Нам усім тепер доведеться добряче засісти за математику. Якщо у вболівальників і є головна претензія до Михайла Фоменка, то вона в тому, що наставник збірної України ніби зарано почав рахувати (ніби перед матчем навмисне проаналізував усі варіанти з 3-м місцем і важливістю «словацького очка»), не спробував налаштувати команду на гру вперед, внести корективи з допомогою запасних і показати бодай щось на кшталт фінального штурму. Не показав сміливості, як вважають і «в телевізорі», і за моніторами. Це суб'єктивна думка не одного вболівальника, яка не претендує на істину в останній інстанції, але має таке ж право на існування, як думки всілякого роду експертів.
... Камера знаходить руки Михайла Івановича в автобусі після матчу в Жиліні. «Дєд», якому всі дякували за «побєду» над білорусами - таку яскраву і життєрадісну, нервово, але не бездумно перебирає пальцями. Ніби щось вираховує. На обличчі - чому б не побавитись у психологів? - тінь сумніву: а чи правильно я все зробив, чи варто було ризикнути, переписати сценарій, може, випустити когось на заміну. Запасні у збірній України - це завжди щось з чимось. Важко знайти іншу національну команду, де так бояться ними «зіпсувати малюнок гри», хай навіть цей малюнок викликає шалений протест у вигляді розмахування руками і невдоволення вболівальників. «Великих претензій до тих, хто був на полі, у мене не було. Вони все виконували, створювали моменти. А так могло би все змінитися, якби я зробив заміни», - цитата МІФа. Чудово. Але як суворо відзначив після гри в Жиліні Віктор Вацко, тоді нам не варто запрошувати стільки гравців, якщо до рівня головної команди, на думку тренерів, доросли лише орієнтовно 11-13 чоловік.
Безперечно, компетенція тренера, який витягнув у плей-офф з мертвої точки минулого відбіркового циклу, має більший статус, ніж наші заморочки. Тренера цього є за що поважати. Так, могло бути краще, але це все на рівні гіпотез, тож ми цього не дізнаємось. Ну, а те, що від «перемоги» до «зради» в нас дуже тонка межа, то вже так є. І все ж. Єдина заміна, і то на 90+1-й - це фірмове знущання над усіма. Бог з ними, з нашими очікуваннями і побажаннями та переживаннями. Але це і знущання над нашими «найближчими резервістами», над тим же Гладким, який не зіграв і 120 секунд. Цією заміною Фоменко фактично видав свою вдоволеність нічийним результатом. Єдина різниця з київськими нулями в матчі з Англією - Кравець цього разу біг з поля значно жвавіше, ніж Ярмоленко тоді. Зрозуміло, що хотів 3 очки, але не менше переживав і за це одне.
Словаччину обіграти легше, ніж Іспанію. А лише при обіграші якоїсь з цих збірних можна сподіватись на обов'язковий казковий фініш. Не плутаймо з «легко», а просто легше. Більше того, іспанські резервісти у вашого автора викликають ще більші побоювання, ніж ситі перемогами основні суперзірки, що ледь не зганьбились у Македонії. І якщо наші тренери фактично вже під час очного матчу не дуже вірять у можливість обіграти зубастих словаків, то звідки з'явитись вірі в перемогу над лідером групи Іспанією? Що давав нам ризик, який міг і мав би («ну, ще ж трохи дотиснути», «давай роби заміни, зараз або ніколи») реалізуватись у перемогу? Ні, другими ми б навряд чи стали без перемоги над Іспанією. Однак у боротьбі за це саме третє місце два додаткові очки майже забезпечували нам на фініші відбору шампанське, яке вже піниться у словацьких келихах. Що забирав ризик, зокрема, із замінами? Оцей крихітний шанс і першість (дай то Бог, не тимчасову) серед найкращих третіх команд.
А шанси? Шанси - вони є. У Люксембург, схоже, не вірять навіть найвідданіші фанати України, і абсолютно правильно роблять. Але є шанс заскочити на останній вагон з володарями прямих путівок до Франції. Шанс на папері дуже непоганий. Але тут можемо лише суб'єктивно оцінювати силу третіх збірних за тим, як вони виглядали у попередніх 8, а для кого - 7 раундах. Отже, спробуймо.
По суті, нашими головними суперниками є Албанія / Данія, Угорщина і Хорватія / Норвегія. Є, звичайно, усякі фантастичні та сенсаційні варіанти. Але коротко поговоримо лише про тих, що найбільше загрожують нашій прямій путівці. При цьому нам дуже бажано, аби білоруси і ми самі залишили Македонію на 6-му місці, адже у протилежному разі втрачаємо +6 різниці голів у матчах з Люксембургом. За певних розкладів ці чудові показники можуть стати в пригоді. Отож, без урахування гри з Іспанією, яка піде в залік, ми заробили 13 пунктів.
Хорвати переграли болгар на виїзді і цілком зможуть це повторити вдома - 21 очко, або 15 за системою рейтингу найкращих третіх. Якщо норвежці переграють італійців (у що абсолютно не віриться), то матимуть на бал більше і залишать нас конкурувати з Хорватією. А це означає сувору необхідність обігравати Іспанію. Але якщо хорвати обійдуть норвежців, у них буде 14 у разі нічиєї з Італією (тоді нам потрібна також нічия з іспанцями) або 13 при поразці. Тут все ясно - вболіваємо за перемоги Хорватії та Італії, і все буде добре.
Угорці прогнозовано переграють Фарери, а якщо ще й б'ють греків, тоді набирають ті ж 15 очок і змушують українців виривати перемогу в останньому турі в Києві. Єдине, що нас гріє - вдома Угорщина не змогла обіграти Грецію (0:0), а на виїзді також ще треба постаратись. Хоч суперник і без мотивації, але якась ігрова злість повинна бути. З іншого боку, якщо греки не візьмуть бодай 4 очки у двох заключних іграх (ще матч у Північній Ірландії), а Угорщина переможе фарерців, то випереджатиме Україну на ті ж 2 бали. Наші сусіди мають чи не найсприятливішу ситуацію з усіх третіх команд, плюс група не дуже сильна.
Ще одна біда чекатиме нас лише тоді, коли Данія переможе на виїзді нестримну Португалію, яка знайшла свого тренера Сантуша, який ще на ЧС-2014 витиснув максимум з греків. Припустимо, що албанці візьмуть бодай 3 очки, тоді вони випередять данців, якщо ті не виграють останній матч з лідером їхньої групи. Відтак нам варто боятись лише перемоги скандинавів.
Доводиться вираховувати розклади і вірити. Про плей-офф думати, чесно кажучи, категорично не хочеться. Бо якось моторошно. Єдиний позитив - ще два матчі нашої чудової команди, яка, з якого боку не глянь, нічим не поступається Словаччині і повинна навчитись вигравати матчі в безпосередніх конкурентів. Це адреналін, фанатіння і атмосфера всезагальної єдності. Але це і величезний ризик нового розчарування і провалу. У Словаччині стало зрозуміло, що в гіпотетичному плей-офф матимемо величезні проблеми чи не з кожною командою. Бо словаки ще в Іспанії показали, що це аж ніяк не суперкрута непереможна машина, а просто ідеально вибудована команда, яка ідеально використовує зароблений на старті (не в останню чергу за допомогою недооцінки суперників) гандикап. А добротно захищатись і перекрити двох наших вінгерів здатна кожна команда з числа третіх у групах.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
