядали, як спроба приспати пильність господарів – суперники не з’ясували сильнішого, зафіксувавши «суху» нічию.
П’ять (!) «рандеву» з голкіпером не були доведені до логічного завершення – здавалося, що майже двохметровий Ян Меллер зачарував ворота. При цьому Мальме оговтався та таки намацав свою гру – розташувавшись у дві лінії, шведи діяли грамотно та злагоджено.
По-перше, їм вдалося відштовхнути киян від свого карного майданчику та утримати на комфортній відстані. По-друге, компактна оборона Небесно-блакитних, поступаючись опоненту у креативності та швидкості, нівелювала недоліки за допомогою офсайдної пастки. Прийом простий, але ефективний – Біло-сині раз-по-раз опинялися за лінією, що безпосередньо впливало на темп гри. Після перерви сценарій не змінився – знову безуспішні спроби розпечатати володіння Меллера та впертість гостей, які, до слова, жодного разу всерйоз не потривожили Віктора Юрковського.
«Перед першою зустріччю ми ретельно вивчали манеру гри суперника, який застосовував у той час протягом матчу швидкий вихід, з тим щоб нападників постійно залишати в положенні «по за грою». У той час правила по офсайду були зовсім іншими, на відміну від сучасного трактування. Навіть якщо гравець стояв самотньо десь далеко, і м’яч до нього не ішов, все одно це було порушення. На тренуваннях відпрацьовували контрзаходи, як протистояти цій пастці, щоб були шанси забити. І мабуть того дня харківський стадіон виявився не фартовим»,– пригадав Володимир Лозинський.
Боббі сяяв – англієць зізнався, що не очікував такого результату. «Я міг тільки мріяти про таке. Уявляючи силу суперника, його можливості, ми на нічию навіть не сподівалися. Але після першого тайму, коли кияни не скористалися своїми шансами вийти вперед, витративши при цьому чимало зусиль, моя команда набула реальні риси»,– пояснив він.
«Майстерність – це не тільки хороша базова підготовка, але і вміння гравців збагнути, куди логічніше в тій чи іншій ситуації послати м’яч. Майстерність – це сукупність якостей, обов’язково підкріплених умінням чітко поставити крапку в кінці розіграної комбінації. Кияни в цих аспектах виявилися не сильними. Вони не змогли змінити малюнок своєї гри, коли шведи пристосувалися відбивати їхні атаки»,– аналізуючи гру, прокоментував Советский спорт.
Михайло Коман не став виправдовуватися, сказавши наступне: «Результат, звичайно, несподіваний. Наша команда зіграла нижче своїх можливостей. Причиною цьому стала втома провідних гравців, які брали участь у матчі зі збірною Угорщини, а потім у поєдинку зі Спартаком. У Швеції кияни зіграють краще і зроблять все можливе, щоб вийти до чвертьфіналу».
Не вийшло – 1 листопада 1978-го Динамо, м’яко кажучи, сконфузилось. Зустріч розпочалася з грубої помилки Юрковського – внаслідок штрафного, проведеного господарями на 9-й хвилині, голкіпер неправильно оцінив ситуацію та при виході на м’яч зіштовхнувся з нашим захисником. Спершу удар на себе прийняв Анатолій Коньков, проте 28-річний Торе Сервін підхопив круглого і з другої спроби таки відкрив рахунок.
Друге взяття відбулося на 36-й хвилині – після розіграшу кутового у штрафній зоні киян виник безлад, Крістер Крістенссон виграв верхову дуель і скинув м’яч Кіннваллу. Ян-Улов не схибив – 2:0, Мальме святкує, трибуни в екстазі.
Хафтон підійшов до справи з максимальною обережністю – витримав стартовий відрізок, під час якого динамівці вкотре пробачили Меллера (прекрасний шанс не використав Хапсаліс), а після першого голу навмисно заспокоїв підопічних. Небесно-блакитні відмовилися від відритої гри, спокуси кинутися одразу забити наступний – натомість, терпляче чекали та були справедливо винагороджені.
Зауважимо, що цього разу Боббі відкинув офсайдну пастку, вважаючи такий хід самовбивством, але приділив підвищену увагу Блохіну (Олега Володимировича постійно опікали двоє-троє гравців, і за винятком влучного пострілу в штангу знаменитий форвард мало що зробив). В середині другого тайму Біло-сині фактично опустили руки – не знайшли підхід, обмежуючись пасуванням між собою.
«У матчі-відповіді з перших хвилин пішли вперед, швидко пропустили, хотіли також швидко відігратися, але отримали ще в першому таймі і другий гол. Такого суперника повинні були проходити. Нас підкосила перша гра і сила-силенна нереалізованих моментів. Шведська самовіддача і дисципліна побила клас киян»,– наголосив вищезгаданий Лозинський. А ось що розповів Меллер: «Спочатку ми прилетіли до Москви, потім довелося добиратися автобусом до Харкова. За день до матчу ми відвідали меморіал загиблих воїнів у Другій світовій війні. Я дуже добре пам’ятаю гру. Це була сильна команда, тож ми неабияк зраділи, коли гарантували нічию на виїзді. А от в нас вдома кияни були дуже нервовими, ледь не блідими. Ми добре пильнували за суперником – у мене, як голкіпера, було не так багато роботи, як очікувалося. Тож, вважаю, ми здобули справедливу перемогу з рахунком 2:0».
Програш Мальме ознаменував кризу Динамо – на щастя, тимчасову і не настільки пагубну, якщо порівнювати з восьмим та десятим місцем у 1976-му і 1984-му роках відповідно. Небесно-блакитні ж добралися до фіналу, але, будучи виснаженими, потерпаючи від травм, не знайшли абсолютно ніяких контраргументів проти Ноттінгем Форест, очолюваного великим Браяном Клафом.
Павло Кушнерук
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
