Для когось може стати новиною той факт, що ще в жовтні Луґано позбувся Фабіо Челестіні. Привід залізобетонний – команда йшла на передостанньому місці турнірної таблиці, а сам тренер остаточно втратив контроль над роздягальнею. Поразка, нанесена Санкт-Галленом (1:3), спустошила чашу терпіння – цікаво, що рік тому колишнього гравця Лозанни, Марселя і Хетафе зустріли з неприхованим оптимізмом. Та тепер проводжали прохолодно – так, Челестіні вивів Білих із кризи та потрапив у єврокубки, однак він же повернув клуб на минулий плачевний рівень. Частково спад пов’язують з відходом спортивного директора Джованні Манні, проте саме Фабіо ніс безпосередню відповідальність за результати. Це аж ніяк не заїжджений штамп, який, як правило, застосовують у відношенні того чи іншого тренера – швейцарець розчаровував, насамперед, безглуздою твердолобістю. Відсутність нових ідей, прогалини у тактиці і нездатність взяти ситуацію у свої руки вирішили його долю – пора на вихід.
З призначенням наступника не зволікали – ним виявився 56-річний спеціаліст Мауріціо Якобаччі. Персонаж для нас маловідомий, але однозначно потребує розкриття – це особливо актуально, враховуючи, що динамівцям у заключному турі Ліги Європи потрібна лише перемога. Давайте чесно – в думках ми уже здобули три очки над Луґано, але хто знає на що здатен Якобаччі? Давайте розбиратися.
АНТИКРИЗОВИЙ ТРЕНЕР
Будучи футболістом, Якобаччі запам’ятався досить непоганим нападником. Але непостійним – впродовж кар’єри виконавець змінив 8 команд і найкраще зарекомендував себе з Ксамаксом, з яким взяв золото чемпіонату. Ця риса залишилася й з переходом на тренерську стежину у 1995-му – Луґано став для Мауріціо 16 місцем самостійної роботи. Чому так? Все просто – фахівець не боїться викликів і готовий братися за будь-яку, навіть відверто брудну справу.
Якобаччі не відчуває дискомфорту, очолюючи клуб із другого дивізіону, хоча зовсім нещодавно працював з представником еліти – завдяки цьому він набув репутацію антикризового тренера. Йому ніколи не довіряли дійсно великі проекти (швейцарець здобув медалі у Грассхоппері, але у якості помічника Марселя Коллера, а керований ним Сьон давно втратив притаманний лиск і вважався швидше середняком), а от менші – завжди будь ласка.
Для прикладу – Якобаччі врятував Баден, який виглядав приречено у Челендж-лізі. Він прийняв команду у січні 2005-го, коли та після 17 турів мала в активі тільки 4 очки, і перевернув все з ніг на голову – у другій частині кампанії його підопічні набрали цілих 24 пункти. На папері цього не вистачало для збереження прописки, але Мауріціо допоміг випадок – самоліквідувався Серветт, якому Швейцарська футбольна асоціація відмовила у ліцензії через борги. Та навіть без «подарунку» суперника був очевидний прогрес – Якобаччі назвав це рятувальною операцією, «завершеною на всі 100%». «Коли я приїхав у січні, ми відставали від найближчого конкурента на 12 балів. І ми вирвалися – таке відчуття, як наче стали чемпіонами», – розповів наставник.
У грудні 2011-го Мауріціо пішов далі і з головою поринув у Лігу 1 (четверта за знаковістю ліга країни) – все заради Шаффхаузену. Здавалося б, навіщо борсатися у багнюці серед напіваматорів? Втім, Якобаччі й тут здивував – команда виграла територіальну групу, а у загальному рейтингу фінішувала на другій сходинці. Наступний рік склався не менш драйвово – Шаффхаузен тріумфував у Лізі Промоушен, випередив переслідувачів за допомогою додаткових показників і увірвався до Челендж-ліги. Чергове завдання виявилося складнішим, проте не непід’ємним – вчорашні провінціали успішно трималися у середині таблиці.
Взаємна ідилія тривала до жовтня 2015-го – за кілька матчів до і після зимової перерви стало зрозуміло, що Якобаччі себе вичерпав. Станом на початок березня безвиграшна серія склала сім поєдинків, і Мауріціо, хоч і з жалем, вказали на двері – Шаффхаузен не міг відірватися від дна і вимагав свіжих поглядів.
У липні 2017-го тренеру довірили молодіжний склад Сьона, а вже у лютому він став біля керма першої команди. Що не дивно – клуб лихоманило (всього 17 очок, зафіксованих за 20 турів), внаслідок чого президент Крістіан Константин з початку розіграшу 2017/18 прибрав Паоло Трамеццані і Ґабрі (так, того самого півзахисника Барселони і Аяксу). Тут потрібно зауважити, що сам власник посприяв спаду Сьона – не повірите, з моменту появи у клубі (2003 рік) одіозний архітектор і бізнесмен звільнив більше 40 (!) спеціалістів. Тож Якобаччі йшов фактично на ешафот – розумів, що за першої-ліпшої примхи свого роботодавця може залишитися без жаданої вакансії.
Тим не менш, справи Сьону різко пішли вгору – Мауріціо забезпечив 25 балів і ледь не вийшов у Лігу Європи (так би й сталося, якби не зіпсований квітень – у матчах з Луґано, Базелем, Цюріхом і Янг Бойз Блікарці взяли 2 очки). Константин насупився, і відбиваючись від уболівальників, втомлених постійними потрясіннями, запевнив: «Якобаччі залишиться на 75%». Інші 25% він залишив для Мурата Якіна, якого й призначив би ще в травні – завадив шквал критики з боку громадськості. А що – на відміну від Мауріціо, що мав у послужному списку скромний кубок Ліхтенштейну, взятий з Вадуцом, Якін вдало керував Люцерном, Базелем і запрошувався на хороший контракт до московського Спартака.
«На щастя» Якобаччі підвів – на старті Суперліги 2018/19 йому не пощастило з календарем. У шести поєдинках Сьон переміг тільки двічі, не впоравшись з Лугано, Базелем, Грассхоппером і Янг Бойз – Крістіан підкреслив, що не відправить коуча у відставку, якщо той здолає Лозанну, а далі зробив вчинок у властивій манері. Мауріціо пройшов опонента у кубку Швейцарії, проте на його місці красувався той таки Якін – що цікаво, й він протримався недовго (до травня – провалив кінцівку чемпіонату).
Що стосується Луґано, то Якобаччі собі не зраджує – вже вчетверте витягує клуб з трясовини. Поки рано робити глобальні висновки, однак результат на лице – з початку листопада Білі програли у Суперлізі лише раз, – Базелю, де фаворит був безапеляційним. А ось у інших чотирьох зустрічах Луґано оформив 3 перемоги і 1 нічию, таким чином, гарантувавши стільки ж очок, скільки мав Челестіні з липня – 10. Невже Мауріціо – чарівник?
У ЧОМУ СЕКРЕТ?
Насамперед, в простоті і невибагливості. Ще раз наголошуємо – Якобаччі не гребує викликами; це тверезомислячий фахівець, без рожевих окулярів і якихось незрозумілих особистих запитів. Ну який тренер після Суперліги погодиться опускатися до Ліги Промоушен? А саме там перебуває Беллінціона, якою Мауріціо орудував з серпня по жовтень – поки по нього не приїхали представники Луґано.
Таке враження, що Якобаччі не приховує секретів – преса описує його як «ентузіаста», але вказує на приземленість: «Він нагадує звичайного хлопчика, який не прагне відриватися від землі і не хоче винаходити п’яте колесо, як його попередники». Втім, його особливість полягає у вмінні зняти стрес і налагодити зв’язок з роздягальнею – це першочергове завдання, з виконанням якого тільки тоді можна повертатися до ритму і щось вимагати.
Ось як Мауріціо розповів про взаємодію з футболістами Сьону: «Я взяв команду з якісними гравцями, але в ній не було душі. У меневідбулася відверта розмова, я розмовляв з кожним. Я повторив, що єдиний спосіб вибратися – допомогти одне одному. Звичайно, у кожного футболіста є особисті цілі, але я дав зрозуміти, що важливо грати командно. І за цінної підтримки Крістіана Церматтена, мого помічника, довіра зміцнилася».
Якобаччі обожнює деталі, називає себе максималістом і перфекціоністом. «Коли я приймаю виклик, то повністю вкладаюся в нього, працюю на 100% і нічого не роблю наполовину», – розказав він. «Це так, він маніакальний хлопець, який вимагає дотримання дисципліни і хоче знати все про своїх гравців», – підтвердив Жозе Сінваль, колишній асистент Мауріціо у Сьоні U-21.
Він має чіткий план виходу з кризи (з таким то досвідом) – в такому випадку допоможе дисципліна і покроково прописана стратегія. «До приїзду Якобаччі нічого не було – Сьон наче грав у вуличний футбол. Тренер створив організацію, структурував команду, яка нарешті демонструвала якості. Вона йшла вперед, немовби змагалася за титул», – пригадав Крістоф Мулен, технічний директор Сьону. Цю думку підтримав його колега Себастьян Фурньє: «Сьон перетворився на команду, яка билася, Мауріціо прищепив їй строгість та динамізм. Він наполегливий, перфекціоніст і рішучий».
Якобаччі знає як працювати з тим матеріалом, який у нього є у наявності, адаптивний і ставить контратакувальну гру. «Я добре вивчив свою команду – як розумові, так і фізичні якості,та зосереджений на роботі, яку потрібно виконати у цій області. Яким має бути Луґано?Живим, рішучим, з усвідомленням того, що у футболістів є деякі важливі риси, але завжди скромним. Нам не завадить трохи удачі, ми ж постараємося підготуватися до гонки, щоб здивувати наших суперників – головне, за ними стежити, і я знаю де їх вдарити»,– прокоментував Мауріціо. З огляду на останні показники Білих, тут і не посперечаєшся.
За менш ніж півтора місяці Якобаччі перепробував декілька моделей – його улюблена схема 4-1-4-1, але залежно від суперника він маніпулює малюнками 4-2-3-1,4-5-1, 4-3-3. Наприклад, проти Туна, який йде на останньому місці Суперліги, Мауріціо зіграв з позиції сили – сміливо і відкрито. А ось з Базелем і, особливо, Копенгагеном – компактно, як цього дозволяла ситуація; це не принесло бажаних дивідендів (обидва матчі програні), однак тим же данцям Луґано створив проблеми і не надто поступився, якщо брати окремі компоненти гри. І навіть перевищив – команда більше володіла м’ячем, віддала пасів (532/409), точних передач (453/335) і створила кутових стандартів, на які робиться окрема ставка (5/4). Якобаччі закликає бережно ставитися до потенційно небезпечних моментів, не панікувати, не робити необдуманих кроків і за можливості тримати м’яч. Але й не відкидає креативну складову – шаблонність не вихід.
А чи є в нього недоліки? Звісно. Мауріціо впертий і не надто добре керує тими клубами, які не потребують порятунку. Це парадоксально, але він звик до стресу і короткотривалих перспектив, під час яких реалізуються певні задачі. Починати ж з чистого аркушу, самостійно будувати, а не вичавлювати максимум на нетривалій дистанції – не зовсім його . Красномовний приклад – співробітництво з австрійським Ваккером, на посту якого Якобаччі провів три місяці, вилетів із національного кубку і за підсумками 10 турів набрав 9 очок.
Луґано – це не колектив, готовий до авантюризму і сповнений якимись реваншистськими нотками (звідки їм взятися?). Водночас не варто забувати – Білі дали бій Мальме і створили незручності Копенгагену. Чи є сенс динамівцям непокоїтися і боятися? Ні. А от поважати – точно.
Павло Кушнерук
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
