Андрій Шевченко демонструє, що вміє вчитися на власних помилках і вдосконалюватися. У відборі до чемпіонату світу-2018 збірна України пропустила 9 м'ячів у 10 матчах. Тобто, майже по голу за гру. У збірних Хорватії та Ісландії, які нас випередили, показники були набагато кращими в цьому плані: хорвати пропустили тільки 4, а ісландці – 7.
Атака та голи – це добре, але без надійної оборони дуже важко сподіватися на якісь досягнення. Сучасний футбол має риси раціональності. Пригадайте, як Франція виграла останній чемпіонат світу, а Португалія – чемпіонат Європи. Дуже важлива саме якісна гра захисників.
У Лізі націй картина вже кардинально змінилася. У трьох матчах ми пропустили тільки одного разу – Патрік Шик забив нам у гостьовій грі проти Чехії. Потім була гра у Словаччині, коли українці програли – 1:4. У тому поєдинку Шевченко вирішив поекспериментувати і побудував гру в три центральних оборонці та по одному гравцеві на флангах. Нічого доброго не вийшло. До того ж, підвів голкіпер Бойко.
Все це – досвід, який дав зрозуміти, що такі експерименти краще не проводити. У збірної недостатньо великий вибір гравців, щоб можна було розробляти декілька моделей гри. У нас є тактика, яка витискає із збірників їхній максимум. А от у товариських матчах варто працювати над вдосконаленням кадрового потенціалу.
Вже у відборі до Євро-2020 у нас тільки 4 пропущених м’ячі у 8 матчах. Остання гра проти Сербії нічого не вирішувала. Зіркова Португалія має 6 пропущених, а серби – аж 17. Саме гра захисників стала дуже важливим моментом у плані досягнення успіху командою Шевченка – як у Лізі націй, так і в кваліфікації на Євро. Не менш важливо, що Андрію Миколайовичу вдалося досягти такого результату в час зміни поколінь.
Трійка головних українських захисників, яка була основною у збірній, починаючи з 2011 року, – Ракицький, Хачеріді та Кучер – вже завершила виступи за національну команду з тієї чи іншої причини.
Зараз основною є пара із Шахтаря Кривцов – Матвієнко. Вони грали у 7 матчах. За цей час пропустили тричі – від Португалії у домашній грі і двічі від Сербії. Проти Люксембурга грав Микита Бурда. Для порівняння, та сама пара Кривцов – Матвієнко у Лізі чемпіонів вже отримала 9 пропущених м'ячів у 4 матчах. Отже, більше 2 голів за гру. При всій повазі, Аталанта та Загреб – команди явно не найвищого рівня. До того ж, голкіпер та опорник – ті самі, що й у клубі. Вочевидь, Мауро Тассотті недарма їсть свій хліб, якщо збірна має таку надійну гру у захисті.
Дуже важливо володіти кадровим ресурсом – щоб у нас з'являлися молоді захисники. На жаль, це велика проблема. У минулому відборі молодіжної збірної кількість центрбеків стала головним болем для Олександра Головка. Фактично їх було тільки двоє – Павло Лук'янчук та Іван Зотько. Зараз обоє грають за Олімпік… Під кінець відбору почали довіряти Попову та Миколенку.
Я не дуже розумію, що буде із грою збірної у захисті, коли не зможуть вийти Матвієнко чи Кривцов. Бурда грав проти Люксембурга, і той матч Микиті явно не вдався. Так само, як і спаринг проти Нігерії. Проблема в тому, що організація гри у збірній дуже серйозно відрізняється від того, що є у клубі. Микиті непросто сприйняти нові вимоги. До того ж, зараз Бурда серйозно травмований. За попередньою інформацією, він вибув на 5-6 місяців. Тобто, повернеться не раніше квітня наступного року. Часу, щоб набрати форму до Євро, у нього буде вкрай мало.
Тепер у Динамо стабільно грає Артем Шабанов. У першу чергу це стало можливим завдяки тому, що травмувався Тамаш Кадар. Поки угорець був здоровим, займав місце центрального лівого оборонця. Шабанов – дуже цікавий гравець, має хорошу швидкість, добре грає головою. Але йому бракує стабільності. Двічі помилився у матчі проти Карпат (гол та вихід сам на сам), з-під нього забив Кривцов у свіжому Класичному.
З певною періодичністю у збірну викликають Ігоря Пластуна. Цьому гравцеві вже 29 років. Навіть у зручній ситуації, коли зі збірної йшли Кучер, Ракицький та Хачеріді, Пластун не зміг завоювати місце у складі, а це красномовно демонструє рівень цього захисника. В Україні головною проблемою Пластуна була позиційна гра. Він багато помилявся, що призводило до пропущених м’ячів. Я не впевнений, що з роками це якось може змінитися.
Шевченку не залишається іншого вибору, як крок за кроком підтягувати у збірну Дениса Попова. Андрій Миколайович вже довів, що вміє працювати з молодими футболістами. Зараз Попов у такому стані, що з нього можна ліпити все необхідне. А приклади Матвієнка та Миколенка свідчать, що молоді гравці також можуть виконувати важливу роль у національній команді. Ще несформованим футболістам простіше зрозуміти нові вимоги, почерпнути щось нове.
Через травму Бурди саме Попов став основним правим центральним захисником Динамо. Тобто, має можливість отримувати стабільну ігрову практику протягом всього поточного сезону, або, принаймні, більшої його частини. Не думаю, що Михайличенко повернеться до гри двох лівоногих центральних захисників Шабанов – Кадар після одужання останнього. Експерименти з Сидорчуком в центрі оборони також завершилися – капітан Динамо потрібен у середині поля.
Попов вже зіграв за Динамо декілька важливих матчів. У грі Кубка проти Шахтаря став одним із героїв, забивши вирішальний гол в овертаймі. Абсолютно не зіпсував каші в Лізі Європи. На мою суб’єктивну думку, саме Денис був одним із найкращих проти Копенгагена в Данії. Виграв усю силову боротьбу біля власних воріт. Тож певний досвід дорослого футболу в нього вже є. З кожним туром навичок і впевненості ставатиме все більше.
В історії з Поповим дуже важливий фактор психології. Денис перебуває у такій ситуації, коли в нього горять очі, і він, так би мовити, голодний до футболу. Не так давно його партнер по юнацьких та молодіжних командах Динамо і збірної України Віталій Миколенко перейшов у дорослий футбол. Денису довелося працювати ще наполегливіше, щоб вирушити вслід за одноклубником. У цій ситуації Попов довів, що готовий чекати, працювати, боротися та цінувати свій шанс. Окрім фізичної сили, важливою чеснотою Дениса є саме психологічна стійкість. Імена, рівень команд, чужі стадіони не стали для нього проблемою.
Попову тільки 20 років. Тренер має можливість ліпити з нього футболіста на власний розсуд. У цьому компоненті Денис має перевагу над тими ж Пластуном, Шабановим та навіть Бурдою. Вони – вже сформовані гравці зі своїми сильними та слабкими сторонами, змінити які дуже важко.
Варто також згадати і про недоліки Попова. Це, у першу чергу, травматичність. Попри молодий вік, він вже мав чимало травм. Пропустив місяць на початку поточного сезону і, фактично, увесь сезон 2017/18. Якщо Денис не зможе подолати ці проблеми, немає сенсу говорити про якісь перспективи. Успішний футболіст – це здоровий футболіст.
Другий недолік – стиль гри. Попов намагається діяти агресивно, випереджаючи суперника. Такий футбол передбачає багато зіткнень та боротьби. Важливо, щоб це не переростало в грубощі і картки різних кольорів. Зараз судді дуже ретельно підходять до кожного епізоду, особливо – на міжнародному рівні.
Якщо коротко резюмувати, то збірна України в особі Дениса Попова може отримати молодого, мотивованого, талановитого захисника, який вже має певний рівень у дорослому футболі, зокрема й у міжнародних матчах. Гравець ще формується, тож є можливість прищепити принципи збірної. Він може замінити Кривцова (який вже не хлопчик – час від часу потребує перепочинку) і стати серйозною одиницею під час стандартів біля воріт суперника.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
