Товариський матч «Динамо» — «Мілан» відбувся у вересні 2007 року на стадіоні ім. Лобановського. Гру присвятили 80-й річниці київського клубу. Нічого цікавого вона не обіцяла. Звичайний «виставковий» поєдинок, де всесвітньо відомих знаменитостей поступово змінюють юні футболісти. Так я думав, доки на поле вийшов нікому тоді невідомий 17-річний гравець. Він повернув мене у далеке дитинство, коли лідером «Динамо» був Віктор Колотов. Той же довгий крок, завдяки якому можна зовні не поспішаючи випередити суперника й першим опинитися там, де ніхто не чекає. Та ж упевненість, коли ніхто, окрім тебе, не вірить, що саме тут можна прорватися, саме звідси пробити. Та ж здатність спокійно наздогнати атакуючого суперника й легко відібрати в нього м'яч, щоб не загравався.
Юнаком, що грав проти «Мілана» — тодішнього переможця Ліги чемпіонів, так, ніби робить це щодня, був Денис Гармаш. На матч його «підтягнули» випадково. Після цього довготелесий худорлявий хлопець довгих три роки пробивався до основного складу. Такі, як він, якщо приходять, то назавжди. Таким не треба «часу на адаптацію», як табунам південноамериканців, які за ці три роки проскочили через основний склад «Динамо», нічим не запам'ятавшись. Якщо зовні Денис нагадує молодого Колотова, то за обсягом і якістю футбольної роботи близький до Безсонова в його найкращі роки. І якби не дві страшні травми — відновлення після кожної тривало майже рік — Денис Гармаш давно був би більш знаменитим і більш популярним за дует Ярмоленко-Коноплянка.
Тепер, хочеться вірити, настав його час. Саме з Гармашем маємо пов'язувати надії на якісне посилення гри як «Динамо», так і збірної. Не хочу роздавати Денисові компліменти або щось пророкувати. Хочу, щоб він просто грав за «Динамо» і збірну України. Грав постійно, без травм. Не маю жодних застережень щодо особливостей психіки й характеру Дениса. Він увесь у грі й саме на полі, а не за його межами, здатен показати всі свої найкращі якості. Тому що Денис Гармаш — один із дуже небагатьох вітчизняних футболістів, який ніколи нікому не підігрував, а завжди грав сам, беручи на себе всю відповідальність. І в цьому його найбільша цінність.
Щодо можливої зацікавленості Денисом закордонних клубів, яка зростатиме з кожним новим матчем «Динамо» в Лізі чемпіонів та збірної в Євро‑2016, відповім коротко — такі футболісти самим потрібні.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
