Начебто зовсім нещодавно, три роки тому, завершив кар’єру легендарний німецький нападник Мирослав Клозе, рекордсмен за кількістю голів у фінальних турнірах Кубку світу. І ось що він каже про те, як змінилися футбол і футболісти: «Футболу, на якому я зростав та виховувався, не існує. Сьогоднішні гравці більше переживають за свої машини, наворочені бутси з їхніми вибитими іменами та свій імідж, ніж про саму гру. Під час моєї кар’єри в усіх на першому місці було інше — сам футбол. І більше нічого». Дуже багато за ці роки змінилося й у «Динамо». Так багато, що казати «Двічі в одну річку не ввійдеш» немає жодних підстав. Назва клубу (річки) не змінюється, але все решта абсолютно інше!
Неймовірно сумно й боляче згадувати, за яких обставин Олексій Михайличенко очолив «Динамо» в травні 2002 року. Для всіх уболівальників команди, для самого клубу тоді сталося непоправне. Навіть куди більш титуловані та авторитетні клуби, ніж «Динамо», постають перед серйозними проблемами після того, як іде тренер-легенда, який довгі роки працював у клубі. «Манчестер Юнайтед» після розставання з Алексом Фергюсоном жодного разу не став чемпіоном Англії, а Фергюсон пішов 2013 року. До нього команда не була чемпіоном 26 років! «Ліверпуль» за інерцією після того, як пішов Боб Пейслі, здобув кілька разів чемпіонство Англії, але з 1990 року не може стати першим! Лондонський «Арсенал» ще за Арсена Венгера забув, як перемагати в чемпіонаті Англії, і до цього часу не може згадати... Є, щоправда, і зворотні приклади. «Вердер» після Отто Рехагеля знайшов наступника в особі Томаса Шаафа, який привів команду до чемпіонського титулу, але після відходу Шаафа утворилася порожнеча. Московський «Спартак» — головний конкурент «Динамо» часів Валерія Лобановського — знайшов заміну Костянтину Бескову в особі Олега Романцева, але після відходу Романцева в 2003 році команда виграла лише один чемпіонат.
Перед аналогічними проблемами могло постати й наше «Динамо», у якому теж дуже багато засновувалося на харизмі легендарного тренера. Саме тому тоді ще 39-річному Олексію Михайличенку було дуже непросто приймати рідну й до болю знайому команду в новому статусі. У видах спорту, де судді оцінюють виступи спортсмена (фігурне катання, стрибки у воду, синхронне плавання), дуже важко виступати після зіркового лідера, улюбленця трибун, тому що на його тлі ти опиняєшся в явно програшній ситуації. Так само, підозрюю, було важко Михайличенку після Лобановського.
У тому чемпіонаті «Динамо» втратило чемпіонство, програвши «Шахтарю» в передостанньому турі (0:2) в одному з найбільш невдалих своїх матчів: по-перше, обидва м’ячі динамівці провели у свої ворота — «відзначилися» Федоров та Гавранчич, по-друге, два гравці, у тому числі Федоров, залишили поле через серйозні травми. Але тоді ніхто не кинув камінь у город команди, розуміючи особливість ситуації, а наступні два чемпіонати «Динамо» виграло, у кожному з них набравши по 73 очки проти 70 в «Шахтаря». Два повних чемпіонати провів у «Динамо» в статусі головного тренера Олексій Михайличенко і в обох переміг!
Однак, наводячи цю статистику, варто зазначити, що спадщина йому тоді залишилася дуже хороша. Основу складали гравці з команди 1997-1999 років: Шовковський, Головко, Федоров, Дмитрулін, Хацкевич, Белькевич, Гусін, Кардаш. До них додалася дуже талановита молодь в особі Гавранчича, Несмачного, Гіоане, Пєєва, Черната, Шацьких, Мелащенка... Улітку 2002-го «Динамо» поповнилося Бадром Ель-Каддурі та Діого Рінконом, які залишили дуже помітний слід в історії клубу в XXI столітті (Діого Рінкона вболівальники досі вважають найкращим бразильцем в історії «Динамо»). Наступного 2003-го року «Динамо» посилилося Лєко та Сабличем, Клебером та Верпаковскісом.
Склад того «Динамо» був дійсно дуже сильний, і тому нікого не дивувало, що, потрапляючи навіть у найважчі групи Ліги чемпіонів, команда виглядала гідно, до останнього претендуючи на вихід до наступного раунду. У сезоні 2002/2003 «Динамо» посіло третє місце в групі з «Ювентусом», «Ньюкаслом» та «Феєноордом», проваливши, по суті, лише один матч — 0:5 в Італії. Зате у «Феєноорда» кияни взяли чотири очки, «Ньюкасл» удома обіграли 2:0.
І якби «Динамо» обіграло «Ювентус» у Києві в останньому турі, то було б друге місце та вихід до плей-оф. Наступного сезону 2003/2004 динамівцям випали «Інтер», «Арсенал» та московський «Локомотив». Матч із «Арсеналом» (1:0), вважаю, був одним із найкращих поєдинків «Динамо». А перед останнім туром, у якому «Динамо» приймало «Інтер», склалась унікальна ситуація: переможець виходить до плей-оф, якщо нічия — далі проходить «Локомотив». Наприкінці зустрічі, коли на табло «Олімпійського» горіли одинички, обидві команди перестали оборонятися. Вихід віч-на-віч на одні ворота змінювався виходом три у два на інші. Небезпечні моменти виникали в кожній атаці, але рахунок так і не змінився — 1:1, і «Динамо» вилетіло, посівши останнє місце в групі.
Прийнявши команду в серпні 2019 року, Олексій Михайличенко має зовсім інші проблеми. Три роки «Динамо» не перемагало в чемпіонаті України. Так, було й більше (2010-2014), але це не та серія, до якої необхідно прагнути. Три роки не грало в Лізі чемпіонів (а це вже рекорд). Навіть Кубок України не здобувало чотири роки, обмежившись лише двома Суперкубками. Психологічний стан гравців, особливо молодих, не на найвищому рівні: тиск із боку вболівальників колосальний, і після кожного невдалого матчу він лише посилюється. До того ж, якщо 17 років тому до призначення Михайличенка вболівальники поставилися нормально, вірячи в молодого фахівця, якого сам Лобановський обрав своїм наступником, то зараз усе навпаки. Якщо Олександру Хацкевичу вболівальники давали час, то зараз від Михайличенка вимагають результат «ще вчора», не звертаючи уваги на те, що не він і не його штаб готували команду до сезону, не під його бачення гри підбиралися футболісти.
Але ж і склад команди далеко не такий сильний, як 2002-го. І розраховувати на кардинальне посилення особливо не доводиться. По-перше, з тієї причини (і це не приховує керівництво клубу), що фінансові можливості вже не ті, по-друге, Михайличенка було призначено в середині серпня, за два тижні до закриття трансферного ринку. А пошук новачка на потрібну позицію, переговори з ним та його агентом — питання не одного дня.
Крім того, видно, що команда не готова навіть функціонально, а це те, чим завжди славилося «Динамо». У матчах із «Шахтарем» або в гостьовому з «Брюгге» у футболістів після непоганого дебютного відрізка починався спад уже приблизно на 15-й хвилині, і спад цей незмінно призводив до голів у ворота Бойка. Тож куди не глянь — роботи в Олексія Олександровича та його помічників дуже багато. Є що змінювати, є що налагоджувати. І справді, не знаєш, за що вхопитися. Об’єктивно: 17 років тому «Динамо» не було в такій ямі, як зараз.
Але Михайличенко — досвідчений тренер. Із тиском упорається, «фізику» підтягне, а там, хочеться вірити, і перемоги прийдуть.
Андрій ШАХОВ, офіційний клубний журнал «Динамо»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
