У «Динамо» мало варіантів в атаці. З цим пов'язана більшість проблем

Зміна Хацкевича на Михайличенка на тренерському містку «Динамо», скажемо відверто, не принесла очікуваного результату. Команду продовжує лихоманити, немає запасу міцності та упевненості в тому, що в поєдинку з суперником, який поступається за класом, «Динамо» візьме своє. Так, «біло-блакитні» іноді можуть забити п'ять за матч, як з «Ворсклою», але в основному, в лінії атаки ті ж проблеми, які були за Хацкевича. Головна з них - невміння долати масовану оборону, граючи в позиційному нападі. При цьому Фран Соль, який, за словами Хацкевича, найбільш адаптований для того, щоб грати в позиційному нападі, до складу потрапляє вкрай рідко.

На прикладі трьох останніх матчів «Динамо» в чемпіонаті оглядач Sport.ua розібрав варіанти команди Олексія Михайличенка в атаці і дійшов не дуже приємних висновків.

Позиційна атака

Останні три поєдинки в УПЛ «Динамо» провело практично в одному стилі, маючи лише невеликі відмінності у білд-апі, які залежали від виконавців, що знаходяться на тій або іншій позиції. Але базові, загальні риси є практично незмінними. При білд-апі «Динамо» використовує варіант з двома опорниками, вінгерами, що грають у напівфлангах і, відповідно, фулбеками, що піднімаються. Нападаючий стандартно шукає зони між центрбеками, а атакуючий півзахисник (другий нападаючий, як в матчі з «Дніпром-1») опускається нижче, пропонує себе між лініями.

Стосовно суперника, то в даних трьох іграх він практично відмовлявся від високого пресингу, розташовуючись в середньому і низькому блоках. Позиційну оборону у формації 4-4-2 будували «Маріуполь» та «Дніпро-1», а ось «Ворскла» - у 4-1-4-1. І якщо «Динамо» будувало свою позиційну атаку банально і передбачувано, без змін позицій, то ні у кого проблем не виникало.

Нижче показаний найпростіший варіант атаки, де відразу пара опорників знаходиться в центрі перед лінією півзахисту суперника, а м'яч або від них або від центрбеків йде на фланг на фулбеків, яких відразу ж пресингують вінгери суперника. І якщо навіть вдається продовжити м'яч вище, вінгера або нападаючого, що змістився на фланг, зі спини відразу «з'їдає» лінія захисту.

Єдиний варіант, коли при такому розташуванні вдавалося доходити до третьої зони без використання лонгбола - індивідуальні дії, як у перших двох моментах, коли Сидорчук двічі ідентичним убором під слабку ногу проходив центрального півзахисника «Маріуполя».

Переміщення Гармаша

Один з варіантів креативу полягав саме в забіганні Гармаша з глибини за спину лінії оборони. Окрім нього, подібні переміщення ніхто не робить. Були вони у Гармаша тільки в іграх з «Ворсклою» та «Дніпром-1», оскільки з «Маріуполем» він зіграв лічені хвилини. Розпочнемо з матчу з «Дніпром-1». Той поєдинок «Динамо» почало у формації 4-4-2 з Сидорчуком і Гармашем в ролі центральних півзахисників. Сам білд-ап будувався з одним явним опорником - Сидорчук №5, який орієнтувався на лівий напівфланг. Гармаш опускався ситуативно і частіше розташовувався вище, в лінії півзахисту «Дніпра-1» в правому напівфланзі. Саме це розміщення Гармаша і створювало той нечисленний креатив, який був у «Динамо» в цьому матчі.

Якщо кияни будували білд-ап банально, з низько посадженими фулбеками і вінгерами на бровці, оборонний блок «Дніпра-1» легко перекривав усі коридори, справлявся з розворотом атаки, і на цьому все закінчувалося. Але забігання Гармаша за спину лінії захисту ставало вже несподіванкою і з'являлася небезпека. Базовий варіант забігання мав на увазі різкий вертикальний підйом Гармаша в зону між крайнім і центральним захисниками «Дніпра-1». Коридор там створювався за рахунок того, що фулбек частково був скутий вінгером «Динамо» на фланзі, а ближній центрбек - нападаючим киян.

Відмічу, що ці забігання провокує сам Гармаш, роблячи ривок першим, а вже по ньому орієнтується лінія захисту і запускає лонгбол. Тому і лінія півзахисту «Дніпра-1», а зокрема, лівий центральний півзахисник, реагує на подібний розвиток атаки слабко, не встигаючи опускатися за Гармашем.

У грі з «Ворсклою» раніше була лише одна відмінність: Гармаш грав під нападаючим, і щоб забігти, спочатку спускався за лінію півзахисту, і лише потім робив ривок. І тут треба відмітити наступне: акценти на забігання на правий напівфланг збереглися, але тепер уже не через початкову позицію справа, а через те, що на лівому фланзі «Динамо» використовувало зміну позицій опорником і фулбеком. У результаті лівий вінгер ішов глибоко в напівфланг в третій зоні, ближче до центрфорварда, і місця на подібні переміщення там уже просто не було б.

Відхід опорника на позицію фулбека (гра з «Ворсклою»)

Другий і доки єдиний креативний варіант, в якому задіяний не лише один гравець. Суть його одна, але результати він давав різні внаслідок того, що усі три суперники реагували на нього по-різному. «Ворскла» із зрозумілих причин, оскільки грали полтавчани при обороні у формації 4-1-4-1.

Реакція була наступна: на опорника, що йде на фланг на позицію фулбека, висувався ближній центральний півзахисник, а опорник піднімався вище в його зону, закриваючи цю «діру» і попутно беручи на себе вінгера «Динамо», що пішов у напівфланг, разом зі своїм вінгером, який залишався у напівфланзі і не викидався на фулбека «Динамо», на якого вже піднімався фулбек «Ворскли». В результаті правий фланг оборони «Ворскли» залишався порожнім, чим могло користуватися «Динамо» після вдалої «стінки» вінгера і фулбека.

Відхід опорника на позицію фулбека (гра з «Дніпром-1»)

У цьому матчі даний варіант розвитку атаки простежувався теж переважно на лівому фланзі, коли або Сидорчук, або рідше Гармаш (грає правого центрального півзахисника) могли заходити на позицію фулбека, який у свою чергу піднімався вище по флангу на позицію вінгера, що змістився з напівфлангу. Специфіка позиційної оборони суперника була такою, що вінгер опускався за своїм фулбеком, і у підсумку з 4-4-2 при позиційній обороні «Дніпро-1» ситуативно мав вже 5-3-2, а дірку на правому фланзі в другій зоні намагався закривати правий нападаючий.

По суті, центрбекам «Динамо» стало простіше працювати з м'ячем, трійка в лінії півзахисту вже мала коридори для вертикалей, не так добре б справлялася з різким розворотом атаки, але у «Динамо» нічого цього не було.

І тільки після заміни Соля на Буяльського в другому таймі стало щось виходити (стали шукати вертикалі): білд-ап, по суті, не змінився, сталася лише зміна позицій: Буяльський в ролі опорника ліворуч, зі своїм заходом на позицію фулбека, а Гармаш в ролі атакуючого півзахисника - в центрі, зі зміщенням Сидорчука направо в опорній зоні.

Відхід опорника на позицію фулбека (гра з «Маріуполем»)

Різниця маріупольських 4-4-2 з дніпровськими полягає в тому, що тут вінгер не ходив вниз за піднімавшимся фулбеком «Динамо». Оборона суперника тут більше схожа на матч «Ворскли», яка, піднімаючи за опорником центрального півзахисника і свого опорника в лінію півзахисту, сама переходила на 4-4-2 ситуативно. Але і тут не повна схожість: у «Маріуполя» фулбек не піднімався по флангу для пресингу фулбека «Динамо», і тут вже винне само «Динамо».

Фулбек не міг піднятися для пресингу, оскільки на ньому «висів» вінгер «Динамо», а ось у напівфланзі нижче вже грав атакуючий півзахисник. Таке рішення можна пояснити тим, що в тій грі лівого вінгера грав Де Пена, а атакуючого півзахисника Вербич, для якого позиція лівого вингера - рідна, і ніякої складності виконувати подібну роль у напівфланзі для нього не було.

І якщо відхід опорника на позицію фулбека, підйом його по флангу і зміщення вінгера в напівфланг - не банальщина, але і не занадто великий креатив, то такий варіант атаки з відходом вінгера вище і спуском інсайда нижче - вже цікавіша взаємодія.

Доводиться констатувати, що «Динамо» ще не вистачає неординарної думки для зламу позиційної оборони суперника. Якщо не брати до уваги Гармаша, який не завжди грає в основі, мати лише один варіант з лівим флангом, під який рано чи пізно усі підлаштуються, - занадто мало.

Антон ПРИЙМАК